Львів, 29. падолиста 1916.
Перед смертю бл. п. цїсаря Франца Йосифа І. останними похоронами, що покрили жалобою цїлу австрійську монархію, були похорони Цїсаря Франца І, ще в 1835 р., бо його наслїдник, а попередник бл. п. цїсаря Франца Йосифа І., цїсар Фердинанд І., помер, зрікши ся престола. Порівнанє настроїв, які запанували в Галичинї в часї похоронів Франца І. перед 82 роками, з тими настроями, що їх замічаємо нинї, було би дуже вимовне. Одначе ми обмежимо ся на тім, що виймемо кілька слів з листу бар. Мих. Гарасевича до еп. Ів. Снїгурського.
Барон Гарасевич писав до еп. Снїгурського дня 26. марта 1835 зі Львова:
"Kiedy w tuteyszey katedrze łacіńskiey niegdyś po ś. p zeyściu cesatzów Józefa II. i Leopolda II. przy trzydniowych exekwiach trzy kazania bywały, iedno w łacińskim, drugie w polskimt a trzecie w niemieckim języku, teraz nikt ust nie otworzył.. Mowa odst. profesora Jachimowicza w czasie exekwlów akademicznych miana... z powazechnem applauzem była przyjętą i Rządowi naywiększą zrobiła satysfakcyę. J. E. Prezydent gub oświadczył ubolewanie, ze na pogrzebie zeszłego Gubernatora Hauera było trzy mów pogrzebowych, a na exekwiach za Monarchę nikt ust nie otworzył, równfe iak na exekwiach, ktore były od Stanów sprawione".
Так писав бар. Гарасевич до eп. Снїгурського по відправі поминальних богослужень в гр. кат. катедрі, які также не відбули ся з цїлою приготованою величавістю тільки для того, щоби — виразив ся тoй же Гарасевич — "łacinnicy nie mieli nam tego za złe". Але того самого дня, коли те було писане, відбулось таки дуже величаве богослуженнє за цїсаря Франца І. в церкві гр. кат. ґенеральної семинарії, де устроєно і "сastrum doloris" і промову виголошено, а все увічнено пропамятною брошурою, виданою по нїмецьки.
Про покійного цїсаря Франца І. говорив семинарицький проповідник: "Хто так, як він, ласками грецький клир обсипував, так спомагав, так могучо підносів і поставив на рівнї з шляхотським станом? Наше духовенство, колись на пониженє видане, тому що богато членів його стояло на низшім степени освіти, тепер ми бачимо в пошанованю; бачимо, як воно обогачене знанєм і краще освідомлене в своїх важних обовязках, докладнїйше виконує їх". Бесїдник мав підставу таке сказати. Бо-ж справдї з панованєм Франца І. вяжуть ся такі факти, як основанє гр. кат. львівської митрополії, устроєнє гр. кат. капітул у Львові і в Перемишли, признанє гр. кат. духовенству прав до гал. релїгійного фонду, заперечуваних лат. клиром, покликанє на епископські катедри таких талановитих мужів, як Скородинський, Ангелович, Левицький, Снїгурський, відданє в руки їх народного шкільництва, увільненє від рекрутації студентів фільософії, що наміряли посвятитись духовному званю, основуванє парохій для нечисленних унїятів на Буковинї, заснованє першого просвітного товариства в Перемишли, усмиренє бути лат. ієрархії в відношеню до українського духовенства, а навіть усуненє зі Львова ґубернатора-польонофіла. Коли-ж до тих фактів додати ще й те, що з українських владик — тодїшних природних провідників українськогого народа — цїсар Франц І. засягав поради в справах не лиш гр. кат. епископств на Угорщинї але й латинських в Галичинї а в справі oбcaди галицьких гр. кат. епископств допускав до голосу львівський Ставропиґійський інститут, шануючи його давний пpивилeй, то зрозуміємо не лиш настрої, викликані його смертю серед Українцїв, але й реаґованє на ті настрої зі сторони Поляків, зглядно лат. духовенства, над яким уболїває тодїшний президент ґубернії. Українцї зї смертю Франца І. тратили богато таких надїй, які в Поляків могли ожити що-йно під панованєм бл. п. цїсаря Франца Йосифа І. Спомини з доби абсолютного панованя Франца І. мимоволї будять ся в Українцїв у хвилю, коли витають на монаршім престолї нового володаря, Карла І., що в простій лїнїї є його внуком.
[Дїло]