В календарі "За народ" на 1942 р. вміщений список українських адвокатів, допущених до виконування цього звання в Галичині. Отже на велику Галичину є всього 186 адвокатів. Можливо, ця цифра до сьогоднішнього дня вже збільшена, та все ж таки вона певно далеко не вистачальна.
Причина цього стану, на нашу дyмку, ясна. На українському адвокатському стані в жорстокий спосіб мститься минувшина. Польська і большевицька. Польський закон про устрій адвокатури, що появився в останніх роках польської держави, замикаючи листу адвокатів, ударив головно сильно в українську адвокатуру, спинюючи доплив молодого адвокатського нарибку до тієї професії. Жидам цей закон не дуже шкодив, бо в них і так було багато адвокатів. На 3 тисячі адвокатів, обєднаних в Адвокатській Палаті львівської апеляції було адвокатів, арійців, українців і поляків, не ціла тисяча. Решта понад 2 тисячі — це були жиди. В самому Львові до війни в 1939 р. було на яку тисячку адвокатів усього 150 арійців, з того тільки 50 українців. Для поляків так знайшлася вигідна фірточка в законі. Міністр справедливости в окремих випадках міг дозволити на званє адвоката на листу, під умовиною, що хтось заслужився для польської держави. Ясне, що з цього міністерського "привілею" не могли скористати українці. Крім того згаданий закон вимагав, щоб правник, який вступає до адвокатської аплікатури, відбув трирічну судейську практику, закінчену судейським іспитом. Ця вимога автоматично замикала щонайменше на три роки доплив молодих сил до адвокатури.
Майже повний розгром потерпів український адвокатський стан у часах большевизму на наших землях. Большевицьке насильство, страх і терор примусили українських адвокатів покидати своє звання та хапатися інших, просто неймовірних професій, щоб можна було заробити на прожиток. Багато відомих українських адвокатів вивезли большевики на заслання, засудивши їх на довгоречинцеву вязницю. В цей спосіб не стало між українськими адвокатами напр. проф. д-ра Володимира Старосольського, д-ра Дмитра Лeвицького, д-ра Альфреда Говиковича та багатьох інших. Коли зорганізувалася большовицька т. зв. адвокатура у формі адвокатських консультацій, стало ясно, що й тепер перше слово в адвокатурі належить жидам. Адвокатський стан занепав цілковито. Адвокат по структурі совєтського правосуддя зійшов до становища майже прокурорського помічника. Зрештою до адвокатури приймали майже всіх, хто маючи тільки правничі студії, хотів бути адвокатом.
Після безславної втечі большевиків із українських земель, в парі з відродженням усього громадського та культурного життя, відроджується й український правничий стан, зокрема українська адвокатура. Відновила свою діяльність тож Адвокатська Палата, в проводі якої станув відомий український правник і заслужений громадський діяч д-р Волошин Михайло. Обєднати всіх адвокатів арійців та привернути адвокатський стан до належного йому становища в громадськім житті краю — це завдання Палати. Доволі мала під теперішню пору цифра українських адвокатів може знайти ще хвилеве оправдання в тому, що багато українських адвокатів, за якими рахується довголітній адвокатський стаж, виконує інші роботи. Відбудова краю вимагає безпосередньої участи в роботі українських адвокатів. І вони включились в громадську, господарську, наукову та культурну працю, залишаючи своє основне завдання. Та це, сподіваємося, переходовий стан. Адвокати повернуться до своєї, хоч тяжкої, але почесної праці українського адвоката.
зет.
