А ви не втомились?

 

«Чи не втомився умовний Захід від України, чи не набридла ця тема, Україна, їхнім політикам, медіа, простим громадянам?». Ці питання наші журналісти так часто ставлять західним дипломатам і бізнесменам, що хочеться крикнути: Came on! Та ви не тих питаєте!

 

Ви повинні запитати самих себе, нас, всіх українців: чи ми, ви не втомились приводити до влади людей, які не поважають цю країну, її культуру і мову, а свого народу частіше бояться, ніж ненавидять. Важко назвати їх елітою, скоріше "верхи". Відень, Лондон, Женева, звичайно, Іспанія, а хто скромніший — Краків, Варшава. У них там квартири, будинки і замки, "запасний аеродром". Сюди вони приїжджають тренувати футбольну збірну, керувати заводами, торговими компаніями, агро- і медіахолдинґами, театрами, навіть вищими навчальними закладами. Вони там тримають свої гроші, бо вітчизняним банкам не довіряють, там лікуються і там купують, витрачаючи шалені кошти на їхню медицину, не інвестуючи у свою, там відпочивають, їхні діти і внуки там вчаться, щоби там і залишитись, бо добре володіють європейськими мовами — тільки не українською.

 

Ви, ми, всі, не втомились жити в країні невивчених уроків? Скільки ще потрібно революцій і жертв? Може, варто, перш ніж знову іти на штурм, ламаючи все, довести до кінця ці незавершені (а точніше, безконечно відкладені) реформи, нарешті закрити кримінальні справи, всі ці нерозкриті злочини? Найболючіше — Майдан. Минуло три роки, і хто дав наказ стріляти (було вбито більше сотні людей в центрі столиці, де сотні камер), ми не знаємо. А журналісти Бойко, Ґонґадзе (а тепер ще й журналіст Павло Шеремет), банкір Гетьман, Чорновіл, Кирпа, Кравченко, Кушнарьов, Ющенко, який вижив? Хто насправді нами керує? Кожного року до цього списку в кожному великому місті і навіть селі додаються свої імена. Замовники, хто вони (не рядові виконавці), ми, ймовірно, ніколи й не взнаємо. Можна згадати ще таких загадкових (або мутних) персонажів (це як на це подивитись), як майор Мельниченко і народний депутат Надія Савченко. Можна від цього втомитись?

 

Так, Захід втомився від України, втомився, бо час іде, вкладаються кошти, а тут майже нічого не змінюється, ніяких реформ, одна імітація, і причина очевидна — політична воля відсутня. Так, політична воля, бо коли треба — парламент працює цілу ніч і о 5-й ранку приймає бюджет, уряд виходить на роботу в неділю напередодні Миколая і вирішує націоналізувати "Приватбанк", президент продавлює через парламент кандидатуру свого кума на посаду генпрокурора, без відповідної освіти, при тому що генпрокуратура проти.

 

Так, Захід не розуміє, чому ми так багато говоримо про захист і відродження нашої мови й кіно, але коли в кінотеатрах нарешті йде українське кіно, добре кіно, спільне виробництво з італійцями (і тема всім знайома), зали порожні. Книжок українських авторів не читаємо, журнали (вірніше, україномовні версії, на відміну від російськомовних) не купуємо. Місцеві, реґіональні телеканали та радіостанції, всі повністю україномовні, не можуть переманити аудиторію у центральних, де найчистіша українська в телевізорі — це дубльована мова героїв турецького серіалу, і навіть у ведучих ТСН постійні «Маші, Жені, Вані». В радіоефірі справи ще гірші: суцільний шансон, алкоголь і попса.

 

Це ще вони не дивились наш "зомбоящик", так, як його дивиться більшість — та, яка ходить на вибори і голосує серцем. Це їм показали арешт міністра МНС (якраз під час засідання уряду), це їм показують всі ці багатства, килими з грошей у діамантових прокурорів, закопані банки з доларами, підземні сховища картин, ікон, антикваріату. А щоби вони не питали: стоп, а де продовження цього захоплюючого документального серіалу, розв'язка: арешт, суд, конфіскація майна і тюрма? — їм показують безкінечні ток-шоу, де тільки говорять-собачаться, а ще гумор, битву екстрасенсів, мольфарів і чаклунів, талант-шоу, а на найрейтинґовішому каналі крутять суцільний "5-й квартал" і рекламу пива, горілки, нашого пального, ліків і що є «тільки один зимовий курорт Буковель».

 

Захід втомився від України, але куди дітись? — іде війна з Росією, і вони будуть нам допомагати. Так, ця тема, Україна, їхнім обивателям, читачам, глядачам набридла (своїх проблем вистарчає), тому про нас вже й не згадують. Про це кажуть їхні журналісти та політики, що відійшли від справ і відкинули дипломатичний протокол.

 

Але ж ви і ми не втомились. Хто насправді втомився, вже перебрався "туди". Мова про еміґрантів четвертої і п'ятої хвилі, чи заробітчан, які "не бачать тут перспективи для дітей" і тому з гастарбайтерів стають громадянами інших держав..

 

Тільки ми, громадяни України (ми — не ситий втомлений Захід), ми тут, і війна, що у Львові здається десь там, десь далеко, десь там в телевізорі (і то коли попадає у випуск новин), насправді для нас вона — тут. Власне зараз і тут. Тільки розуміємо це ми тоді, коли гине хтось той, кого знали особисто, хто був поряд, жив, вчився, коли ми, ви росли, виросли і залишились жити, а його вже нема.  

 

 

11.01.2017