Стан українського рільництва і селянства перед війною

 

Господарський розвиток австрійських країв відбував ся в часї конституційної ери на засадах вільної конкуренції, лїбералїзму. Сї засади спричинили в західно-австрійських краях великий розвиток промислу і торговлї та впровадили в рільничу продукцію сих країв капіталїстичну господарку і стало збільшуваною інтензивностю рільничої продукції в наслїдок приміненя умілої управи рілї і фахового рільничого образованя.

 

В тім самім часї було українське селянство, сей майже виключний представитель українського рільництва, без належної опіки із сторони краю і держави, без можности заробітків в краю і під впливом дуже низької стопи плати заробітньої пo дворах. Українське селянство було позбавлене цїлковито можности фахово образуватись, а навіть елєментарне образованє в народних школах було недостаточне, так, що рільнича продукція не підносила ся в парі із зростом тягарів, тим більше, що загальний стан культури був дуже низький.

 

Наслїдком сього було безнастанне задовженє селянської посїлости і її що-раз дальше йдуче роздрібненє аж до неможности виживленя селянської родини.

 

В послїдних двайцяти роках наступає із сеї причини зворот в напрямі сталої заморської, а опісля сезонової заробітної еміґрації, та в слїд за тим, зглядно рівнорядно з сими явищами, пробуджуєть ся голод землї, який лиш в части знаходить заспокоєнє в парцеляції більшої посїлости.

 

Рівночасно доводить просвітно-орґанїзаційна дїяльність загал селянства до свідомости, що полїпшеня своєї долї може українсько селянство надіяти ся від зорґанїзованя себе і приміненя господарки інтензивної, улїпшених машин, добірного насїня, штучних погноїв, а передовсїм від переміни господарки збіжевої на господарку годівельну, так як господарка годівельна для своєї рентовности не вимагає тільки ґрунту, що господарка збіжева.

 

З часом повстали в тім напрямі цїлі сїти орґанїзацій, яких завершенєм було зорґанїзованє краєвого Товариства господарського "Сїльський Господар" у Львові, що оснувало свою дїяльність не лиш на членських вкладках, але передовсїм на значнїйших субвенціях краєвих і державних.

 

В сумі сей зворот до лїпшого не вирівнав ще загальної тенденції упадкової, бо роздрібненє ґрунтів поступало нестримно наперед так, що пересїчний обєм селянських господарств виказував всього два до три морґи управної рілї, а рівночасно задовженє йшло в гору, а не цофало ся, що було знаком, що селянська продукція не зростала в тім відношеню, в якім зростали її тягарі.

 

Шкоди українського рільництва і селянства в часї війни.

 

Від самого початку вибуху війни ведеть ся вона в нашій части краю. Від сходу на захід перейшла буря війни цїлу українську часть краю, вернула опісля назад на схід і знов посунула ся на захід та ведеться дальше на нашій земли.

 

Шкоди і страти, які ся війна для українського рільництва і селянства вже до тепер спричинила, і до кінця ще спричинить, дадуть ся подїлити на три віддїли, які поодинко перейдемо:

 

І. Українське рільництво потерпіло як цїлість на цїлій своїй галицькій території по обох боках фронту слїдуючі страти:

 

1) внаслїдок недостачі рук до працї, змінних воєнних відносин та недостачі живого і мертвого інвентаря, погноїв і відповідного насїня втратила управа рілї загально на видатности;

 

2) стан худоби рогової і безрог впав в наслїдок реквізиції, рабунків, а вкінци в наслїдок недостачі паші пересїчно що найменше до одної третини стану з-перед війни;

 

3) стан коний в наслїдок реквізиції і свідчень воєнних змалїв до одної четвертини;

 

4) наступив великий убуток знарядів рільничих в числї і ужитковій вартости;

 

5) упали автоматично всї прочі галузи рільного господарства, а передовсїм продукція молока, садівництво, огородництво, пчільництво і т. д. і домашний промисл;

 

6) потерпіли дуже дороги через надмірне уживанє і не можність вчасної направи;

 

7) упала продукційна вартість землї через лихе обробленє, недостаточне гноєнє, поперетинанє її цїлою сїтю глубоких стрілецьких ровів, які змінили рівнож наводненє ґрунтів або через се, що воду відпровадили, або через се, що на них впровадили надмір води, а вкінци через несчислимі глубокі ями від вибухів ґранатів і мін;

 

8) через неможність направок і догляду впала дуже ужиткова вартість господарських забудовань і мешкальних домів;

 

9) загрошевленє рільничих продуктів не могло відбувати ся на основі попиту і подажи.

