Наші завдання

Краків, 4. березня 1942.
Рішальною силою в розвитку народів є не тільки ідеї визначних людей, але також і щоденна сіра праця звичайної людини, яка ті ідеї здійснює. Тому щасливі народи, в яких ті дві сили гармонійно діють, народи, в яких думки провідних визначних одиниць, здійснені щоденною практичною працею такої середньої верстви стають загальним добром цілого громадянства. Та незавсіди воно так бувало і буває. Деякі народи саме не мали тієї здорової середини. Побіч великих умів на верхах, у них була ще тільки байдужа, неопанована і примітивна маса в низах. Ті народи, коли можна вжити такого порівнання, пригадували піраміду з вершком і дуже широкою підставою, але без середини. Чужинці, дуже часто вживали такого порівнання у відношенні до колишньої Росії.
На жаль Україна після довгих літ московської неволі стала також у дечому подібною. Зпоміж усіх українських земель тільки одна Галичина стала виїмком від того правила, а навіть подекуди і перейшла в своє рідну крайність, як країна середньої людини, щоденної практичної праці, систематичних, хоч мало ефектовних зусиль, але тривких на дальшу мету вислідів. Доказом того минуле Галичини, хочби за останнє століття. Саме на галицькому ґрунті всі великі і животворні ідеї представників українського національного відродження стали звичайною, для всіх зрозумілою і природною дійсністю. Причинилася до того дуже часто дрібна, але постійна праця цілих поколінь галицьких священиків, народніх і ґімназійних учителів, адвокатів і загалом всіх тих, що їх обіймаємо назвою інтеліґенції. Згодом з того виросла справжня національно-громадянська, культурна й економічна сила. Її виявом став листопад 1918 р. Тоді виявилося, що в боротьбі за життєві права народу приймають участь не тільки живі сучасники, але також і цілий ряд давних поколінь. Вони саме живуть у тій дійсності, від якої живі сучасники починають діяти на власний рахунок і відповідальність. Тоді також вияви лося, що між вислідами праці живих сучасників і одідиченими надбаннями минулих поколінь існує тісний ввязок, що існує пропорція між тими цінностями, якими розпоряджаємо і тим, до чого хочемо дійти. Тоді виявилося також, що не менше тісний звязок існує між внутрішною силою кожного народу і спроможністю вміло використовувати сприятливу конюнктуру.
На жаль наче б на те, щоби доказати, що деякі люди і які народи нічого не вчаться зі своєї історії, молоде покоління Галичини 1920—1939 рр. майже все те призабуло. На місце дотеперішнього майже культу сірої, щоденної, муравлиної праці, яка дуже часто переходила навіть у щось, що українці з інших земель називали галицькою заскорузлістю, почала що-разто більше поширюватися думка, що найбільшими рішальними силами в житті народів є зриви їх стихійних ірраціональних сил, сама поява великих ґеніяльних одиниць і течій загально-світового значіння. Особливо переборщило під тим оглядом молодше покоління. Причин було багато. Першою з них була трудність знайти перехід від дуже незавидної дійсности до того, чим жило серце й уява. Другою поява на світовій арені великих провідних одиниць, які своєю діяльністю починали нову епоху в житті своїх народів. Врешті, хибна в самих засновках критика наших останніх невдач, яке їх причину добачувала в тому, що українська стихія не могла як слід проявитися. При тому звичайно забувалося, що великі провідники нашої сучасности — це прояв дуже глибоких і довгих процесів у розвитку даних народів, що вони є наче зовнішним завершенням невідомої сірої і буденної праці великої маси людей, що українська стихія хіба тому не змогла відповідно проявитися, що ті обручі, які обіймали кипучий котел українського життя, були за слабі, одної днини трісли, а тоді пропала і "дужість і могутність" тієї стихії, що знову десь розплилась і всякнула, як вода на степі.
Та історія повтаряється і не тільки поодинокі люди, але також і поодинокі країни мають свою життєву місію або своє призначення. Їх суть у тому, щоби вміти виконувати ті завдання, які найбільше відповідять спроможностям даної одиниці чи країни і потребам часу. З хвилиною, коли Галичина опинилася в межах одної загальної української організації в Ґенеральному Ґубернаторстві — перед нею знову виринають її старі завдання продовжувати орґанічний розвиток українського народу, якому тут ще далеко до повного завершення.
З безконечного числа завдань, які сьогодні стають перед українським зорґанізованим життям — перш усього в Галичині — найважніші два: поглиблення культури села і доповнення прогалин нашого життя по містах. Українське село, яке на жаль — досі було більше предметом поверховного і масового розбурхування, ніж систематичної і глибокої виховної діяльности, мусить перейти такий процес орґанічного дозрівання, щоби в його висліді щезли всякі зовнішні прояви його відсталости. Тому треба звернути увагу не тільки на масу, але куди більше на одиницю, не тільки на політично-суспільну сторінку, але також і на особисту. Побіч фахової хліборобської освіти треба подбати про загальну і про вироблення того, що називається характером, чесністю і шляхетністю.
Одночасно з працею над внутрішньою переміною села, жде нас довгий процес доповнювання надміром сільського елєменту міст, щоб доповнити несуцільну будову нашого орґанізму в таких ділянках, як торгівля, промисл і ремесло. Від осягів на тому полі — у великій мірі залежне наше майбутнє. Хоч галицьке село вже від довгих літ висилає надвишку свойого населення до міст, той процес української урбанізації дав досі розмірно дуже слабі висліди. Причиною того те, що галицьке місто опинилося було під пануванням двох ворожих нам елементів — жидівства і польської державної адміністрації, яка всією силою підтримувала розвиток тільки польського населення. Сьогодні оба ті ворожі нам чинники вже не існують. Система широко зорганізованого фахового шкільництва, яке творить німецька влада дає нам змогу доповнювати всі наші прогалини в ділянці торгівлі, промислу і ремесла. Таким чином зможемо зайняти в галицьких містах відповідне місце. Те саме торкається також державної і самоуправної адміністрації, де українці мають тепер відкритий шлях.
Перед українським населенням в Галичині таксамо і як і на інших землях у Ґенеральному Ґубернаторстві великі можливості розвитку. Йде лише про те, щоби вміти їх бачити, щоби вміти їх використати, а перш усього, щоби бачити їх глибоку і рішальну вартість для життя народу. Треба собі постійно усвідомлювати, що великі можливості вміють використовувати тільки ті, які не цураються малих , що неможливе стає можливим, але тільки для тих, що в даному часі вміють обмежитися до можливого.
Життєздатний нарід, який справді хоче жити, мусить вміти найтися в кожному положенні, мусить вміти витягнути якнайбільше реальних користей з кожної ситуації. Під тим оглядом він подібний до дерева, яке в свойому рості прокладає коріння то вправо, то вліво, то в глибину відповідно до якости ґрунту.
мк.

05.03.1942

До теми