У Львові дня 27 н. ст. лютого 1892.
Слїдуючого уже тиждня, в день 3. н. ст. марта збирaє с я у Львові сойм галицкій на третю сесiю теперішної періоди соймової.
Факти, які зайшли при кінци другої сесії, в падолистї 1890-го року, витворили таку ситуацію, що клюб рускiй по дни 25-го падолиста, а тим більше по злощастній промові посла д-ра Антоневича, в котрій він публично — що так виразимось — болотом обкинув честних послів-народовцїв, — до самого кінця сесії зібратись уже не міг. Посол Романчук, яко голова клюбовий, за згодою більшости членів, не скликав уже клюбу, — бо при ятреню д-ра Антоновича на посла Романчука за проголошенє самостійности руского народу — клюб зараз таки був би розлетїв ся, a посли-народовцї під проводом п. Романчука і деякі більше вирозумілі посли з сторонництва старого мали надїю, що з ходом часу рефлєксія візьме верх над пристрастію і клюб буде міг остоятись і на далші сесії.
Оно і могло стати ся на той випадок, коли-б насамперед посол Антоневич згодив ся був дати сатісфакцію збезчещеним послам-народовцям, а потім — розумієсь само собою — коли-би всї посли згодились на суть промови посла Романчука. Що се — при добрій воли всїх членів клюбу — могло було наступити, то річ не неможлива. Прецїнь же посол Романчук в своїй промові станув не на иншім становищи, як станули були всї Русини в роцї 1848-ім, як всї стояли в 1861-ім poцї аж до року 1866-го, коли то вже подїлились, ба навіть як уже й по роцї 1866, бо в 1870-ім, в анкетї для угодового внесеня Юл. Лаврівского посли старої партії — Павликів, Петрушевич — признали, що таке становище Русинів в Австрії єдине, єсли хотять позитивно працювати для свого народу і числити на реальні здобутки. Впрочім один з послів соймових з партії старої, именно п. Н. Герасимович, перед торічними виборами до ради державної власноручно списав деклярацію, що в цїлости годить ся на суть промови пос. Романчука.
Посол Романчук мав намір в часї межи другою а третьою сесією сойму скликати зїзд нотаблїв з цїлого краю, — однакож з причини приспішених виборів до ради державної і хаосу, котрий не укладав ся через безнастанні аґітації елєментів деструктивних, довгій час скликувати зїзд було непорадно з огляду на добро справи рускої. Опісля здавало ся, що по передпослїдній сесії ради державної ситуація змінюєсь на лучше і зїзд нотаблїв можна буде скликати. Дотична гадка турчаньского віча гармоніювала з поглядом голови обох руских клюбів, львівского і віденьского. Однакож фракція москвофільска під проводом посла Антоневича і д-ра Добряньского — очевидно умисне — перебила тому, устроюючи так зване "всенародне" віче у Львові.
Се віче львівске — поминаючи єго дико ненавистний настрій — показалось у взглядї політичнім яко повторенє исторії проґрами "Слова" з 1866-го року, котра так богато нещастя принесла Галицкій Руси! А таку акцію заинсценував — на жаль — посол Антоневич, маючій претенсію бути провідником ґрупи послів старої партії в соймовім клюбі рускім!
Се віче мусїло й рішати завішену через довгій час квестію клюбу руского, — мусїло розвіяти решту надїї, що ачейже давний клюб рускій остоїть ся й на дальше. Нинї, по так званім всенароднім вічу львівскім, се вже рішучо неможливе.
На руїнах давного клюбу мусить станути новий клюб рускій на основи проголошеного послом Романчуком в соймі становища національного, принятого і руским клюбом ради державної.
В тім новім клюбі знайдуть ся всї народовцї, — в нїм повинні знайтись також і всї умірені елементи рускої соймової делєґації, стаючи на той єдино реальний грунт, на котрім стояли всї Русини від року 1848 до 1866-го і котрого солідности навіть ще в 1870 роцї не могли заперечити проводирі партії старої...
