надіслав нам п. господар Семко Триюда з Розношинець, член збаразкої ради пoвітової, oтce письмо з просьбою о уміщенє в "Дѣлї":
"Я дістав письменне запрошенє від вічевого комітету на всенародне віче у Львові. А в тім запрошеню стояло написано, що віче має направити роздор і братну вражду межи Русинами, аби наші всї Русини стали як один муж. Перечитавши сесе, я постановив собі поїхати на віче і гадав промовити й деяке слово до народу. Але-ж я не сподївав ся того, що стара партія гадає направляти роздор і братну вражду лїком проклятя, безчестія і кулаків. І як же менї не мусїло бути прикро, коли я на власні очи видїв, як один священик з старої пapтії на вічу два рази ударив в лице одного студента за то, що студент сказав: "Встид, ганьба для Русинів, що так безчестять своїх послів!" І через цїле віче було тілько одно безчестіє огидними словами.
"Возлюблені мої читателї! Не гадайте, що я се письмо пишу, аби себе вихвалити; я пишу длятого, аби показати світови правду, як то нинї за добре дїло світ платить. Ви знаєте, як я від кільканацять лїт всїми силами працюю для руского добра при кождих виборах, а знаєте: що я собі за те заслужив? Я заслужив собі имя "зрадника"! Коли я приїхав в понедїлок у вечер до Львова і прийшов з другими людьми до "Народного Дому", зараз почали показувати на мене пальцями, як на зрадника, і богато було таких селян, що мене допитували ся: по що я приїхав?
"У вівторок рано в сали "Народного Дому" почало ся віче. Зараз, як промовляв предсїдатель о. Павликів о цїли віча, посипали ся проклятія і безчестія на послів наших патріотів. Потім зачав свою довгу бесїду д-р Добряньскій і через дві години, так само як і потому до осьмої години в ночи, називали наших послів "зрадниками", всїх загалом народовцїв "запроданцями", вінчували найтяжшими проклонами, бо за кождим бесїдником кричали "на погибіль", "вічная память", а на послів ще казали, що они у Відни "льокайчуками", "наймитами", що они там "в грубах топлять" — а коли котрісь з нас господарів крикнули: "най жиє Романчук!" — то зараз хапали єго і викидали з салї. По Добряньскім забирали слово священики, а кождий був одного духа, кождий виговорював на наших послів, а на єго слова сипали ся безчестія. Але що як що, а вже з одного [о. Красицкого — Ред.] був чистий дивогляд. Сивий, як молоко, а як виходив на бесїду, то на лици єго видко було велике обуренє. І почав він з россійска: "Любезнії братя! що ви на то будете казати, як ваші дїти ходять до шкіл, а учать ся на таких книжках, які написав посол Барвіньскій! Серце грудь розриває! Подивіть ся! на [тій а тій] сторонї єсть написане [таке а таке]!" Як тото вповів, зараз руки заломив нїби то від великої муки, відвернув ся від людей в бік і зажмурив очи, нїби то він плаче. А люде, як то побачили, та ревуть "на погибель послови Барвіньскому". Коли перекричали, бесїдник знов: "А на сторонї [такій а такій] написано [таке а таке]! — і знов руки заломив, відвернув ся і очи зажмурив, нїби плаче, а крик "на погибель" ще дужчій. Кричали-ж люде не тому, щоби в тій книжцї була для них погибіль, але тому, що як жиють, певно не видїли такого дивогляду. А я собі з болем серця гадав: Боже милосердний! чи то така наука отця духовного для зібраних тисячів народу?! То тaкa любов ближнього, котрої вчив Спаситель?
По священиках почали говорите селяне. Я ще не видїв і не здибав в нашім краю хлопа, щоби говорив з pocciйcкa, a не тою бесїдою, якої навчила єго мама. А тут виступають хлопи Ґренджола і Гаврилюк та й зачинають калїчити нїби-то по россійски. Я, що знаю церковні книги, більше зрозумів, але було богато таких, котрі може що десяте слово вирозуміли. Оба они говорила напастливо на послів, а без проклятя і при их бесїдах не обходилося. Та й було видко, що о се ходило тим, котрі скликали віче, і я переконав ся, що бесїдники-селяне говорили то, що им казали. Я просив о голос кілька разів. Коли я увидїв, що не хотять дати менї голосу на устну просьбу, я два рази зголосив ся на письмі карткою, — але менї таки не дали говорити, бо я Семко Триюда, а не Ґринджола або Гаврилюк, — видно, що их имя моє чомусь кололо в очи. З того видко, що комітет вічевий отуманив нас, спрошуючи нас письмами нїби-то на всенародне віче. Ми лиш дармо тратили гроші на дорогу, бо з того віча не мали нїякого пожитку а зобачили там тілько руску Содому і Гомору, о якій нам і дома не снило ся.
"Бійте ся Бога, братя з старої партії світскі і духовні! не робіть більше того! Майте бачність на нарід, не псуйте єго, бо вже досить псує єго хто иншій при всяких виборах! Гріх вам буде перед Богом і перед усїм честним руским народом.
Семко Триюда.
