Друга половина «Джаз Безу» обіцяє бути дещо авангарднішою за першу: буде більше вільної імпровізаційної музики, яка звучатиме принаймні двічі, і, до того ж, у виконанні гуртів, вже відомих львівській публіці.

 

Насамперед не потребують представлень учасники «Дзиґа джаз квінтету», мабуть, найстаршого діючого гурту не тільки серед львівських джаз-бендів, але й українських загалом. Варто згадати, що труба лідера квінтету Володимира Кота звучить на фактично перших історичних записах українського джазу – записах ансамблю «Медікус» Ігоря Хоми, зроблених у ‘60-ті роки. Тим не менше, сьогодні учасники квінтету виконують цілком сучасний за складністю музичної мови джаз, в чому мені особисто довелося переконатися під час виступу колективу весною на вроцлавському фестивалі «Джаз над Одрою».

 

Володимир Кот («Дзиґа джаз квінтет»)

 

Цього разу нас потішить ще один суто український проект. Постійний учасник фестивалю, у минулому член гурту ShokolaD, автор власних проектів, львів’янин Михайло Балог об’єднав сили з киянами з New brain trio. Оскільки Михайло є одним з тих рідкісних музикантів, для кого музика завжди пов’язана зі світоглядним розвитком, можна бути впевненим, що учасники проекту запропонують оригінальні концептуальні рішення.

 

New brain trio

 

Слухачі заключного концерту минулорічного «Джаз Безу» у філармонії мають пам’ятати вільну, на годину з гаком, імпровізацію від квартету на чолі з американським саксофоністом Сабіром Матіном. Нині квартет перетворився на тріо, але зберіг у складі українця – басиста Марка Токара – та німецького барабанщика Клауса Кугеля. Натомість місце Сабіра Матіна зайняв також американський саксофоніст, один із найвідоміших у світі представників фрі-джазу Кен Вандермарк. Отже, на нас чекає – і знову на завершення фестивалю, в неділю – нова потужна й тривала вільна імпровізація, і нове випробування меж музичної експресії та свободи від визнаних майстрів цього мистецтва.

 

Зрозуміло, особливо інтригують три проекти, яких ще в Україні ніхто не чув: квартет Пола Беларді з Люксембургу, міжнародний гурт Rednaxela та квінтет Karasiewicz PowerSet з Польщі.

 

Якщо судити за доступними записами, здається, що джаз, який виконує квартет Пола Беларді, не претендує на авангардовість. В його музиці м’яко поєднуються традиції американського та європейського джазу. Іноді музиканти дозволяють собі вільно поімпровізувати, а з іншого боку, ця суміш, що нагадує багато відомих взірців, тяжіє до world music. Тож слухачам забезпечена перспектива приємної музики, сповненої якщо не сміливого творчого пошуку, то, принаймні, щирого творчого самовираження. І не в останню чергу вартий увагу той факт, що вітчизняні любителі джазу вперше почують джазових музикантів з маленького Люксембургу. Прикметна подія в історії фестивалю.

 

Стосовно проекту Karasiewicz PowerSet (який відвідувачі Львівської філармонії почують, як і попередній Rednaxela, в суботу 10-го), то за браком музичного матеріалу не можна навіть із впевненістю припустити, яку за характером музику виконуватимуть члени гурту. Утім, самого лідера проекту піаніста Рафала Карасєвіча львів’яни мали змогу гідно оцінити минулого року на концерті Tango Project. Особисто мене його виконання вразило гострим шлюзовим відчуттям і певною театральністю, тобто, потужною патетикою, що раптом применшувалась несподіваними гумористичними вставками. Вже тоді виникало бажання почути більше цього музиканта. Приємний збіг.

 

 

«Джаз Без» з його ідеологією і особливою схильністю до авангардної музики привчив свою публіку до різних див. Одначе, гурт з чудною назвою Rednaxela, що об’єднав музикантів з Америки, Канади, Німеччини й Бельгії, може, думаю, здивувати навіть слухачів зі стажем. Незвичайним є вже сам склад цієї «чудової сімки»: дві вокалістки, двоє духових (альт-саксофон і тромбон), віолончель, гітара, барабани. Альмут Кюне з Німеччини має всі шанси здивувати слухачів своїм вокалом. Джазовий спів цікавий тим, що дозволяє співати будь-яким голосом і теоретично зовсім без голосу. Співачка, до речі, інколи так і робить, вдаючись до шепоту. Вона здатна віртуозно імпровізувати зі своїм оперним голосом, поєднувати різні типи вокалу і навіть різні діапазони: від оперного співу до джазового, від крику до шепоту. При цьому музичні смаки німецької вокалістки лежать у царині авангардної музики.

 

Бельгійка Ельза Грегуар також експериментує з поєднанням класичного співу, імпровізації та мовлення. На відміну від своєї партнерки Ельза, схоже, полюбляє використовувати електронні засоби, що дозволяють помножувати свій голос. Канадський аль-саксофоніст Пітер Ван Хаффел та німецький тромбоніст Маттіас Мюллер теж відомі саме як виконавці вільної імпровізаційної музики, або фрі-джазу. Не менший привід для цікавості – наявність у цьому складі віолончеліста Натана Бонтрагера з Кельна, що поділяє свої інтереси між музикою бароко, вільною імпровізаційною музикою та фолком. Ще один учасник, гітарист Алекс Максимів, якого можна назвати наполовину львів’янином, добре відомий львівським любителям джазової музики, теж має досвід вільних імпровізацій, причому саме у співпраці з Пітером Ван Хаффелем.

 

Отже, разом з німецьким барабанщиком Яно Лейпніцем маємо сімку дослідників, котрі шукатимуть порозуміння у безфортепіанному форматі. Одне слово, на слухачів чекає у буквальному сенсі випробування, оскільки експеримент – це і є випробування, але тим, хто має смак до нового, скаржитися не доведеться. Вільна імпровізація на сімох, до того ж з двома вокалістами, – певною мірою новий досвід навіть для регулярних поціновувачів «Джаз Безу». Принаймні, це мало б запам’ятатися надовго.

10.12.2016