В черговому році мине двадцять пять літ, як в Україні появилися перші за всю історію українські державні поштові марки. Тому р. 1918 слід також вважати роком народин української філятелії.
В перших кількох місяцях від проголошення України самостійною державою 22 січня 1918 р. українська пошта вживала готового запасу попередних російських марок, що залишалися в обігу в Україні ще аж до осени 1918 р. Коли ж викрили в Україні велику спекуляцію російськими поштовими марками, що почали масово напливати зпоза меж краю контрабандним шляхом, тоді міністр пошт УНР видав наказ поштовим округам, щоб вони на місцях передрукували ввесь запас російських поштових марок, що були на поштах, українським державним знаком тризубом. Кожна поштова округа, яких тоді в Україні було шість, послуговувалася тризубом власної форми. Очевидно, офіційна форма державного знаку, що її законом затвердила Українська Центральна Рада, була ще мало засвоєна урядами. Через те в Україні зявилися тоді на російських поштових марках передруки з найрізноманітнішою формою тризубів, дотого ще й різних фарбами: чорною, червоною, синьою і тд., та ще й різним способом — в друкарнях, літоґрафіях, ручними штемплями, які у свою чергу були зроблені з різного матеріялу і т. п. Крім цих провізоричних, в Україні незабаром вийшли й оріґінальні марки Української Народної Республики, в 10, 20, 30, 40 і 50 шагів з гарних проєктів українських мистців: Ю. Норбута і А. Середи.
Зрозуміло, що поява перших марок нової самостійної країни викликала велике зацікавлення і попит широкого філятелістичного світа і ціни скоро зростали. Щоб задоволити цей попит, меткі людці почали направо і наліво фальшувати українські передруки розраховуючи, очевидно, найбільше на те, що в тому марочному хаосі, який створив уряд, мало хто якслід визнається. Саме це широко-розгалужене фальшування викликало серед філятелістів занепад зацікавлення українськими марками. Для боротьби проти фальшування українських марок повстала в р. 1921 в Берліні спеціяльна орґанізація "Український Філятелістичний Союз", до якого крім фахівців — німців входить також і фахівець українець. Всеж Україна заняла у марочному світі своє певне місце. Українська марка стала предметом уважливих студій знавців із світовими іменами.
Філятелія — це либонь чи не найширша світова спільнота сучасної доби. Збиранням поштових марок займаються люди різних рас і народів на всіх континентах починаючи від школяриків і кінчаючи президентами держав та королями. Марочний каталог є постійною підручною книгою збирачів. Люксусові марочні каталоги в усіх головних мовах світа рік-річно виходять великими накладами. Один тільки напр. з німецьких каталоґів в "Міхель" — що має 3500 стор., на своє сьогорічне видання спотребував 24 ваґони паперу. Філятелістичні каталоґи безперечно належать до найбільш поширених книжок у світі. В цих книжках від 1920 р. рік-річно Україна займає своє постійне місце. Систематичний показчик й оцінку української марки попереджує загальний історичний і політичний огляд України. На певній кількісті сторінок української частини каталогу Україна представлена як суверенний край в ряді всіх інших самостійний марочних земель (сучасних і колишніх) усього світа.
Репрезентаційні міжнародні філятелістичні зїзди,вистави які постійно приваблюють видатних учасників з різних країв світа, можуть бути з великим успіхом використані і для національної пропаґанди та для звязків.
Мало хто з українців уявляє собі, яке величезне пропаґандивне значіння має філятелія. Зі зїздів, вистав, із каталоґів та філ. преси маси чужинців довідуються про Україну. Міліони збирачів-чужинців постійно вживають слово "Україна" у своїх взаєминах. Відомо також, що поштові марки з їх дуже часто вельми гарно репродукованими картинами: краєвиди, історичні постаті і події, мистецтво і т. п. помагають збирачам, зокрема молоді, лекше знайомитися з різними краями, з історією, ґеоґрафїєю та їх національними ознаками.
Звичайно, марки кожної країни найбільше збирають свої люди. Виняток роблять хіба тільки українці: українські марки збирають найменше... українці і знають про філятелію України далеко менше ніж чужинці. Тому треба хіба побажати, щоб бодай до 25-ліття української філятелії українці також почали більше цікавитися і більше знати про цю свою Україну.
Д. Миронович.
