Учителї народні а сойм.

Статья надіслана з провінціяльного міста.
Уже від давного часу чую розмови між учителями народними: сойм, підвисшенє платнї, дорожняний додаток... і не дивниця, бо наколи нужда чорна тиснесь зі всїх боків до их хати і родин та наколи при найбільше ощаднім житю кінцї не сходять ся і штуковати треба кредитом та позичками, то о чім же чоловік може мислити, як не о тім, що єго болить, і не дивниця, що як каня дощу, так они дожидали хвилї скликаня сойму, на котрий мають надїю, що бідї их улекшить, і через відповідне підвисшенє платнї і дорожняний додаток они зможуть отрясти ся бодай поволи з довгів та бодай троха піднести голову і довкруг себе глянути на світ Божій Веселїйшим оком.
Читаючи в дневниках, як в радї державній однодушно всї старались о кредит одного міліона для урядників державних, котрих доля богато лучша, як учителїв народних; дальше довідавши ся, що видїл краєвий уже підвисшив пенсію через додаток дорожняний краєвим урядникам — а их пенсія покриє пенсію трех або чотирох учителїв народних, — то учителї не дивились завистним оком, знаючи з досвіду, що то біда, і тїшили ся, що дбаєсь о долю сил робучих, щоби не змарнїли а могли добре функціонувати, — але тим і самі упевнювались, що і их долею займуть ся та по совісти полагодять.
Хвиля теперішна для шкільництва народного дуже важна і може богато важнїйша, як неодин гадає. Учителїв брак, поосновувані школи стоять без учителїв; анальфабетів три четвертини населеня, а найбільше у всхідній Галичинї, отже між Русинами; до званя учительского люде йдуть не радо, а хто лише знайде наручну нагоду, вицофуєсь, і таких що-раз більше. Невдоволенє між учителями переходать міру, бо і як же бути вдоволеним, коли біда гнете! Отже всї дожидають від теперішного сойму не тілько звичайного підвисшеня платнї і додатку дорожняного, але через установленє відповідної до житя дотації також придбаня сил учительских і двигненя просвіти народної, котрої так дуже у нас потреба. Нехай же сойм не полагодить тої справи належито або пів-средством, то що з того вийде? Упадок шкільництва в Галичинї, бо-ж не тілько, що нових сил не буде прибувати, але й ті, котрі нинї маємо, глядати будуть иншого званя, котре чей-же не дасть им умирати на смерть голодову... Чи такої евентуальности треба нам бажати, — чи випадає дальше зволїкати з тою справою, — гадаємо, що нї, і хиба найбільшій ворог просвіти і поступу нашого народу міг би до того стреміти. Длятого-то тепер важна хвиля і рішуча, то всї нетерпеливо дожидають користного єї полагодженя, введеня єї вже раз на добру дорогу.
Тим, що Високій сойм признав би молодшим учителям платню 250 зр. замість 200, — не полагодить ся справи; шкода і тих 50 зр., бо наколи на 300 зр. не можна знайти кандидатів, то що-ж думати о 250 зр.? Всї почуваємо, що до двигненя просвіти треба людей спосібних, а не леда-кого, що злакомить ся на 200 чи 250 зр. і без приготованя обійме посаду і буде висїти, доки отвертою фірточкою не зможе приступити до зложеня испиту по кількоразовій їздї, — але треба нам відповідно приготованих і спосібних людей, котрі би просвіту народну розуміли, справі душею віддали ся, і тогдї лишень можна сподїватись якогось хісна.
Доки учителї поперед всего думати будуть: як вижити з платнї? де грошей позичити на приодїнок себе і родини? a потому: з-відки віддати? — доти трудно буде від них вимагати, а навіть всї грози устави не поможуть, щоб они щиро і з цїлим пожертвованєм віддали ся своїй праци. Длятого яко засадничу платню по селах уважаємо 400 зр., а по містах 600 зр., і відповідне степеНованє до инших міст, в котрих проживанє дорожше. Однак підвисшенє платнї потребує санкції цїсарскої і заки устава тая увійшла би в житє, то — як говорять — роса очи виїсть, а дорожня що раз більша. Ми читали, що посол Леваковскій був у міністра на авдієнції, щоби борзо виклопотати додаток дорожняний для урядників в Галичинї, — тож всї учителї дожидають однодушної ухвали сойму, котрою признаєть ся им що-найменше 20% додатку дорожняного за час від 1 сїчня до кінця вересня, т. є. до нових бараболь. На той додаток ждуть всї учителї тим більше, що кождий неборака в тім так дорогім роцї сидить в довгах висше ух, — вірителї небавом і з чуприною их зїдять, та й школи на колодки треба буде замикати, коли учителї їздити-муть по термінах, позивані за муку, крупи, та инші продукти. Правда, кажуть, що декотрий має свою муку, бо єму дають збіже, — а тут сего року така біда, що громади, бачучи, що збіже дороге, учителеви збіжа не дають, тІлько гроші. Учитель мусить на те згодитись, бо голод не жде.
От така то біда водить ся бідним просвітителям! Длятого они майже на певно ждуть додатку дорожняного і підвисшеня платнї, щоби й чужі люде не сказали після нашої приповідки народної: Хто возьме? — я, я! А хто дасть? — він, він, кум!

08.03.1892

До теми