Плакати хочеться!...

До дискусії про наших письменників.
Поміщена в ч. 280 "Краківських Вістей" стаття Л. Б. п. з. "Даремний заклик" відповідав двом авторам, які порушили деякі наші сучасні письменницькі справи — передусім на те, що наші письменники таки замало пишуть. Тут зразу ж треба сказати, що два автори з "Іл. Вістей" — С. С. і "Пишущий" — дві зовсім окремі особи, з власними головами, руками й ногами, так, що автор чи авторка "Даремного заклику" непотрібно робить із них одну особу.
Але добре сталося, що цією справою починає цікавитись ширший круг людей. Як автор цих рядків, так і "Пишущий" уважали і вважають, що наше літературне життя таки за кволе — а Л. Б. стоїть на становищі більш оптимістичному і навіть зачисляє авторів, тих, що вже щось видали, і тих, що пишуть, про що довідуємося вперше з тієї статті; бо ось С. С. і "Пишущий", що випадково сидять в одному Видавництві і то в одній кімнаті, та що мають змогу окинути оком увесь наш видавничий рух — книжки, що вийшли, і що мають вийти, можуть ствердити лиш одне: в нас майже нічого не діється!
Мусимо зважити факт, що на еміґрації знайшовся свого часу — від розпаду Польщі до вибуху війни з совєтами — майже ввесь актив нашого літературного життя, в кожному разі ті всі письменники й публіцисти, що надавали тон літературі останнього десятиліття. Кожний із них уважав еміґрацію переходовим етапом, бо велика ідеологічна війна між молодими народами й демократо-плютократією, а пізніш і большевизм, не могла не стати війною всесвітньою. Перспективи, що показалась на овиді, були теж і для українського руху велетенські. Все культурне життя, а з тим і літературу, повинна була пройняти нова потужна струя і зґальванізувати все те, що в умовинах підпольного животіння по могло яскраво проявитись. Тимчасом це не сталося; маємо дуже мало творів, які відбили б нашу добу, бодай в напрямі якоїсь підсвідомої тривоги, вижидання чогось, що прийде, не кажучи вже про безпосереднє реаґування на сучасні випадки. Більшість вичислених Л. Б. книжок — могла була появитися й у довоєнні часи, настільки це "позачасова" література. Ніякі умовини воєнних часів, друкарських труднощів тощо — цього по виправдують, бо навіть та творчість, що появляється по журналах та часописах, якогось засадничого перелому не показує, щонайбільше реєструє змінені побутові умовини. А тимчасом у наших політиків, а передусім молоді — просто гльобальні українські пляни! — "Соборна? Е-е! Аж до Індійського океану!!" І то в час, коли в неодному селі годі знайти звичайного вчителя для праці над не- і мало- письменністю!
Ми завдали собі труду і заглянули до рукописного архіву "Українського В-ва". З відомих авторів знайшли ми всього на всього двох — Юрія Липу і Катрю Гриневичеву, що обоє видають тепер дві книжки — знову два передруки: "Козаків у Московії" і "Непоборних". Позатим нічого замітного й сутолітературного, або ж публіцистика. В те, що деякі письменники пишуть, не маємо причини не вірити, але про це загал майже нічого не знає і навіть письменницькі круги серед сучасної розтічі або замкнутости не скрізь і не завсіди в курсі того, що в нас твориться.
Тому теж, гадаємо, не має підстав до надзвичайного оптимізму. Твори, які появилися, — в такому малому числі і такого характеру, що не можуть бути образом культурних та інших аспірацій такого великого народу, яким ми хочемо бути, що й до цього в нашу переломову добу. Покищо наші письменники не всилі заповнити навіть таку ділянку письменницької роботи, як нова популярна література, і заєдно приходиться перевидавати старі й відомі речі. А про наші журнали — нема що й говорити. Вистане перелистувати кілька чисел, щоб спитати себе самого: де поділися всі ті імена, що були такі голосні перед війною. Чим пояснити те, що вони відтягаються від такого важного завдання, як безнастанний контакт із читачем воєнної доби? І мимоволі насувається відповідь: конюнктуральність, вижидання, особисті анімозії, які доводять навіть до того, що цей, чи той автор воліє працювати навіть у пресі чужій, аби тільки не в рідній.
Ні, таки майбутній історик, що погляне на 2 роки нашої еміґрації, похитає головою і скаже: Були великі можливості, але їх розбазарено, і література того часу, не зважаючи на ці чи інші нечисленні твори, таки не виконала свого завдання так, як цього було треба.
С. Гординський (С. С.)

21.12.1941

До теми