В чому хиба?

З того, що пишеться й говориться у нас — можна би думати, що українці взагалі незгідливий народ. Та по суті воно так не є, бо це не погоджувалосяб із нашою добродушністю й миролюбивістю. Але деж корінь зла? Отож наша незгідливість походить з одної найбільшої хиби, а саме своєрідної гордости-зарозумілости, що не дозволяє одному підпорядкуватися другому, а одночасно зі заздрости-зависти: не дати другому вибитися понад інших. Зарозумілість і заздрість це пороки, що ростуть не в біді, але родяться із багатства й розкоші. А українська земля — розкішна й багата; у багатстві-ж люди самопевні й горді. Сказано в св. Письмі: "Гордим противиться Бог". Може й тому так часто й так важко бє нас доля...
З цієї зарозумілости і зависти виростає некарність. Ніхто не хоче підчинитися, кожний рветься вперед, не дивлячись на наслідки. Це типова риска кожнього молодого народу.
Вже "Слово о полку Ігоровім" картало Ігоря за те, що не заждав на похід київського князя Святослава, — похід цей мав бути організованою виправою всіх князів проти половців, тимчасом Ігор вирвався сам з малими силами, щоби всю славу собі загорнути.
І за це довелося відпокутувати не лише йому, а й всім князям потерпіти розгром на полі бою.
І ця зависть, цей споконвічний корінь зла позначує всю нашу історію від княжої доби почавши аж по нинішний день.
Ми буваємо хоробрі і завзяті, скорі до посвяти, але гордість і зависть на славу не позваляють нам підчинитися старшому чи розумнішому. І все на тому підложжі виростали крамоли і все однаковий був їх вислід: "самі себе звоювали"...
Народи, що їх земля вбога і вони мусять боротися за існування, мають більше зрозуміння для карности і співпраці, бо від цього залежить їхнє існування, їхнє майбутнє.
А проте впливу таких кліматичних умовин не треба надто перецінювати. Нині великі можливости має й виховання. Народи можуть відповідним перевихованням поправити свою вдачу. Підтвердженням цього є хоча би римська пословиця "Бог створив нації здібними поправитися".
Відповідним вихованням можна вилікувати в народі і цю некарність, цей гін до "отаманщини", — нахили "вириватися наперед". Можна привчити до того, що є в житті єрархія обовязків і прав та що вона приходить до людини не припадково але відповідно до його здібностей і заслуг. Виховатися до такої дисципліни духа, яка наказала б терпеливо ждати на свою чергу вивищення у цій суспільній єрархії і — очевидно — заслугуватися ділами — ось речі, які кожний з нас мусить глибоко передумати і присвоїти собі як дороговказ своєї поведінки.
Велике горе, яке переживав уже нераз наш нарід, повинно присмирити нашу гординю і навчити нас скромности й дещо покори. Бо коли цього не буде — нічого доброго й сподіватися нам.
О. Г.

28.12.1941

До теми