Дональд Трамп окреслив обрис нової команди на своє президентство, озвучивши претендентів майже на всі ключові посади у Сполучених Штатах. Зокрема, у вівторок президент-елект оголосив номінацію на посаду державного секретаря — американську дипломатію має очолити директор нафтової корпорації Exxon Mobil Рекс Тіллерсон. Для України це вкрай недобра звістка, яку може «перебити» хіба що саме обрання Трампа: адже Тіллерсон — противник антиросійських санкцій і має кремлівський «орден Дружби».
Трампівські призначення в інтерв'ю Z коментує професор Ратґерського університету Олександр Мотиль.
ПОРІВНЯНО З ТРАМПОМ БУШ-МОЛОДШИЙ — ІНТЕЛЕКТУАЛ
– Оглядачам було важко спрогнозувати зовнішню політику Дональда Трампа навіть після його перемоги на виборах. Здається, що тепер, коли означено команду (а головне — є номінант на державного секретаря), то про це можна говорити чіткіше. Як Ви оцінюєте постать Тіллерсона і загалом нової президентської команди?
– Тіллерсон, як і більшість міністрів (і сам Трамп), не має політичного досвіду, вважає, що політика — це свого роду бізнес. Це груба помилка, бо бізнес суттєво відрізняється від політики. Мені важко уявити, що вони будуть успішними менеджерами бюрократичних апаратів, що зможуть знайти компроміси між різними інтересами, що зрозуміють: що треба, що можна, що не можна робити. Трамп — неофіт, і більшість міністрів — теж. А що вони також мільярдери — то інша справа…
Щодо зовнішньої політики Трампа, то навряд чи він сам знає, якою вона буде. Досі він виявив неймовірний рівень інфантильності, провадячи політичні інтриґи на «твіттері», зневажаючи власну розвідку, заявляючи, що він «розумний» і тому не мусить читати щоденні аналізи ЦРУ…
– Протягом виборчої кампанії Дональд Трамп не раз припускався заяв, котрі можна вважати і холодними щодо України, і прихильними щодо Росії. В чому полягало його виборче аґітаційне позиціонування? Чи «проросійські» заяви Трампа відображали очікування його електорату?
– Його електорат не має поняття, де і що Україна, де і що Росія… До речі, більшість американців подібної думки…
– Республіканці протягом двох років сильно критикували адміністрацію Обами за її мляву політику щодо РФ та України. Зокрема, вимагали постачання летальної зброї в Україну. Чи Трамп підтримував цю хвилю критики республіканців на адресу Обами? Чи існує протиборство між Трампом і рештою партії?
– Останніми тижнями виявилося, що існує досить глибоке протиборство між Трампом та республіканцями щодо Росії. Путін поводиться, як хам: Росія відкрито провокує Америку і Захід, а Трамп це виправдовує, навіть коли велика частина партії вважає таку поведінку ворожою, зухвалою. Тіллерсон нібито пропутінський, і заповідається гаряча боротьба в Конґресі довкола його призначення. До великої міри ця назріваюча боротьба є виявом політичної інфантильності Трампа. Коли розвідка написала, що Росія причетна до кібератак на Америку, то Трамп мав би сказати, що дякує за аналіз, спокійно його прочитає, пізніше зробить висновки. Замість того Трамп відкинув рапорт, підриваючи ЦРУ та створюючи фронт. Це — дурнота.
– У Росії з перемоги Трампа дуже втішилися. Дивовижно, що за його перемогу раділи люди, які з Америкою, і насамперед з республіканцями, постійно воювали…
– Частково тому, що вони сподіваються на «розрядку», поліпшення стосунків, скасування санкцій тощо. Головне, думаю, що Трамп розкладає Захід та західні інституції, а особливо НАТО та ЄС. Отже, незалежно від його ставлення до Росії, Трамп — об'єктивно проросійський, бо потенційно антизахідній.
– Чого Трамп чекає від світу? Яким є той світ, що його Трамп хотів би збудувати для США?
– Трамп — це другий Путін. Трампові світ як такий не цікавий, хай йде до чорта… Головне, щоб світ поважав Америку, щоб Америка була великою, міцною… Звичайно, такий підхід до світу може призвести до саме тих наслідків, — нестабільність, війни, торговельні конфлікти, — які можуть підривати «велич» Америки…
– Наскільки Трамп як політик пасує до тенденцій, котрі сьогодні проявляються у ЄС: зростання впливу євроскептиків, популістів, націоналістів? Яку синергію дасть політика Трампа, доповнена внутрішньою кризою ЄС?