 

В сумі сї страти необчислимі і не дадуть ся одноразово вирівнати; лиш довгий час, інтензивна пpaця і богато гроша зможуть єї страти загладити.

 

(Далї буде.)

 

[Дїло, 07.02.1917]

 

 

(Далї).

 

II. Нерівномірно розложеними треба уважати слїдуючі страти і шкоди українського pільництва і селянства:

 

1) доцїльне зрівнанє з землею сїл і осад і цїли очищеня терену в округах твердинь, мостових причілків боєвих фронтів;

 

2) доцїльне паленє сїл; положених безпосередно за боєвою лїнїєю, щоби прогнати з них ворожі резерви;

 

3) розбиранє господарських забудовань на матеріял до будови стрілецьких ровів і на опал;

 

4) забиранє з собою худоби та забиранє з собою або нищенє всяких припасів, щоби не попали в ворожі руки;

 

5) нищенє средств комунікаційних;

 

6) евакуації загрожених областий із всього добутку і населеня;

 

7) унеможливленє всякої рільничої продукції в областях боєвих ЛїНїй та областях евакуованих на весь час воєнних операцій в сих областях.

 

В своїй сути вичислені тут шкоди і стояти розкладають ся нерівномірно, однак через те, що воєнні операції мілїонових армій розгривають ся на українській території від самого початку, діткнули вони її в цїлости досить рівномірно, так що треба приймити, що по війнї найменше одна третина українських сїл буде в звалищах, а одна третина української родючої землї буде запущеною.

 

III. Вичислені в обох роздїлах воєнні шкоди і страти українського рільництва поносить безпосередно і майже виключно українське селянство, яке кромі сього вийде з вiйни із слїдуючими незвичайно великими втратами:

 

1) в убитих і скалїчилих на війнї, нездібних до працї інвалїдах, дальше в померших в наслїдок пошестий, евакуацій і инших воєнних нагод тратить українське селянство приблизно одну четвертину свого числа перед війною, з тим половину мущин в віцї найбільшої придатности до працї;

 

2) в упадку фізичнім і моральнім в наслїдок страшних обставин, в яких воно війну переживає, а передовсїм через недостаточне і не рівномірне відживлюванє та в наслїдок занедбаня публичного вихованя в сїм часї в школї, цepкві і в орґанїзаціях;

 

3) в упадку житя родинного, на якім оперта була національна відпорність українського селянства, його витревалість і здібнїсть удержати ся на клаптику унаслїдженої землї;

 

4) в упадку дїяльности культурних і економічних орґанїзацій.

 

Вичислені у всїх трех роздїлах їх шкоди і втрати говоріть самі за себе і дають перегляд їх суми, які однак цифрово анї статистично нїколи не дадуть ся устїйнити, лиш найдуть свій вислїв в відносинах, які на їх основі витворюють ся, зглядно по війнї на довгий протяг лїт витворять ся.

 

З окрема великий вплив буде мати втрата робочих рук, мущин в силї віку.

 

Ся втрата робучої сили ослабить значно наше селянство і його рільничу продукцію, а се тим більше, що примінюванє улїпшених машин, які могли би в части заступити сї робочі руки, в наслїдок малої фінансової сили сих малих селянських господарств і низької рільничої технїки в нас не все не легко і не всюди буде можливим.

 

Відношенє рільничої продукції української до західно-австрійської перед війною, в часі війни і по війнї.

