Минає чергова, 2372-га річниця, як швець Герострат спалив храм Артеміди в Ефесі. Але ж час летить!
Ефесійці ошаліли. Артемісіон був окрасою міста, одним із семи чудес стародавнього світу. «Що шевцеві в голову стрілило?» — сушили голову громадяни. Але звичайних тортур вистарчило, щоб з'ясувати справу. Злочинця спонукала не шевська пасія, йому йшлося про промоцію!
Герострат хотів бути знаменитим, хотів бути на устах всіх, хотів, щоб про нього пліткували. Мав — як то кажуть — жагу на шкло [дуже наполегливе бажання з'явитися в медіях]. За потворний злочин його засуджено на подвійну кару: по-перше — смерть, по-друге — забуття, щоб його ім'я ніколи більше не згадувалось. Першу частину кари успішно виконано, і це є переконливим доказом, що паління храмів скорочує життя. Другу частину кари, як бачимо, спартачено. Історик Феопомп з Хіосу не стримався і написав про Герострата. Що може свідчити про далеко просунуту таблоїзацію життя в стародавній Греції. В кожнім разі ім'я його вижило. Ще й як: Чехов, Лєхонь, Пушкін, Сартр не встидалися писати про шевця-палія. Ремісник з Ефесу має нині гроно вірних послідовників. Готових на все, аби викликати зацікавленість медій.
Учні Герострата замалим не оселилися в наших газетах. Маючи щоденний доступ до шпальт, здавалобися, не мусили б шукати дешевої слави. А втім, прецінь, знаємо таких, що готові молоти всякі дурниці, лиш би їх зауважили. А коли їхню глупоту заслонять завісою милосердного мовчання, то замість оцінити милосердя — б'ють на сполох. Апелюють до колеґ на телебаченні і в політиці: «Цитуйте наші перли. Бо як не процитуєте, то самі випишете собі посвідчення брехунів і зрадників».
Тиша триває, і тоді вони готові кусатися і лити відра помиїв — і на ідейних товаришів також. Не цураються навіть чіплятися до їхніх, товаришів, жінок.
За що? Бо дістали підвищення на роботі? Хто з правих чи лівих ніколи не діставав підвищення або сам нікого не підвищував, наприклад чужу жінку, — хай перший кине камінь. Бо той без гріха є!
Учні Герострата трапляються і серед політиків. Вони, політики, самі ж домовляються з таблоїдами на махач. Дозволяють знимкувати себе в неґліже — а то і без, — а потім по-фарисейськи обурюються на підступних папарацці! Вони ж часто люди статечні й на посадах, тому холодна логіка мала б їх стримувати від того, щоб бувати в певних місцях, «бо це може скінчитися скандалом».
Ну та про скандал тут, власне, і йдеться! Тому і лазять по прийомах, раутах і річницях. Дозволяють вручати собі титули і нагороди. І лиш один раз за багато місяців усміхається щастя — політик виявляється в центрі малого традиційного скандалу. Стовпчики діаграм самі ростуть від того! Нема чого бридитися, навіть якщо йдеться про голу дупцю. Важливо, що всі про це читають і стовпчики ростуть як скажені.
Різні дороги ведуть до безсмертної слави. Пам'ятаєте відважного солдата, що котився в інвалідному візку через празьку Вацлавську площу, Краківську вулицю, Водічки аж до Стршелецького острова? Як кричав: «На Бєлград! На Бєлград!»? Про нього писали всі газети: «Каліка на милицях, якого стара матуся везла на ручному возику, продемонстрував нам учора найсвятіші свої почуття і щирий патріотизм. Цей син чеського народу добровільно, хоч він інвалід, попросився в армію, щоб усі свої сили і навіть життя віддати за свого монарха».
Що з того, що не матуся — лиш служниця і коханка? Що з того, що не каліка — але ж ревматик? Що з того, що не з власної волі, але з призову? Ніц! Слава є слава!
Ярослав Гашек, батько того солдата, писав так: «Я дуже люблю цього бравого вояка Швейка і, змальовуючи його пригоди під час світової війни, переконаний, що всі ви сповнитесь симпатією до мого скромного, невідомого героя. Він не підпалював храму богині в Ефесі, як це зробив отой дурень Герострат, щоб потрапити до газет та шкільних хрестоматій. А цього вже досить».
По суті — це дуже багато, шановне панство!
Paweł Reszka
Kumple Herostratesa
Tygodnik Powszechny, 27.11.2016
Зреферував О.Д. (уривки з Я. Гашека в перекладі Степана Масляка)