Українське суспільство вже кілька днів ніяк не натішиться з приводу вбивства російського посла в Туреччині.

 

Ми є дивовижною нацією. При показній релігійності не здатні усвідомити однозначність Божих Заповідей, інтерпретуючи їх так, як вважаємо за потрібне. А також не здатні робити висновків з уроків історії.

 

Дозволю собі нагадати деякий історичний досвід у власній інтерпретації.

 

Перший теракт в цивілізованій Галичині було здійснено ще у 1908 році – і Шептицький негайно застеріг українців, чітко засудивши цей злочин. Він стверджував, що неможливо злочином служити своєму народові, що зумисне вбивство – це завжди гріх і злочин. Але українське суспільство не зважало – тішилося з теракту, вважаючи Шептицького нудним святошею.

До речі, цей вбивця ніколи так і не покаявся, хоча був сином священика. Дожив глибокої старості на еміграції, хвалячи СРСР і злочинний радянський режим. Очевидною є моральна деградація особи, але цій особі наші сучасники відкрили пам’ятну дошку на будівлі Львівської ОДА.

 

Шептицький весь свій інтелектуальний, фінансовий, організаційний і духовний потенціал скерував на еволюційну боротьбу за українську справу. Розвивав українські підприємства і кооперацію, освіту і соціальну опіку, культуру, громадську і національну свідомість та творчу активність. Якби москалі нас не окупували у 1939 році, то польська економіка на Галичині через 10-15 років була би відсунута українцями цілковито на маргінес.

Його підтримка Пласту і національних спортових товариств та успішна боротьба з пияцтвом призвели до зростання здорового свідомого покоління, здатного боротися і творити. Талановито використовував усі легальні можливості розвитку української справи.

 

Вперше в новітній історії галицькі українці стали здатними до солідарності, до ненасильницького опору. А також усвідомили, що добра освіта і власний економічний розвиток роблять їх сильними і успішними навіть в умовах квазі-фашистської ворожої держави. Еволюційна праця Шептицького дала рясні українські плоди.

 

Частина вирощеної зусиллями Шептицького патріотичної молоді пройшла добрий націоналістичний вишкіл в ОУН і стала основою збройної боротьби УПА. Ці лицарі української ідеї, спираючись на дієву підтримку свідомого галицького суспільства, явили світові безпрецедентний приклад неймовірного героїзму і тривалої боротьби проти наймогутнішої Імперії Зла.

Боротьба за волю, за власний народ – священна. Всі, хто вели цю збройну боротьбу – національні герої. Але теракти міжвоєнного періоду і етнічні чистки у воєнний час залишаються прикрою плямою нашої визвольної боротьби. Вони потребують спокійного осмислення, вибачень і правильних висновків на майбутнє.

 

На жаль, із правильними висновками – велика проблема.  

У наші часи досвід Шептицького не дуже популярний. Він вимагає системної праці, тривалих зусиль для досягнення успіху. Цей шлях – для зрілих, відповідальних людей, але тільки такий шлях гарантує незворотність позитивних змін.

 

Натомість суспільство хоче все і відразу.

Щоб сталося швидко, легко і весело.

А давайте постріляємо всіх олігархів. А може краще – весь уряд, президента і Верховну Раду.

 

Радянська дебілізація населення, естафету якої перейняли олігархічні ЗМІ незалежної України, призвела зокрема, як це не парадоксально, до популярності подібних поглядів.

Люди шукають рішення проблем, не дбаючи про добрі орієнтири та надійну моральну основу. Діячі культури і духовні особи таких орієнтирів дати не можуть, бо не мають достатнього авторитету, а часто на такий авторитет об’єктивно не заслуговують.

 

Наше пост-радянське суспільство «зеленого поняття» не має, що таке справжнє християнство. Симпатія до «справедливих» терактів – найкраща цьому ілюстрація.

 

Бунт і вбивство – це зброя неспроможних рабів. Внаслідок революцій злочинна влада лише переформатовується, стає ще наглішою і цинічнішою. І все повертається «на круги свої».

 

Системний опір, мирна консолідована атака всього суспільства на злочинну владу – ефективна зброя відповідальних, самодостатніх і гідних громадян.

 

Зможемо обирати у владу нових громад незалежних гідних людей, а не ставлеників місцевих князьків?

Зможемо викинути з голови політичну вату популістів різних кольорів та іншої нечисті?

Зможемо пильнувати своє комунальне майно та місцевий бюджет, щоб служили громаді, а не місцевій владі та корумпованим депутатам?

Зможемо навести лад у «власній хаті» – Галичині, як приклад для всієї України?

 

Як зможемо — аж тоді станемо достойними кращого життя.

 

24.12.2016