 

Некорисні відносини українського рільництва і українського селянства перед війною в порівнаню з відносинами до західно-австрійського рільництва І селянства найшли свій вислів в загально звіснім відношеню української рільничої продукції що до якости і вартости до західно-австрійської рільничої продукції, яке дасть cя представити відношенєм одної одиницї до трех одиниць.

 

В часї війни західно-австрійське рільництво потерпіло також певні втрати в наслїдок недостачі робітника, зменшеня тягла і недостачі штучних погноїв. Ті втрати не лиш вирівняли, але перевисшили осягнені в часї війни зиcки із продажи рільничих продуктів по дуже корисних цїнах для міст і армій. Через весьчас війни західно-австрійське рільництво не віддало на цїли заосмотреня армій нїчого безплатно.

 

Такий стан був би очевидно і у нашого селянства, коли би українська часть краю не була вадовищем війни, так, що українське рільництво було би могло на основі осягнених зисків із продажи рільничих продуктів привернути по війнї рівновагу своєї продукції без нїякої помочи, при чім відношенє вартости української рільничої продукції до рільничої продукцій західних країв остало би на загал незмінене.

 

(Далї буде.)

 

[Дїло, 08.02.1917]

 

(Далї).

 

В наслїдок однакож вичислених шкід і втрат українського рільництва се відношенє пересунулось незвичайно на некористь українського рільництва так, що загальною задачею його відбудови мусить бути в першій мірі що найменше приверненє відношеня з-перед війни.

 

Сумою воєнних шкід і втрат, які українське рільництво і селянство в часї війни в інтересї оборони держави понесло, мусимо уважати не лиш все те, що українське рільництво в часї війни втратило, але рівнож, що воно в порівнаню з західними краями повинно було в часї війни зискати, коли би українська часть краю не була тереном війни.

 

Засади відбудови.

 

З огляду на се мусимо приймити як засаду відбудови вирівнянє в можливо як найкоротшім часї всїх шкід і втрат українського рільництва і селянства, понятих в висше представленім обємі так, щоби наше рільництво і селянство через таку відбудову могло не лиш відзискати своє попередне некорисне відношенє до рільництва західних країв, але щоби одержало основи пересуненя сего відношеня на свою користь. Не менше важним услївєм відбудови мусимо уважати узисканє можности переведеня відбудови за готівку, а не на основі кредитів хоч би і дуже догідних, бо сї кредити все ж таки обтяжать і так вже перетяжену українську селянську посїлість.

 

Сеї готівки мусить достарчити українському селянству держава:

 

1) через повне заплаченє воєнних шкід після вартости обєктів шкід безпосередно по війнї;

 

2) через повну виплату воєнних чинитьб і належитостий на реквізиції рівнож після вартости обєктів чинитьб і реквізицій безпосередно по війнї;

 

3) через достарченє фондів, потрібних українському рільництву до приверненя і збільшеня його продукційної сили так, щоби воно в своїм розвитку могло надігнати розвій рільництва в західно-австрійських краях.

 

Щоби се могло наступити, мусить держава:

 

1) привернути стан комунїкацій що-найменше до стану з перед війни;

 

2) привернути нарушену війною якість і родючу силу укранських ґрунтів через уміле засипанє ровів і ям та через усуненє повсталих в наслїдок знищеня меліорацій пересунень в наводненю ґрунтів, які спричинили глибокі стрілецькі рови, а вкінци привернути знищені воєнними операціями межі селянських парцель.

 

3) привернути через відповідну економічну полїтику стан цїн на господарські потреби, який був перед війною, або вплинути на таку підвишку цїн рільних продуктів, щоби відношенє цін потреб господарських до цїн продуктів рільничих було по війнї що-найменше таким, яким було перед війною.

 

Однакож з огляду на се, що приверненє стану з перед війни в нїякім напрямі не може бути вистарчаючим тому, що по війнї потрійно або може почвірно збільшать ся державні тягарі на оплату процентів коштів війни і рільнича продукція мусить відповідно збільшити ся і стати інтензивнїйшою, щоби при тих тягарах могло рільництво, а з окрема українське селянство удержатись, мусить наступити по війнї рішучий зворот в користь як найусильнїйшого попираня державою рільничої продукції і селянства не лиш потрібними на се фондами, але й реформами.

