28 лютого 116 років тому побачив світ український композитор, педагог і публіцист Роман Сімович. Цей стрункий чоловік із вродливим обличчям і тонкою душею вмів заполонити своєю музикою – його вчителями були композитори світової слави. Настільки органічно знайшов себе у симфонічній музиці, що його твори ніби випромінюють світло і життєрадісність, навіть якщо у них є драматичні моменти.
Роман Сімович, 1933
Народився Роман у місті Снятині (тепер – Івано-Франківщина) у священичій сім’ї. 1904 року родина переїхала до містечка Кіцмань на Буковині, де батько викладав спів у місцевій гімназії та водночас керував місцевим відділенням хорового товариства «Боян». До слова, о. Аполлон Сімович, старший брат відомого у Галичині мовознавця і публіциста Василя Сімовича, був освіченою і висококультурною людиною, саме він прищепив синові любов до музики – малий Ромко часто бував на репетиціях хору під орудою батька.
Василь Сімович, молодший брат о. Аполлона Сімовича, поч. 1930-х років
Навчався у гімназії в Чернівцях, був здібним до науки – однаково добре йому вдавалися і література, і точні предмети, й іноземні мови. Водночас брав активну участь у хоровому та драматичних гуртках, займався грою на фортепіано, поглиблював музичні знання і робив перші творчі спроби, аж поки ці студії не перервала Перша світова війна. Після війни Роман разом із батьками повернувся до Снятина, де 1919 року закінчив гімназію.
1921 року юнак виїхав до Берліна, де на прохання батьків, які вважали, що музикою на хліб не заробиш і потрібно здобути якусь професію, вступив до Вищої агрономічної школи, завершивши її у 1925 році. Паралельно брав приватні уроки фортепіанної гри у відомих піаністів Берліна, відвідував концерти, оперні вистави.
Після отримання диплома Роман Сімович повернувся додому, але в короткому часі вирішив все покинути і продовжувати музичні студії. Відтак виїхав до сестри Ірини, яка саме навчалася на медичному факультеті Краківського університету, і вступив до Краківської консерваторії, де навчався за двома спеціальностями – у класі фортепіано у Т.Гурецької і професора Кришталовича та з музично-теоретичних дисциплін у професора Пйотровського. У цей період написав низку романсів, фортепіанних мініатюр, прелюдій, доля яких сьогодні невідома.
Педагоги порадили своєму талановитому учневі продовжити навчання у Празькій консерваторії на уславленому композиторському факультеті, й 1929 року Романа зарахували на II курс. Через рік Р.Сімович паралельно вступив на фортепіанний факультет цієї ж консерваторії (відразу на IV курс). Молодий композитор активно продовжував писати музичні твори – у жанрі камерного ансамблю, вокальної музики, що їх згодом виконували студенти консерваторії.
Учні Празької консерваторії, 1936 рік: зліва направо стоять Р.Сімович, А.Приходько, сидять Е.Цегельський, О.Шимановська, Б.Задорожний, М.Лепкий.
1933 року Роман Сімович закінчив композиторський (клас композиції професора Оттокара Шіна), а 1934 року – фортепіанний факультети Празької консерваторії. Дипломна робота юного композитора – поема для голосу з камерним оркестром «Хустина» на поезію Тараса Шевченка – отримала настільки високу оцінку, що професор Вітезслав Новак, який мав особливу пошану в музичних колах Європи, запропонував молодому композиторові продовжити студії у Школі вищої композиторської майстерності, яку той завершив 1936 року.
Вітезслав Новак
Цього ж року Роман Сімович повернувся до Галичини. Завдяки сприянню композитора Станіслава Людкевича спершу упродовж року викладав фортепіано та музично-теоретичні дисципліни у філії Музичного інституту ім. Лисенка у Дрогобичі, від 1937 року – у Станіславі, куди й переїхав. Попри непрості умови праці та матеріальну скруту, продовжував творити – написав другу фортепіанну сонату та симфонічну поему.
Станіслав Людкевич
Вчителював у музичній школі, яка 1939 року була перетворена на Станіславське музичне училище. Паралельно працював на посаді музичного редактора Станіславського радіо.
