Sisters in Jazz

Можна без великого ризику спрогнозувати успіх на «Джаз Безі» проекту Sisters in Jazz, заснованого в 2015 році (але у дещо оновленому складі), який матимуть змогу почути відвідувачі Львівської філармонії 3 грудня. Але я не про той цікавий факт, що це жіночий квінтет (не плутати з «жіночими оркестрами»!). Мова насамперед, про те, що у проекті зустрілися вельми непересічні і дуже різні особистості – кожна зі своїм шляхом у музиці й житті, зі своїм музичним баченням і життєвим досвідом. Можна чекати на небачене і нечуване.

 

 

Усі музиканти – люди талановиті. Але інколи талант просто, так би мовити, кидається в очі. Каміль Турман – саме такий випадок. Американська співачка й саксофоністка вражає своїми музичними можливостями. Як співачку її часто порівнюють з Еллою Фітцджеральд, Сарою Воан, а також за великий голосовий діапазон з поп-співачкою Мінні Ріпертон. У мене одразу виникла ще одна паралель – з Еллом Джерро, оскільки Каміль дивовижно співає скет, і в тому, як вона використовує голос, є багато спільного з його манерою. Сам Джерро, до речі, звернув увагу на молоду вокалістку (тут особливо доречне це слово, адже Каміль полюбляє вокалізи) і схарактеризував її дуже коротко і влучно: «Мене лякає її скет». Певно, це, мабуть, перебільшення. Проте, можливо, сказати, наприклад, просто «вражає» чи «дивує» було б применшенням?

 

Не менш дивним є сам той факт, що за такого рівня вокалу (що мало б займати всю увагу в сенсі турботи про музичну кар’єру співачки) Каміль ще й чудова саксофоністка, точніше, мультиінструменталістка (тенор-, сопрано-саксофони, а також флейта). Тобто, саксофон для неї не аксесуар, і, якби вона не співала, то все одно була б чудовою саксофоністкою. Її гру порівнюють з Декстером Гордоном і Джином Аммонсом, а мені здається цілком небезпідставною асоціація з Джошуа Редменом. Такий самий насичений, глибокий, оксамитовий саунд і динамізм імпровізаційного мислення, що не дивно при вмінні Каміль співати скет.

 

Отже, Каміль Турман – це сузір’я талантів, адже це (принаймні) дві виконавиці, здатних дивувати, хоча достатньо і однієї, а на додачу до своїх виконавських талантів вона була відзначена винагородою як молодий композитор. Каміль поки що встигла записати лише два авторських альбоми і взяти участь ще у п’яти альбомах інших музикантів. Одначе її дебют отримав схвальну міжнародну пресу, і, можливо, любителі джазу у Львові побачать виступ ще-не-зірки, але виконавиці, що має неабиякі підставі, аби стати зіркою.

 

Вібрафон у джазі не дивина. Можна назвати декількох джазових грандів, що були виконавцями на цьому інструменті. А проте він рідко з’являється у джазових складах. Принаймні в Україні навіть не пригадую, коли в останнє чув джазовий вібрафон. Хіба на «Джаз Безі» завдяки польським виконавцям. І от зову виручають поляки, ба більше полька.

 

Адже Ізабелла Еффенберг має честь називатися першою польською вібрафоністкою. І це вже відзнака. Починала Ізабелла у джазі як барабанщиця, але завдяки навчанню в американського вібрафоніста Білла Моленхофа в Німеччині обрала нетривіальний шлях особистого музичного розвитку. І це був вдалий вибір з доленосними наслідками. Достатньо подивитися на робочий графік виконавиці, розписаний уже на 17-й і почасти 18-й роки. Від 2011 року, коли розпочалася її концертна діяльність, кількість концертів з кожним роком подвоюється, і лише останнє турне з проектом Sisters in Jazz містами Польщі та України, в яке входять і концерти в рамках «Джаз Безу», включає в себе 13 концертів упродовж двох тижнів.

 

Крім того, молода виконавиця, що живе переважно в Німеччині, встигла заснувати фестиваль Vibrafonissmo в Нюрнберзі, присвячений своєму інструменту, що відбудеться у січні наступного року вже втретє. Ізабелла записала два авторських альбоми – у складі септету і у складі очолюваного нею тріо, – а також взяла участь у CD проекті Sisters in Jazz. Очевидно, що Ізабеллі властиве надзвичайне прагнення до саморозвитку. Також вона грає на рідкісному інструменті еррей мбіра, або так званому африканському фортепіано, що належить до типу інструментів калімба і нагадує за звучанням арфу.

