Нужда на Поділю.

З Тернопільщини одержали ми слїдуюче письмо, котре за-для важности піднесеної в нїм справи містимо на сїм виднім місци і звертаємо на него увагу всїх компетентних чинників:
Що-день читаємо як в руских, так і в поліских та нїмецких часописях про голод в Россії. Детайлічно вираховують ті часописи, на кілько ще россійским підданим вистане хлїба, а кілько им ще буде потреба, сквапно виписують, як там тано випродують худобу і таке инше. А про нашу нужду в Галичинї, про голод, котрий нам грозить, нїхто і не чичиркне, хиба лише пос. Барвіньскій в радї державній згадав про миши. Мабуть верховодячим сферам та й прасї здає ся, що галицкій рільничій нарід ceгo року за-для дорожнї "благоденьствує"...
Між тим не так то добре дїєсь по наших селах, як де-кому здаєть ся. Тут біда, крайна біда! Збіже дороге, але нема що продати, a бідні не мають за що купити. Се вже четвертий рік не дописує. В першім роцї були засоби давнїйші. В другім роцї ті засоби вже лиш де-не-де були, а ось уже другій рік нїгде нїякого засобу нема. Де ще град не вибив, там бодай той, що має більше грунту, не буде терпіти голоду, але кого град навістив, там уже давно хлїба не стало, — при тім і бараболя та бураки не вродили ся, а капусту зливи замулили. Пасїка цїлком хибла і потягнула за собою великі страти. Але того нїхто не рахує і не списує, a прецї ж годилось би пізнати свою нужду скорше, нїж чужу, — може би найшла ся на те яка рада!
Подавали люде о відписанє податку, але о відписаню і чутки нема, — платити треба! Мишва поробила вже страшні шкоди, хто сїяв в стерни, той на весну мусить все переорювати. До того епідемії різного рода, як межи дїтьми, так і старшими, забирають много жертв. Найбільше падуть жертвою зле живлені. Одна часопись наводить як щось нечуване, що в Россії продають коней по 7 рублїв. Як же нам встидно таке читати! Та-ж перед двома роками ми самі продавали конї по 3, 2 а то й по одному ґульденови, та й в сїм роцї продають конї по 3 зр.! При дорозї, ведучій з міста — всюди стерво. Жиди шкіру забрали, стерво лишили на жир собакам і воронам, а за дві або три доби приходить по кости. Коней і так було мало у наших подільских селян, а сего року буде ще менче. Вправдї соломи єсть по-троха, але зерна нема, та й нераз і остатні околоти мусить чоловік продати. Лїси у нас вже повирубували; за паливом треба їхати далеко, а тут нема чим і з чим, — треба отже не лиш голод, але й холод терпіти. Роздобуде хто яку чвертку на їдло, то нема де змолоти — їдь за милю, дві або три до млина, бо у нас млинів тепер менче, — наші подільскі річки зубожіли на воду, a вітраки всї покасовано. При оцїнюваню грунту комісії не уважали на брак води, млина, пасовиска, сїножати і дерева, лише дивились на якість землї, a прецї-ж до государства рільного і все те потрібне. Кричали звичайно, що гірскій нарід бідний, a подільскій супротив него щасливий. Правда, колись так було, але тепер зовсїм змінило ся — Поділє цїлком упадає. Порівняймо: в горах поставити хату або якій будинок не тяжко, паливо дешеве, о пасовиско лекше, млин майже в кождім селї, з саду де-що прийде і гриб знайде ся на лїто і на зиму, — а Поділє все лиш на збіже чекає, а як оно хибне, то що рільник зробить? Давнїйше був заробок фірманкою, та зелїзниця єго відобрала. Був заробок з годівлї безрог, та через дуже части контумації годівля упала, а ще більше упаде, коли увійде в житє дозвіл спроваджувати свинину з Америки. Промисл домовий хилить ся до цїлковитого упадку, бо карти промислові убивають єго в самім зародї.
Коротко сказавши: сумно на нашім Поділю.
Пишу-ж тих кілька слів, щоб люде доброї волї схотїли подумати щось над тою бідою, та щоби посли соймові, коли зберуть ся незадовго на сесію, щось порадили. Може би сойм схотїв постаратись о зменченє на сей рік податку грунтового, або може би виєднав які запомоги, або бодай якій заробок, бо крайня нужда!...

26.12.1891

До теми