Різдво Христове у світлі народної традиції

Рік-річно святкуємо предківським звичаєм і на зразок інших христіянських народів світу великі рокові свята: Різдво, Новий Рік, Великдень і інші, — святкуємо їх урочисто в церкві й дома, словом стараємося якслід довершити акту традиції, що у змісті нашого життя зайняла так важне місце. Та впарі з тим святкуючи їх, й на хвилину не призадумуємося над тим, звідкіля вони взялися і що лягло в їхню основу. Правда, Церква каже нам святкувати ці свята в особливий спосіб. Але й поза церковною святочною відправою є в тих рокових святах ще багато іншої не-церковної обрядовості. Звідкіля ця велика кількість різних-прерізних звичаїв та обрядів, зв'язаних з кожним більшим роковим святом, оце питання, яке хочемо на цьому місці хоч у деякій мірі розв'язати.
Наші предки були, як відомо, погани, що жили своїм окремим життям, своєю культурою і своєрідним побутом. Вони здавен-давна займалися здебільшого хліборобством і саме оте їхнє зайняття витиснуло на всій матеріяльній, а зокрема на духовій їхній культурі ярке п'ятно. Основною клітиною суспільного ладу наших предків-хліборобів була родина й у рямцях її замикався цілий круг їхнього матеріяльного і політично-релігійного життя. В таких умовинах наші предки хлібороби й витворили своєрідну релігію і не диво, що змістом її стали всі прояви хліборобсько-господарського побуту і вони впорядкували у відповідний спосіб свої цілорічні хліборобські зайняття і придали їм своєрідну святочність та обрядовість.
Так витворився згодом господарський календар, на якому спирається все матеріяльне й духове життя наших предків. Коли ж в Україну загостило христіянство, хліборобсько-поганська обрядовість об'єдналася з релігійно-христіянським елементом, з міцною перевагою останнього. Це об'єднання мусіло у свою чергу відбитися на традицією віків виробленій хліборобсько-господарській обрядовості та все ж таки багато із форм тієї обрядовості залишилося, хоч і зміст прийшов новий: христіянство з церковним календарем та церковними обрядами. В сьогоднішньому календарі легко можна дошукатись бодай приблизної структури давнього хліборобсько-поганського календаря наших предків. У найгіршому випадку натрапляється на дуже далекий відгомін його: його основу знищила Церква, вводячи на його місце свій календар. Та все ж Церква не змогла з корінєм знищити всієї нашої предківської обрядовості, що поневолі ввійшла у христіянську, та найкраще збереглась своїми останками в наших рокових святах.
Отак усі наші рокові свята — це з одного боку свята, що їх каже святкувати Церква, з другого — залишки поганського, точніше давнього сільсько-господарського календаря, що був основою, на якій спирались різні акти господарського, релігійного і громадського життя наших предків. Пригляньмося тепер ближче, наскільки на старому поганському світогляді обосноване наше Різдво, та в який спосіб воно з ним зв'язане...
На думку наших учених в основу наших рокових свят лягли три давні сільсько-господарські циклі, а саме: новорічний, весняний і літньо-осінній. До першого циклю, що починався двотижневим періодом між Введенієм (21 листопада ст. ст.) і Варварою (4 грудня ст. ст.), слід зачислити такі наші рокові свята, як Різдво, Новий Рік і Водохреща. Цей цикль тривав 24 дні і вповні відповідав римським "брумаліям" (свято зими), що через Тракію й південну Слов'янщину поширились і в Україні. Прикметною ціхою цього циклю було те, що він означав кінець одного й початок другого хліборобсько-господарського періоду. Поза Воведенієм, Андрієм і Катериною, найважнішим та найбагатшим на обряди святом цього циклю було Різдво. Воно відповідало римським "сатурналіям", що приходили після "брумалій", святам у честь бога Сатурна і його жінки Опс (багатство), святам продавців урожаю на полі й у городі. Ці свята тривали від 17—23 