 

І ще одна цікава деталь для характеристики особистості Ізабелли: вона має другий дан карате Шотокан, і, здається, не припиняє вдосконалюватися і в цьому напрямі. Але всі ці цікавинки не заступають, власне, музику Ізабелли. Вона вміє бути і глибоко ліричною, і експресивною. До того ж, окрім виконавської майстерності, їй, як на мій смак, притаманний дар мелодійності, і її композиції цілком могли б бути саундтреком до кінофільму. Тож, цілком імовірно, ще одна майбутня зірка.

 

Також блискуча учасниця цього сузір’я талантів – Наоко Саката, японська піаністка, хоча, мабуть, правильніше називати її шведською, оскільки її музичне життя пов’язане з цією країною. Свій шлях у музиці вона торує від 2009 року переважно зі своїм тріо (класичне фортепіанне тріо: фортепіано, акустичний бас, барабани), з яким встигла заслужити кілька премій і винагород у Швеції і Скандинавії, у тому числі і як «кращий соліст», та записати три альбоми. Утім, музика тріо Наоко вражає більше, ніж ці відомості. Вражає насамперед своєю глибиною і зрілістю, і не просто в сенсі багатства й різноманітності музичної мови, а, сказати б, глибиною відчуття життя, наче вона народилася як осмислення чималого обсягу пережитого, страждань і пристрастей. Мабуть, це наслідок глибокого занурення в класичну музику, деякі відголоски можна почути у музиці тріо з достатньою певністю, і ще – також дар.

 

Італійка Федеріка Мікісанті має, вочевидь, найменше відзнак у цьому потенційно зірковому складі. І її шлях до своєї музики був, здається, довший, хоча починався досить романтично. Контрабас у руки Федеріка взяла, бо не могла відмовити своєму бойфренду, який запропонував їй грати у бенді коледжу, і за яким вона потім подалася до Римського музичного університету. Однак романтика кохання за деякий час минулася, а роман з контрабасом продовжився.  Спочатку здебільшого у якості сайдмена в різних гуртах. Потім був дует і вельми своєрідний – театральний. Вистава на два голоси: актриси, що читала сюрреальні гумористичні твори італійського письменника Акілле Кампаніле, та контрабасу Федеріки. А потім власне тріо, але некласичне – без барабанів: фортепіано, саксофон і контрабас, – що виокремлює звучання контрабасу і водночас накладає на нього повністю функцію ритм-секції.

 

Отже, позаду у Федеріки неабиякий «драматичний» досвід. Цікаво, що єдиний альбом, записаний тріо, має назву Trioness, що можна перекласти як «сутність тріо». А сама музика, яку створює Федеріка і виконує зі своїм тріо, більше нагадує камерну класичну. Як стверджує виконавиця, в її планах – створення квартету, який вона бачить у складі труби, гітари, контрабасу й барабанів. А поки що блискучий квінтет Sisters in Jazz, і вже з барабанами.

 

Музичний шлях п’ятої учасниці проекту Дороти Пьотровської, або просто Дороти, як барабанщиці почався також у шкільному бенді на запрошення друга. До того вона вивчала класичне фортепіано, але, вперше сівши за барабани, як вона каже, «віднайшла свій внутрішній голос» і навернулася в нову віру. Певний час музичне виконавство у різних бендах йшло поруч з вивченням філології (вона отримала ступінь бакалавра з французької філології). Але потім музика взяла гору. Спочатку навчання в консерваторії Амстердаму, а потім у Нью-Йорку за різними навчальними програмами, де вона і закріпилася. І це вже визначна характеристика, бо досвід гри, співпраці, врешті, життя на джазовій сцені Нью-Йорку для джазового виконавця є неоціненним. Адже Нью-Йорк на сьогодні лишається столицею джазу. А що говорити про навчання у таких грандів джазу, як Грегорі Хатчінсон, Нешіт Вейтс, Ральф Пітерсон, що високо оцінюють її майбутнє в джазі.

 

І ще одне. Дорота вважає свою музичну діяльність певною мірою продовженням професійного шляху своїх батьків. Ні, вони були не музикантами, а лікарями. Але Дорота дивиться на музику як на засіб зцілення людей.  Не варто нічого додавати.

02.12.2016