 

Ні сїм місци мусимо ствердити, що вину недостаточного розвитку українського рільництва і занепаду українського селянства перед війною поносить в першій мірі держава з одної сторони через се, що не журила ся анї одним, aнї другим безпосередно, а з другої сторони через се, що не впливала в тім напрямі на автономічні краєві власти, яким віддала майже в цїлости долю українського рільництва і селянства.

 

По війнї отже мусить держава дотеперішні занедбаня направити, конечно потрібні реформи перевести і дати українському рільництву і селянству можність всесторонного розвитку.

 

Надїємось, що досвіди і наука із теперішної війни, як виказала, що рільнича продукція є услївєм побіди держави на рівні з чисельною силою і уоруженєм армії, спонукає державу до сего звороту та що управа війскова, відвічальна за удержанє армії і держави в станї повної готовости до оборони, буде старати ся о потрібне для її цїлий піднесенє і улїпшенє рільничої продукції.

 

Маємо отже надїю, що по війнї переведе держава всї потрібні для збільшеня продукції реформи та дасть також українському селянству змогу удержатись і розвинутись також в тяжкім часї по війнї.

 

(Далї буде.)

 

[Дїло, 09.02.1917]

 

Нарис проґрами відбудови

 

Щоби се могло статися, мусить втім співдїлати цїлий український нарід, він мусить виказати державі всї дотеперішні занедбаня супроти українського рільництва і селянства і предложити їй свої домаганя відбудови і перебудови українського селянства.

 

Одним словом, мусить український нарід виробити собі основну програму для відбудови та ужити всїх своїх сил для її переведеня розуміючи, що від певного переведеня сеї проґрами буде залежати, чи по війнї українське рільництво і селянство, а разом з ним цїлий український нарід буде йти до що раз більшого економічного розвитку, чи до що раз більшого занепаду, який по війнї приспішив би дуже значно внутрішну кольонізацію чужим елєментом.

 

Виробленє такої програми, се річ не легка, і я не маю наміру її в цілости предложити, бо вона повинна бути опертою на численних студіях із всіх областий нашого економічного житя і повинні її виробленєм заняти ся всї покликані до сего провідні круги українського народу. Я обмежу ся лиш до нарису тих точок, які, на мою думку, в нїякім случаю не повинні бути в сїй програмі пропущені, а іменно:

 

1) остаточне поборенє безграмотности українського селянства через заведенє примусових курсів для безграмотних і наложенє законного обовязку виказати ся знанєм писаня і читаня;

 

2) видатне вивінованє народного шкільництва в напрямі поглубленя і поширеня відомостий і практики в области рільництва, годівлї худоби, домашного господарства та потрібного в рільництві ремесла і домашного промислу, щоби збудити у селянської дїтвори замилуванє до сих галузий рільництва і дати їй в тім напрямі елєментарні відомости;

 

3) заложенє в кождім повітї щонайменше одної дворічної школи господарської для старшої дїтвори з долученєм до неї середного селянського господарства і варстатів рільничого селянського ремесла, причім одним з важнїйших предметів науки в сих школаx мусить бути господарська рахунковість і спілкове дїловодство;

 

4) установленє для кождого повіта одного аґронома з висшим образованєм і з довголїтною практикою та приданє йому відповідного числа мандрівних учителїв з середним рільничим образованєм;

 

5) заложенє в східній Галичинї кількох українських серединих селянських шкіл рільничих з узглядненєм господарської і спілкової торговлї для виобразованя селянської молодїжи на згаданих висше вандрівних учителїв і провідників спілкових рільничих орґанїзацій краю;

 

4) заложенє у сxідній Галичинї відповідного числа низших і середних шкіл для всїх галузий рільничого ремесла, промислу і торговлї, рільничими продуктами і потребами;

 

