Львів, 7 березня.
Сьогоднішні життєві умовини накладають на нас нові обов'язки не тільки у розбудові та відбудові наших культурних та економічних надбань, але і в вихованні нашого молодого покоління. Часто-густо при тому чується, що нові завдання й умовини вимагають нових метод. І це наскрізь правильно. Нова людина українського громадянства мусить бути вихована у той спосіб, щоб вона не тільки створювала собі якнайдогідніші життєві обставини, але і щоб до всіх непригідних обставин якнайкраще вміла пристосуватися. Це дасться з'ясувати гаслом самовистарчальности одиниці і нації. Скеровуючи виховання на нові шляхи, не можна при тому погорджувати набутим досвідом минулих років, хоч би ще й тому, що той досвід був набутий у найбільш непригожих для нас обставинах. Вистане пригадати останні роки польської держави, коли подавляючій більшості української галицької молоді довелось засмакувати гіркого хліба безробіття. Тоді найкраще вийшли наверх недостачі у практичному вихованні молоді. Людина з гімназійною матурою, а то і з покінченими університетськими студіями ставала безпорадною нездарою в життю, тягарем своєї сім'ї і цілого громадянства.
Сильніші і проворніші одиниці з-поміж безробітної інтелігентської молоді вміли знайти пристосування. Можна було зустріти студентів, які торгували яблуками, закладали крамниці, інженери закладали ремісничі верстати і т. д. Не приходило їм це легко, не тільки тому, що треба було ще при цьому перемагати пересуди частини українського довоєнного громадянства, яке не хотіло змінити своїх заскорузлих поглядів на працю, але й тому, що молоді приходилося братись за нові верстати праці, до яких вона не мала іноді найменшої практичної підготови. Проте висліди тієї молодечої ініціятиви, що її просто підказував інстинкт самозбереження нації, були ненайгірші.
Сьогодні набутий досвід треба використати, хоч обставини куди догідніші як давніше. Українська молодь, байдуже, чи середньошкільна, чи високошкільна повинна, крім своїх нормальних студій засвоювати собі практичні знання. Правда, тепер маємо фахове шкільництво, якого колись в нас або не було, або воно було недостатнє, але це зовсім не робить ніякої перешкоди в тому, щоб напр. учні-гімназисти, що ладяться продовжувати свої студії у високих школах, вільні від навчання хвилини присвячували вивченню практичних професій. У вільних хвилинах могли б учні вивчати різні ремесла, як переплетництво, столярку, слюсарство і т. д. Адже не треба доказувати, що знання шоферства може сьогодні кожній людині придатися. Ніколи майбутній урядовець, лікар, інженер, чи учитель не може зарікатися, що йому навіть у службових справах не доведеться вести самому автомашину. Сьогодні не можна собі дозволити на такі явища, як колись, коли учителя-інтролігатора з аматорства або інженера-столяра вважали чудаком. Спеціялізація — це життєвий закон, але всесторонність — його найкраще доповнення.
Ясно, що у засвоюванні практичних знань мусить бути якась система. Не можна цього робити доривочно, керуючися хвилевою забаганкою, або занедбувати при тому шкільне навчання. На практичні зайняття слід присвячувати тільки вільні від інших зайнять хвилини. Дуже добре нормувати зможуть ці справи самі школи і педагоги.
Практичне знання дасть людині самопевність, не дозволить їй у житті розгубитися, визволить громадянство від турбот про долю таких незарадних одиниць і через те причиниться до переведення в життя гасла самовистарчальности.
"Добре все вміти, хоч не все робити", каже народна мудрість, і її саме треба нам послідовно, з повним зрозумінням її ваги переводити в життя.