грудня і святкувалися торжественною трапезою, дарами, грами й забавами. Після них ішли січневі "Калєнди" й "Воти", тобто торжественні публичні відправи за добро в новому році. Коли ж розповсюднилось христіянство, ці поганські всенародні свята опинились між двома христіянськими: Йорданом ("Епіфанія") і Різдвом. У Східній Церкві святкували зразу тільки свято Епіфанії, що припадало на 6 січня; Західна Церква святкувала "День народин" 25 грудня. Та в четвертому віці, за часів Золотоустого, день 25 грудня зачинають святкувати й у землях грецької культури. Всі три свята — Різдва, Нового Року й Водохрещі припадають отак на час між 24 грудня і 6 грудня, а до них додано врочисті відправи, бенкети й забави, які опісля зхристіянізувалися й поволі лягли в основу христіянських свят. У наших предків оце Різдвяне свято називалося колядою (лат. Калєнде, гр. Колянта, болгар. Колєда, а основною ідеєю його було, словом і ділом, різними магічними актами та всією обстановою представити в ту святочну і таємну хвилину картину багатства, щастя і спокою та отак заворожити це багатство на цілий черговий рік. Від цього "Тайною", "Святою", "Божою Вечерою" й досі називається навечер'я Різдва.
Очевидно, з тією врочистістю зв'язані різні спеціяльні акти й закляття. Таким напр. магічним актом є церемонія подавати вранці на "Святий Вечір" новий вогонь. Тим "чистим" новорічним вогнем розпалюють вогонь у печі при допомозі 12 полін, щоб ними зварити 12 страв — символ різнородного багатства дому.
В день Навечер'я не дозволена ніяка робота (крім варення вечері). Ввесь живий та мертвий інвентар мусить бути впорядкований і на місці. Ніякий член рідні не сміє ночувати поза хатою, бо ввесь рік блукатиме; не вільно теж сваритись, позичати чогось. У цьому "таємному дні" можна вжити з успіхом магічних заклять проти ворогів. Перед вечерою і в часі її господар і члени сім’ї виконують низку магічних актів (вносять дідуха, кладуть його на стіл, під столом, там же кладуть залізо, господиня квокає, щоб кури неслись, реве, блеє, щоб худоба велася), святовечірною їжою годують худобу, що нібито в цю ніч говорить зі собою і т. д. Всі ті, згрубша вичислені практики й магічні акти, закляття, тощо, необхідно зв'язані зі святом Різдва і в кожній околиці рівно мають метою зберегти домашнє господарство з усіма його придатками від нечистої сили, неврожаю, тучі, громів і т. п. Крім вгорі згаданого, зі святом Різдва зв'язані теж обходи колядників. Основою цього обряду було спершу поздоровлення й величання старого світського побуту. Згодом прилучилось до них дещо з балкансько-романських сатурналій і новорічних свят у виді замаскованих походів, танців, співів, тощо. На зразок новорічних римських забав, перебрані за комічні постаті ходили по стодолах з козою різні штукарі і скоморохи, грали, співали й давали веселі представлення. З приходом християнства взяла Церква ці обходи колядників під свій протекторат. Колядницька церемонія починалась святочним обходом довкола церкви з колядою, першим колядницьким ходом священика і натрапляємо знову на безліч особливіших звичаїв, церемоній, традиційних співів. Ці всі різдвяні звичаї та обходи найкраще збереглися досі на Гуцульщині.
Так у загальному виглядала би картина нашого Різдва на тлі поганської традиції і народніх вірувань. Як бачимо, його обрядовість змістом пребагата, та й чудова формою. Ціла духовість наших предків найшла в ньому своє відзеркалення. А сьогодні — ледви чи можемо говорити про сліди цієї великої містерії-загадки, якою були безперечно всі ці обряди, що силоміць зв’язалися з поодинокими христіянськими святами.
Сьогодні ми вже далеко від них. Але все таки тут і там вони ще живуть, тут і там їх пильно зберігає наш нарід і вони є залишками колись величніх і прекрасних, а таких своєрідних обрядів наших предків.
(тп)

06.01.1942

До теми