7) законне установленє для хлїборобів обовязку належаня до національної рільничої орґанїзації, щоби в сей спосіб цїлий рільничий стан научив ся станової солїдарности і користає з дїяльности сих орґанїзацій;

 

8) вивінованє сих орґанїзацій відповідно до потреб всїх галузий їx дїяльности, відданє їх під безпосередну контролю мінїстерства рільництва і зробленє їx офіціяльними орґанами сего мінїстерства для справи підпираня рільничої продукції дїлом, словом і письмом, орґанїзованє рільничої продукції і хлїборобів для рільничої інїціятиви і заступництва рільничих інтересів, а вкінци для роздїлу державних і краєвих субвенцій і адмінїстрованя ними;

 

9) підпиранє державними фондами витворення українського рільничого промислу у всїй його галузї, підпиранє рільничого ремесла, підпиранє твореня відповідаючих льокальним потребам фабрик і варстатів рільничих знарядів і машин;

 

10) підпиранє істнуючих і творенє нових спілкових орґанїзацій для продукції і збуту рільничих продуктів та закупна господарських потреб і признанє сим орґанїзаціям характеру орґанїв, надїлених відповідним публичним авторитетом і остаючих під контролею держави, так, щоби вони лучили безпосередного консумента з продуцентом і були в стані заступити державні або півдержавні монополї в сих областях, які держава на час війни завела або яких заведеня домагають ся деякі круги на шкоду рільництва на час по війнї.

 

Поставлені в висше наведених точках домаганя мають на цїли зробити українське селянство індивідуально спосібним до введеня інтензивної господарки, піднесеня рільничої продукції та рільничої культури взагалї. Переведенє сих точок в житє перемінило би в пoловині неграмотні українські селянські маси в фахових рільників, ремісників, підприємців і купців, так, що ті маси навіть на случай конечности еміґрації були би в станї найти собі в цїлім світї конечні умови квалїфікованої працї.

 

(Конець бyдe.)

 

[Дїло, 10.02.1917]

 

(Конець).

 

Поставлені точки не вичерпують однак програми, бо вона мусить бути доповнена програмою конечних реформ, а іменно:

 

1) редукції лятифундій і більшої посїлости при помочи держави в користь розширеня селянських, тепер пересїчно лиш 2—3-морґових господарств, так, щоби витворив ся і удержав ся 12-морґовий тип українських селянських господарств;

 

2) підпираня пропаґанди недїлимости селянських господарств, яке при висшій рентовности рільництва та при запевненю можности заробкованя через образованє у вказаних в першім роздїлї програми напрямах є вповнї осягаєма без примусу на основі осягнених ощадностий;

 

3) установленя законного обовязку на обезпеченє від огню і граду, а живого інвентаря від нещасливих припадків і падежи, зглядно втрати ужиткової вартости;

 

4) державного обезпеченя для хлїборобів на старість і нездібність до працї;

 

5) віддовженя селянських господарств через переведенє державою конверзії селянських довгів на низько процентові довгореченцеві під державною порукою;

 

6) обмеженя кредитової спосібности селянських господарств через ограниченє права екзекуції за довги і податки лиш на чистий дохід селянських господарств з вилученєм з під екзекуцїі і господарств самих включно з живим і мертвим інвентарем як варстости працї хлїбороба;

 

7) переведеня в цїлости на державний кошт меліорації ґрунтів і пасовиск та реґуляції рік і потоків;

 

8) розширеня сїтий залїзниць і гостинцїв з повним увзглядненєм інтересів рільництва;

 

9) корисної для рільництва тарифової полїтики;

 

10) визначної цлової охорони для продуктів рільництва і рільничого промислу.

 

Так перший віддїл проґрами, як і сей віддїл конечних реформ не вичерпують понятя ширшої відбудови і мусять бути доповнені публичною дискусією, студіями, працями та публїкаціями. Аж тодї будемо могти виробити собі справдїшну доцїльну проґраму, якої переведенє буде обовязком цїлого українського народу, а з окрема його полїтичних репрезентацій та економічних орґанїзацій.

