"Хлоп нинї пан".

 

Фразу таку чуєть ся нинї всюди і все, коли лиш заведеть ся розмова на суспільно-економічні відносини.

 

"Хлоп нинї пан" — повтаряють і ті верстви суспільности, які приневолені бути лиш консументами, і за готівку набувати артикули, потрібні до житя. "Хлоп нинї пан" — повтаряють і ті одиницї, які жили в ідеальних відносинах перед війною, а війна немного змінила їх спосіб до житя. Бачать змінену дещо назверх форму житя селянина — і се разить їх око й родить фразу: "Хлоп нинї пан". Ту саму фразу повторяють і ті верстви, котрих бажанєм є бачити селянина лиш в крайній економічній руїнї. Вони бачать в руках селян дещо більше гроша, і се болить їх, позбавляє сну; на устах їх лиш фраза: "Хлоп нинї пан".

 

Коли одначе аналїзуєть сю фразу з приміненєм до практичного житя, до дїйсности, то вона лишаєть ся лиш фразою, та фразою, вартою осуду, бо вона ширить блудний, несправедливий погляд на економічне положенє селян, погляд, який може мати і має лихі наслїдки. Витворює у верств, котрі повторяють її і ширять певного рода зависть, а слїдом за тим робить їх нечуткими на кривди і лихе економічне положенє селян, а у селян підриває довірє до тих верств і викликує огірчений жаль. Тому і належалоб відкинути її як несправедливу поговірку.

 

Де жерело ceгo погляду і на чім полягає то "хлопське панство"?

 

Жерелом сего несправедливого погляду не є змінне суспільно-економічне положенє селянина підчас війни, а лиш загальні воєнні відносини.

 

Консумент, приневолений набувати все лиш за готівку, коли в тих тяжких воєнних часах так трудно набуваєть ся артикули, потрібні до житя, а вартість гроша впала, завидує селянинови, бо бачить в нїй продуцента, котрий має все для себе, що потрібне йому до житя, і бачить рівночасно в нїм сего, що хоче свій продукт збути під найкориснїйшими услівями, не входячи в причини сього. Починаєть ся ненависть голодного до нїби ситого, ненависть випорожняючого свою кишеню, коли в його очах другий її наповняє, а слїдом затим кричить ся: "Хлоп нинї пан", бо у нього і повний жолудок і кишеня.

 

Одиницї, котрі перед війною жили в ідеальних відносинах, а котрих спосіб житя і війна не много змінила, не завидують селянинови справдї кусника чорного хлїба, чи набутого гроша, але коле їх в око ся дещо змінна назверх форма житя селян. Разить їх се, що селянка, чи то примушена, бо часто годї що инше купити, чи через нерозвагу, змінить форму чи матерію свого строю, або позволить собі на закупно річи, котра перед війною була виключним монополем "дїйсних панів". В тім добачають вони люксус, на який може собі позволити лиш людина в гарних суспільно-економічних відносинах, і тому кличуть: "Хлоп нинї пан".

 

Третий рід людий, котрі кличуть: "Хлоп нинї пан", се люди, котрі привикли бачити селянина лиш потребуючого гроша, а гріш вважали своїм монополем. Їм болить, що прийшов час, коли гріш дістаєть ся в руки селян, хоч не в рівній мірі, і що нинї селянин не йде з витягненою рукою до тих людий просити о визиченє гроша, заставляючи свою послїдну крівавицю, опускаючи рідний край, мандруючи за море шукати красшої долї. Вони не можуть забути тих передвоєнних відносин і кричать: "Хлоп нинї пан".

 

I в чім вони бачать те "хлопське" панство?! Суспільно-економічне положенє селянина цїлком не змінилось, не полїпшилось, а радше погіршилось.

 

Визискують його на кождім кроцї і при кождій нагодї. Нинї він мусить дорого оплатити кожду свою потребу.

 

А коли у него свій чорний кусник хлїба, так не треба забувати, що він гірко на него працює в потї чола, а на спосіб відживлюваня селянських мас не згодили би ся певно ті, котрі нинї їм завидують.

 

Бачить ся дещо більше гроша в руках селянства, то треба тямити, що се гріш, котрий хвилево є в руках їх. Се гріш, який або дає держава за позбавленє робучих рук, опіки, призначений на прожиток, або, се гріш за конечне чи примусове збутє господарського інвентара, який знов треба буде за дорогі, богато дорозші гроші купити.

 

Безперечно продає нинї селянин дорозше і свої продукти господарські, але лиш розмірно до загального упадку гроша, та розмірно до сего, що і він мусить десятеро дорозше за все платити. Не лиш дорозше платити за артикули, яких сам не продукує, але оплачувати ще посередників в натуралїях, що ласкаві йому їх продати. Доносять часописи, а мож і бачити в місточках, як гуртки селян днями вичікують під склепами з нафтою, солею, цукром, платять горендальні ціни за ті артикули, а ще і оплачують посередників в натуралїях.

 

Війна приневолює селян полагоджувати много справ письменною дорогою. А що загал селянства знов і тут потребує помочи других, мусить солено оплачувати помічників. За написанє кількох слів, за заадресованє картки до мужа, проливаючого кров, платить нинї селянка і грішми і господарськими продуктами. Дійшло до того, що нї словечка поради, нї одного кроку в оборонї селянина не робить ся без соленої оплати. Оплачуєть ся селянин навіть там, де йому щось правно належить ся. Витворив ся клич: "Хлоп має, нехай платить!" Тисячі зарабляли покутні писарі на неграмотности, чи непорадности селян, хоч би при писаню квітів на причинки, доки орґани державні не розслїдили сего.

 

Бачить ся, правда, в одиниць серед селянства і люксус. Але се одиницї, яких має кожда верства суспільности, а, яких загал селян осуджує. Осуджуєть ся селянку за люксус, котрий пожер кільканайцять корон, а не бачить ся нинї люксусів серед инших верств, які пожирають тисячі, дані державою на відбудову вчищеного господарства.

 

Треба тямити і на се, що війна спричинила великі зміни в житю всїх верств суспільности. Спричинила демократизуацію, спричинила і се, що вимоги всїх верств суспільности змінили ся, зросли що і відобєть ся сильно на відносинах економічних по війнї. Процесови сему мусїв силою еволюції улягти і стан селянський.

 

Попри те се все селянство показуєть ся високо патріотичним. Гріш, який призначений є на виживленє родин, позбавлених опіки, гріш за збутє конечного господарського інвентаря, радо кладе селянство на державнім жертвеннику в формі позичок, не зважаючи на се, що сей гріш потрібний буде йому на реставрацію знищеного господарства, на заплату довгів чи инших господарських потреб.

 

Дїлило ся наше селянство зoвсїм "чим хата богата" з жовнїрами, і певно нема случаю, щоби селянка відмовляла чого, коли сама мала. Не дасть хиба вже нинї селянин, бо він вже сам зруйнований.

 

Так виглядає те "хлопське панство", котрого так завидують нинї хлопови инші верстви.

 

Вистарчить переїхати по селах, почути і приглянути ся що там дїєть ся, а певно "хлопське панство" перемінить ся в "хлопську нужду".

 

—ський.

[Дїло]

04.03.1917