Контакти членів команди Дональда Трампа з представниками Кремля викарбувалися в головну проблему чинної американської адміністрації. Тема обростає чимраз новішими й цікавішими подробицями. І головний закид до контактерів – не стільки сам факт контакту, як намагання його приховати, інколи навіть під присягою. Але яким чином вся ця інформація саме зараз лавиноподібно вихлюпнулася назовні з таємних кейсів американських спецслужб?
У центрі – Кисляк
На даний момент дамоклів меч навис над міністром юстиції США, а водночас і генеральним прокурором Джеффом Сешнсом. Лідери демократів у американському Конгресі наполягають на тому, що він повинен подати до демісії через свої контакти з послом Росії в Сполучених Штатах Сергієм Кисляком.
Нагадаємо, що про контакти Сешнса з російським послом повідомила 2 березня газета The Washington Post із покликом на свої джерела в спецслужбах. Ці зустрічі відбулися в розпал президентської кампанії у Сполучених Штатах – у липні й вересні 2016 року. На той момент Сешнс був сенатором від Республіканської партії.
А на початку лютого 2017 року під час затвердження кандидатури Сешнса на посаду генерального прокурора в Сенаті його запитали про ймовірні зв'язки команди Трампа з Росією. «Я жодним чином не контактував з росіянами і не можу це прокоментувати», – гордо промовив він у відповідь на запитання сенатора Ела Франкена про те, що він зробить у разі, якщо з'являться свідчення контактів між командою Трампа і російською владою. Коли інший сенатор, Патрік Ліхі, запитав Сешнса безпосередньо про те, чи контактував він із «якоюсь особою, котра має стосунок до російського уряду, з питання про вибори 2016 року до або після дня виборів», Сешнс відповів рішуче: «Ні».
Щобільше, у середу, 1 березня, Сешнс поширив заяву, в якій наголосив, що він ніколи не зустрічався з офіційними російськими представниками для обговорення передвиборної кампанії в США. Всі звинувачення такого кшталту політик назвав хибними.
Та вже наступного дня, у четвер, 2 березня, тобто зразу ж після публікації згаданої викривальної статті у The Washington Post, Сешнс «трохи переформулював» свої попередні слова. «Я не збрехав конгресменам, а чесно і правдиво відповідав на їхні запитання – згідно зі своїм розуміння того, про що мене питали». У будь-якому разі, Джефф Сешнс визнав, що зустрічався з російським послом у Вашингтоні. Хоча уточнив, що зробив це як сенатор від штату Алабама і член сенатського комітету з питань збройних сил, а не як провідний член команди Трампа. Ось такий хитрий виверт. Але навряд чи це хитрування врятує його від сенатського розслідування.
Взагалі Кисляк виявився якимось злим генієм команди Трампа. Через контакти з ним вже кілька осіб потрапили в кепське становище – й невідомо, скільки ще поплатяться за це ж саме. Адже наступного дня, тобто в п'ятницю, 3 березня, з’ясувалося, що з послом Росії в США зустрічався і зять Дональда Трампа Джаред Кушнер, котрий виконує обов’язки старшого радника свого тестя. Про це повідомила газета The New York Times з покликом на свої джерела в американських спецслужбах.
Кушнер на зустрічі з Кисляком перебував у компанії колишнього радника президента знаціональної безпеки Майкла Флінна (до особи котрого ми ще повернемося). Саме рандеву відбулося торік у грудні в хмарочосі Trump Tower на Мангеттені.
Того ж дня видання USA Today подало інформацію, що з послом РФ зустрічалися ще два представники виборчого штабу Трампа – Джеффрі Ґордон і Картер Пейдж. Вони бачилися в рамках конференції Фонду спадщини в Клівленді у липні 2016 року. Ґордон зразу ж заявив, що у нього з Кисляком була «неформальна розмова». Пейдж запевнив, що жодних «змістовних обговорень» він із Кисляком не вів.
Але єдиним реально постраждалим від Кисляка поки що залишається згаданий Майкл Флінн. У середині лютого стало відомо, що ще в грудні минулого року (тобто до інавґурації Трампа, але вже після його перемоги на виборах) Флінн, котрий майже напевно мав стати президентським радником, вів перемовини зі Сергієм Кисляком. Вказана розмова відбулася саме після того, як тодішній усе ще чинний президент США Барак Обама запровадив чергові санкції проти Росії через втручання російських гакерів у американські вибори.