 

Попри се треба покласти як найбільшу вагу на виобразованє торговельне, так, щоби в українського селянства витворив ся також купецький стан, опертий трівко на продукцїї і рільничих потребах українського рільництва.

 

Теперішна акція відбудови

 

Теперішну акцію відбудови веде правительство в основі в двох напрямах:

 

1) в напрямі удїлюваня кредитової помочи через Воєнне Кредитове Заведенє;

 

2) в напрямі можливою в теперішних воєнних відносинах удержаня продукційних сил рільництва через поміч в грошах і матеріялї при відбудові знищених будинків, при управі рілї через забезпеченє і роздїл насїня, погноїв, рільничих знарядів, тягла та робучих сил.

 

Сю акцію переводить Краєва Централя для господарської відбудови краю, а іменно її перша (будівельна) і друга (рільнича) секція.

 

Теперішна акція відбудови є акцією ратунковою і помічною, а користанє з неї залежить в першій мірі від сего, на скільки наше хлїборобство з відповідним натиском сеї помочи домагаєть ся, а наші орґанїзації сих домагань припильновують. Наш цїлий нарід є в тім положню, що може числити лиш на се, що пильними заходами і безнастанним ставленєм домагань собі виєднає. З сеї причини українська репрезентація полїтична старала ся від самого початку війни разом з Краєвим Товариством господарським "Сїльський Господар" у Львові як репрезентацією господарською о се, щоби мати участь в орґанїзаціях, творених державою для відбудови краю, і достаточний безпосередний вплив.

 

Найважнїйшим вислїдом заходів в тім напрямі є се, що відбудови краю не повірено анї автономічним краєвим властям, анї мінїстерству для Галичини, а лиш утворено при намісництві окрему централю для відбудови краю з прибічною радою, в якій з гори означено відношенє числа членів українських до не українських. Вправдї не могли згадані висше заходи з ріжних причин перепровадити утворенє двох рівнорядних централь для відбудови, окремої для західної, а окремої для східної Галичини, однак вже з причин чисто технїчних можна мати надїю, що коли пересунеть ся фронт воєнний поза границї східної Галичини, або коли скінчить ся війна, то окрема централя для відбудови східної Галичини, від утвореня якої нїколи не відступимо, буде мусїти бути утворена.

 

В теперішних відносинах мусимо стояти на становищи, що українське рільництво, яке найбільше в часї війни потерпіло, має в першій мірі право до найдальше йдучої помочи із дїяльности і фондів теперішної Централї. Тому старанєм нашим є, щоби українські рільничі орґанїзації одержали спромогу взяти як найбільшу участь в дїяльности сеї Централї та стати її безпосередними виконуючими орґанами, так, щоби українське селянство та загал українського хлїборобства мав повну запоруку повного використаня належної йому з державних фондів помочи.

 

Рівнорядно з сим іде реорґанїзаційна робота наших інституцій, яка має на метї сї інституції відбудувати, їх дїяльність привернути і їх до працї на повоєнний час приготовити.

 

Се підготованє до працї наших орґанїзацій і інституцій на повоєнний час мусить однак йти не лиш по лїнїї реорґанїзації, але рівнож по лїнїї реформ, яких конечність виказала війна, і які тим більше конечні в віднесеню до великих задач, які на сї орґанїзації і інституції ждуть з хвилею заключеня мира. Ми мусимо зробити все, щоби мир не заскочив нас неприготованими до економічної працї на велику по війнї потрібну скалю.

 

Сї приготованя повинні також узгляднити, що по війнї довгий час буде за мало рук до працї на ріли та за мало худоби і тягла. Буде конечною річю примінити загально улїпшені знаряди рільничі і машини і уживати в більших розмірах штучних пописїв.

 

В дуже численних случаях буде мусїти заступити коня моторовий плуг а инші роботи господарські инші машини. Бажане є творенє машинових спілок по громадах або орґанїзованє громад, щоби вони як такі удержували для ужитку всїх громадян моторові плуги, молотїльні, косярки, сїварки і т. д. та спільно спроваджували штучні погної.

 

[Дїло, 11.02.1917]

11.02.1917