– Праві популісти по всій Європі радіють з його перемоги, бо він довів, що правий популізм має серйозні шанси, навіть у найстаршій демократії. На частину електорату, яка правим популістам не довіряла, це може вплинути так, що ті можуть прийти до влади. Тепер все можливе.
В найгіршому разі може дійти до розпаду ЄС. Менш тривожна альтернатива — подальші відокремлення та створення малого ядра. Непоганою альтернативою є перетворення ЄС на те, чим він колись був, — на спільний ринок. Тоді, до речі, Україна мала б найкращі шанси на зближення, членство.
– Чи виконає Трамп 5-ту статтю Північноатлантичного договору, якщо одна з країн-учасниць договору стане жертвою аґресії РФ?
– Ніхто — ні Обама, ні Трамп, ні Меркель, ні Олланд — не виконає 5-ту статтю, особливо коли йде мова про прибалтів, а може, навіть і Польщу. Висновок для України: навіть членство в НАТО не буде ґарантією безпеки.
– У своїй колонці для Atlantic Council ви пишете, що Трамп може піти на окремі поступки Росії щодо України, а саме визнати Крим російським в обмін на вихід Путіна з Донбасу. Є, однак, інша думка — що Путін вже надто сильно залежить від цього конфлікту, вилито занадто багато пропаґанди, і він не може так просто покинути Донбас на отих «карателів» і «бандерівців»…
– Логіка зовсім проста. Якщо Україна буде змушена прийняти теперішній Донбас, то це буде рівнозначне з кінцем всіх реформ та просування на Захід. Країна теж збанкрутіє. Отже: чи погано це для Росії? Водночас, якщо не змінювати статус-кво, це означає, що всі кошти підтримки Донбасу падають на Росію.
Звичайно, Путін мусив би підготувати ґрунт. Треба заявити, що він і Росія врятували побратимів, гноблених фашистами, що настав час на мудрі рішення, що треба бути гуманним, що треба долю донбасівців поставити вище від своїх інтересів. Він — миротворець. Він — любить людство. Росіяни теж. Отже, зробимо Києву цей подарунок, з надією, що він відмовиться від фашизму, прийме Донбас і т.п. Якщо пропаґанда запрацює, росіяни вимагатимуть Нобелівську премію [миру] для Путіна… разом з декотрими західними політиками та інтелектуалами.
– Під час виборчої кампанії був цікавий епізод, котрий змусив Трампа відмовитися від послуг Пола Манафорта: оприлюднення Національним антикорупційним бюро матеріалів «тіньової бухгалтерії» Партії реґіонів з «чорними» гонорарами для Манафорта. В Україні багато хто визнав, що це спроба Києва зіграти на боці Клінтон. Чи міг Трамп запам'ятати цей скандал як недружній крок, вартий тепер помсти?
– Трамп — дріб'язковий нарцис, все неґативне інтерпретує як особисту образу. Тож цілком можливо, що він вважає цей скандал як недружній крок. З іншого боку, невідомо, що Трамп взагалі знає про будь-що, тим більше про якусь Україну. Припускаю, що для нього Україна відповідає загально поширеному іміджеві — безнадійно скорумпована держава на грані колапсу (failed state). Росія міцна і має газ. А Україна просто заважає і нікому не потрібна. До речі, схильність українців всюди констатувати, що все пропало, що нічого не змінилося, що все є імітацією, — грає в руки Путіна і Трампа…
– Якщо Ви стежили за тим, як українські медії висвітлювали вибори у США або як на це реагували українські політики, то як Ви оцінили б роботу медій? Наскільки реакція тут, в Україні, була адекватною реаліям? Вже після виборів американського президента Зенон Завада писав, що в Україні протягом року занадто демонізували Трампа — тому тепер всі і є такі перестрашені.
– Думаю, що українські ЗМІ непогано відображали дійсність. На жаль, Трамп сам себе здемонізував, і вся його остання поведінка та заяви показують, що всі побоювання були виправдані. Справа не в тому, що він проросійський чи антиукраїнський. Він непрофесіонал, неофіт, початківець, малюк у шортах. І така людина має бути президентoм супердержави, має провадити Вашинґтоном? Порівняно з Трампом Джордж Буш-молодший — інтелектуал, а Віктор Янукович — тонкий державний муж.