Газета Washington Post з покликом на своє джерело повідомила, що в розмові з російським послом Майкл Флінн закликав російську сторону не реагувати надто гостро на нові санкції, введені Обамою, оскільки після інавґурації Дональда Трампа Вашингтон і Москва зможуть залагодити це питання полюбовно.
Сам Флінн в коментарі газеті спочатку заявив, що не торкався теми санкцій у розмові з російським послом, проте потім додав, що «не може бути впевнений у тому, що це питання не було піднято в ході розмови».
Низка конгресменів США (здебільшого від Демократичної партії) зразу ж зажадали службового розслідування щодо президентського радника. Вони вважали, що таким чином Флінн міг порушити закон, оскільки на той момент, не займаючи офіційних посад, він не мав права обговорювати такі питання з представником дипломатичного корпусу. Ця розмова могла бути розцінена як порушення американського «акту Лоґана» – закону, який забороняє неуповноваженим на те громадянам вести перемовини від імені влади США з представником іншої країни.
Згодом з'ясувалося, що Флінн, окрім усього, збрехав віце-президентові Майку Пенсу та іншим високопоставленим чиновникам США про свої контакти з Кисляком. А Міністерство юстиції США ще наприкінці січня попереджало Білий дім про можливу вразливість Флінна перед «шантажем з боку Росії».
І от попри те, що напередодні в Білому домі заявили про «повну довіру» Майклові Флінну, той все ж вирішив 14 лютого подати до демісії з посади радника президента США. У своїй заяві про звільнення Флінн написав, що «ненавмисно повідомив обраному віце-президентові та іншим неповну інформацію» про телефонні розмови з російським послом. Він зазначив, що попросив вибачення у президента і віце-президента США.
Що ж, провина названих членів команди Тампа очевидна. Але залишається питання питань: яким чином весь цей компромат вийшов на люди, причому таким струнким потоком? З того, як упевнено спершу «трампісти» заперечували факт контактів із Кремлем, можна зробити висновок: навіть попри всюдисущість спецслужб, існувало переконання, що ця інформація залишатиметься засекреченою. Але гриф секретності хтось зняв із цих досьє.
Світло у цій заплутаній справі проливає публікація в американській газеті The New York Times. За версією видання, бомбу сповільненої дії під адміністрацію свого наступника підклав екс-президент Барак Обама в останні дні свого перебування в Білому домі.
Обама володів численними матеріалами, які зібрали для нього спецслужби США, про контакти команди Трампа з Кремлем. Ці контакти були суттєво інтенсивнішими, ніж стверджував сам тоді ще президент-елект. Проте «кривенькій качечці» Обамі вже не випадало отак собі взяти й оприлюднити цю інформацію. Не міг він і просто залишати її в розпорядженні Трампа, бо вона б тоді, найімовірніше, зникла.
Й Обама знайшов спосіб хитрого вирішення цієї складної дилеми. За версією The New York Times, відбулося от що:
«Помічники Обами розширили коло осіб, посвячених у ці секрети, швиденько депонували деталі про російські зв'язки Трампа в міністерства та інші підрозділи уряду. І от уже після зміни влади в Білому домі ціла низка американських відомств, залишаючись при цьому в тіні, зайнялися розслідуванням того, як саме виглядали контакти людей Трампа з Москвою».
Судячи з усього, збирати факти про зв'язки Трампа з Росією спецслужби почали ще влітку минулого року – після того, як сайт Wikileaks опублікував викрадене зі серверів Демократично партії електронне листування. Але лише після президентських виборів розслідування активізувалося.
Барак Обама на початку грудня 2016 року дав вказівку детально розслідувати можливе втручання Росії в американські вибори. Приблизно тоді ж і почалася підготовка й подальших витоків. Так рівень секретності звітів спецслужб спеціально занижували, щоби якомога більша кількість співробітників адміністрації отримали до них доступ.
Чи варто за це картати Барака Обаму? Навряд – принаймні українці мали б йому бути вдячними за таку «свиню» для Трампа, котра нівроку посприяла відверненню Вашингтона від Москви. Зрештою, громадяни країн Європейської Унії також залишилися у виграші. Адже таким чином інформацію про активність Кремля, зокрема й на виборах президента США, доводилася до відома європейських партнерів. Тож французи, німці та нідерландці підійшли до своїх цьогорічних виборів попередженими, а отже – озброєними.
07.03.2017