Також у 1930-х роках Роман Сімович активно співпрацював із львівським часописом «Назустріч», публікував на його сторінках музикознавчі статті, критичні замітки (про Одарку Бандрівську, Бориса Кудрика, Галю Левицьку, Віктора Матюка), рецензії та ін. Першим серед галицьких композиторів виступив у пресі з ініціативою започаткування «української фільгармонії» у Львові, подавши власне бачення шляхів втілення цього задуму і висловивши переконання, що «взявши під увагу ідейність та запал, з яким беруться до діла українські музики, віримо, що всі труднощі будуть поборені, та що праця принесе успіхи». Така смілива пропозиція збурила місцеве музичне середовище і спричинилася до жвавих дискусій в українській пресі стосовно доцільності і реальної можливості закладення симфонічного оркестру у Львові за умов фінансової кризи і політичного тиску з боку польської влади. Справу «безперечно першорядної ваги», що вимагала «подрібного розроблення й постепенної реалізації» підтримали диригент Богдан П’юрко та композитор і музикознавець Василь Витвицький, натомість оптимізму своїх колег не розділяв відомий композитор-модерніст і піаніст Антін Рудницький, який виніс обговорення на широкий загал і назвав цю ідею «фантастичним будуванням замків на леді».
Шпальта числа 24 часопису «Назустріч» за 1935 рік зі статтею Романа Сімовича
У роки німецької окупації через важке матеріальне становище Роман Сімович разом із дружиною і сином змушений був переїхати до Львова, де займався педагогічною роботою у Професійній школі.
Серед музичної громадськості Львова, 1946. Зліва направо сидять: О.Лисенко, Л.Ревуцький, С.Крушельницька, Ф.Колесса, С.Людкевич, В.Барвінський; стоять: А.Штогаренко, Ю.Крих, Р.Сімович, Й.Москвичів, М.Михайлов, Т.Шухевич, В.Тіпаков, Д.Залеська-Колесса, М.Колесса (з фондів ЦДАМЛМ України, ф. 198, оп. 2, од. зб. 54)
Із 1944 року викладав у Львівській консерваторії ім. М.Лисенка інструментування, композицію та низку теоретичних дисциплін. І тут вповні проявилася ще одна грань таланту Романа Сімовича – педагогічна. Вмів розповісти так, що лекція пролітала, як одна захоплива мить, любив і поважав своїх студентів, а вони відповідали йому взаємністю. За 40 років викладацтва учні не пригадували випадку, щоби хтось прийшов із невиконаним домашнім завданням або запізнився на лекцію професора Сімовича.
Р.Сімович, М.Колесса, А.Кос-Анатольський під час Декади українського мистецтва, Москва, 1951
Р.Сімович, В.Флис, М.Лемішко, А.Кос-Анатольський, Є.Козак, С.Людкевич (за фортепіано), 1970
У 1966–1971 роках обіймав посаду завідувача кафедри історії музики в консерваторії. Водночас упродовж усіх цих років продовжував активно займатися композиторською діяльністю. Відійшов у вічність на 84-му році життя у Львові і похований на Личаківському цвинтарі.
Роман Сімович у старшому віці
Романа Сімовича називають одним із найяскравіших представників українського симфонізму. Його твори відзначаються легкістю, особливою мелодійністю і щирістю. Як митець він тяжів до романтичної традиції. Надавав перевагу симфонічному жанру – у доробку композитора симфонії, симфонічні поеми, увертюри, сюїти, вокально-симфонічні твори, балет, а також є сонати, фортепіанні композиції, п’єси для скрипки, романси, кантати, обробки українських народних пісень для різного складу виконавців.
ДЖЕРЕЛА:
Захарчук О. Перший галицький композитор-симфоніст: До 110 роковин від дня народження Романа Сімовича // Дзвін. – 2011. – № 9. – С. 113–115.
Середа О. Сімович Роман Аполлонович // Українська журналістика в іменах : матеріали до енциклоп. слов. – Львів, 2011. – Вип. 18. – С. 311–313.
Сімович Р. Чергові завдання української музики // Назустріч. — 1936. — Ч. 24.
Терещенко А. Роман Сімович. – К., 1973. – 36 с.
Шевчук-Назар Л. Галицький симфонізм. Re: Роман Сімович [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://collegiummusicum.com.ua/statti-chasopys-a/galytskyj-symfonizm-re-roman-simovych.
Якуб’як Я. Дар симфоніста і педагога // Поступ. – 2001. – 27–28 лют.
Світлини:
Терещенко А. Роман Сімович. – К., 1973. – 36 с.
Назустріч. – 1936. – Ч. 15
http://collegiummusicum.com.ua