Малий фейлетон
Сьогодні всі торгують... Діти, молоді і старі... Жінки і чоловіки... Безробітні і ті, що мають працю... Вуличні хлопці і дівчата, перекупки, селяни, робітники і ремісники, емеритовані радники і неемеритовані директори, письменники, публіцисти, малярі, дами з світу і півсвіту, ті, що стоять на найнищих шаблях гієрархічної драбини і ті, яких на спигах стоїть ця драбина.
Торгують на кожному кроці... В промторгах, книготоргах, ювелірторгах та всяких інших торгах, у крамницях і під крамницями, та розі вулиць і на їх середині... На ринках і в найближчих вуличках, у ресторанах і під ресторанами, у бюрах і під бюрами, в кабінетах та передпокоях, у білих та чорних домах, у парках і під парками, в сутеринах, у розкішних полотен і під сільськими стріхами, в клюбах, у столових і приватних домах...
Усім торгують... Папіросами, сахарином, горівкою, газетами, картоплею, капустою і горохом, солониною, білим хлібом, маслом і яйцями, старим і новим одягом, золотими і позолоченими годинниками, шлюбними обручками та іншою біжутерією, новими ордерами і старими орденами, всякими... шайнами і картками, власними і чужими поезіями, написаними і ще ненаписаними, романами, повістями і тим подібним барахлом, ідеями та ідеалами, які стільки разів підгрівали і підмащували їх маслом, солониною, маргариною чи оливою, залежно від тогочасної конюнктури, образами міражів золотою майбутньою, серцем і красою, штучно витворюваною всякими злобами, що їх багато в перфумерійних і косметичних магазинах, патріотизмом і фразами, яких покупна вартість залежить від більшої чи меншої реклями даного продавця, приязню і сльозами, умовами і договорами, правдою, чеснотою і силою характеру, надією і обіцянками, образами, наклепами та... кулаком...
Словом: увесь світ перемінився в один величезний ринок, на якому... всі, всюди і всім торгують... Бо ж кожний хоче сьогодні... жити...
— Та ж я також мушу жити — торгувався зі мною один знайомий, коли купував у мене смокінговий одяг.
— Та ж дивіться!... Яке ж сумно!... Це ж те передвоєнне... — захвалював я...
— Даю 5 кг. солонини! Хочете? — нетерпеливився купець.
— Хай буде! — згодився я і мій ще шлюбний смокінг помандрував у широкий світ, залишаючи місце п'яти кілограмам солонини, що приманювали до себе очі і язик...
— От, добре заробив!... — тішився я в чотирьох стінах моєї кімнати, бо нікому із знайомих не згадував про трансакцію.
— Ану, хто заздрісний, то ще й яку халепу наведе на мене! — думав я, скриваючи свій скарб під ванною в лазничці.
Проминуло зо два тижні... Одного вечора каже дружина:
— Та Брудзова, що в сусідстві живе, казала мені, що за три кілограми солонини заміняє картку на білий хліб. Наш Ігорчик (це мій восьмимісячний синок) не може їсти чорного, все хворіє на шлуночок. Може б ми так заміняли...
— Та там, здається, вже всього більше не буде, як три кілограми. Та що нам останеться? — намагався я переконувати і... протестувати.
— Для дитини треба жертвувати своїм егоїзмом і вигодою... Та ж ми старі, можемо що небудь з'їсти, а дитині треба... для здоров'я... Це ж наша майбутність... Це основа... народу — запалювалася дружина.
Під впливом таких архипатріотичних мотивів я мусів уступити... В полудне бохонець білого хліба пишався в шафі, замкненій на вертгаймівський ключ, який дружина взяла до своєї кишені, щоб когось "непокликаного" не скортіло іноді облизати хлібом свого язика...
По солонині залишився тільки товстий слід під ванною, милі спомини і... мрії, що дуже часто прибирали реальну постать товстої свині... у снах.
— Може б ти купив собі якийсь одяг, та ж ходиш зовсім нагий... Як так можна між люди показуватися! — говорила до мене дружина одного вечора.
— Та що ж я зроблю? Де ж куплю?... оправдувався я...
— Е!... Казав мені Чуркевич, що мав гарний, зовсім новий, чорний одяг... Продасть за 700 зол...
— Та звідкіля я візьму стільки грошей?
— Візьми зачет!... Проси, щоб розложили тобі на рати... — переконувала дружина.
І що ж?...
Зачет дали мені... Я доручив гроші дружині... і... вечором, коли повернувся я з праці, в шафі, в якій вже й сліду на стало по білому хлібі, висів чорний одяг... той самий, який перед двома місяцями заміняв я за... солонину.
С. Каролин.
