30 листопада видатному українському співаку виповнилося би 65 років. Вже 21 рік його немає з нами. А рядки зі щоденника артиста: “Погляньте навколо. Скрізь війни, і скрізь замішана Москва”, – нині актуальні, як ніколи…
Назарій Яремчук став популярним у 1970-х роках. У дуеті з Василем Зінкевичем вони створили золоті сторінки в історії ансамблю “Смерічка”, де були солістами. Завдяки їм двом найвідоміша пісня Володимира Івасюка “Червона рута” розлетілася по всьому колишньому Союзу.
За свою пісенну кар’єру Яремчук заспівав десятки пісень, і багато з них стали хітами: “Гай, зелений гай”, “Стожари”, “Квітка-розмарія”, “Оркестр природи”, “Горобина”… Його друзі-музиканти кажуть: Назарій не боявся експериментувати і пробував виконувати різножанрові пісні. А ще він вів щоденник і не боявся писати в ньому про те, що робить Москва з Україною. Зрештою, так само він не побоявся у далекому 1979 році поїхати на похорон Володимира Івасюка у Львові, хоч це могло негативно відбитися на його творчій кар’єрі. А в наступні роки без вагань поїхав виступати в Афганістан і в Чорнобильську зону. Навіть за місяць до смерті, знаючи про фатальний діагноз, співав. У травні 1995-го на одному з музичних вечорів у Києві заспівав пісню “Посвята”, написану Юрієм Рибчинським і Геннадієм Татарченком у пам’ять про Володимира Івасюка.
“Такого дуету, як Яремчук і Зінкевич, в Україні не було і не буде”
У ці дні про 65-річний ювілей народного артиста України, лауреата Шевченківської премії Назарія Яремчука мало почуєш по телебаченню. І хоча пам’ятні концерти вже відбулися на малій батьківщимні співака – у Вижниці та Чернівцях (а нині великий концерт пройде у Києві), все ж як для артиста такого рівня, хоча б у ці дні його пісні мали лунати з теле- і радіоефірів… Хоча, можливо, Яремчук нині «неформат»?
- Та ні, - каже його друг і композитор Олександр Злотник, який написав для артиста більше 30 пісень. – Людина, яка стільки зробила для України, яка щиро любила свою країну і все робила для її культури, не може бути «неформатом». Таких людей треба шанувати. Але маємо те, що маємо. Більшість його пісень – високої музичної якості, музичної і поетичної. Його пісні стають класикою, і вимагають, якщо нового, то дуже професійного аранжування. Вважаю, що ці 25% для української пісні на радіо – вони ганебні, зробіть хоча би 50%! Коли кажуть, що нема чим заповнювати ефіри, – неправда. Ось концерти пам’яті Назарія Яремчука, ось відбулися два концерти пам’яті Миколи Мозгового, де виконавці робили його пісні у новому аранжуванні, ось буде мій концерт… А це вже майже 200 пісень. Тільки допустіть українську пісню в ефір!
Пісні Назарія Яремчука звучали з різних сцен – сільських і всесоюзних. Власне, у 1971 році, коли “Червона рута” пролунала у Москві на фестивалі “Пісня року” у виконанні Яремчука, Зінкевича та самого автора, Володимира Івасюка, всі троє хлопців прокинулися знаменитими.
На вулицях Чернівців можна зустріти людину, яка «запалила зірки» Яремчука та Зінкевича. Левко Дутківський, засновник і керівник ансамблю “Смерічка”, створив у своєму ансамблі найкращий дует – Назарія Яремчука та Василя Зінкевича. І другого такого дуету, за словами Юрія Рибчинського, в Україні не було й не буде. Якби далекого 1969-го Дутківський не дозволив молодим хлопцям, які навчалися на курсах водіїв у Вижниці, приходити і слухати репетиції “Смерічки” і якби одного з них, Назарія Яремчука, не прослухав, хтозна, як би склалася творча доля майбутнього співака.
Народний артист України Левко Дутківський якраз працював над аранжуванням пісні "Черемоше сивий". Був червень 1995-го, а восени Назарій Яремчук у столичному Палаці "Україна" планував зробити творчий вечір. І хоч на початку 1980-х Дутківський уже не працював зі "Смерічкою", проте в останні роки життя співака легендарний учитель і його учень знову тісно спілкувалися. І на творчий вечір той готував Назарію сюрприз: хотів подарувати пісню "Черемоше сивий", яку написав ще у 1969-му, але всі ці роки вона з певних причин не виконувалася. Якраз за аранжуванням і застала Левка Тарасовича звістка: Назарій помер...
Саме з пісень Дутківського розпочався творчий шлях Назарія Яремчука. У 1969 році керівник "Смерічки", як і того червневого дня 1995-го, сидів за фортепіано у Будинку культури містечка Вижниця. Василь Зінкевич, на той час уже соліст ансамблю, запропонував Дутківському послухати молоденького чорнявого хлопця. Назарій Яремчук заспівав "Кохану" Ігоря Поклада. Дутківський зрозумів: якщо з ним добре попрацювати, стане добрим співаком, адже має відповідну сценічну зовнішність.
ВІА "Смерічка"
- Як правило, я ніколи не дозволяв стороннім людям бути присутніми на репетиціях "Смерічки", - ділиться колишній керівник ВІА. – Але оскільки тут же, у Будинку культури, проходили курси для водіїв, то для цих молоденьких хлопчиків я робив винятки. Тихо і скромно, у звичайній куфаєчці сидів у залі і Назарій. А коли я його прослухав, відразу запропонував стати солістом "Смерічки".
Того ж року Назарію Яремчуку не вдалося вступити на географічний факультет Чернівецького університету. Він став студентом цього факультету з другої спроби – у 1970-му. Перші кроки "Смерічки" до слави супроводжували безкінечні репетиції: до своїх учнів Дутківський ставився вимогливо. Назарій навчався в університеті, а вечорами потягом приїздив на репетиції до Вижниці. Коли бачив, що у Будинку культури горить світло, надзвичайно радів: таки не запізнився... Репетиції ж тривали до пізньої ночі. "У нічному спокої – неспокій" – це перші рядки вірша "Вікна творчості", які Яремчук присвятив Дутківському на честь його 30-ліття. У Чернівці співак уже не встигав повертатися, тому ночував вдома у Дутківського.
Брат Яремчука радянську владу не прийняв і емігрував до Канади
Мальовниче містечко Вижниця – не лише місце, де народився ансамбль «Смерічка». В цьому краї народився і Назарій Яремчук. Тоді це було село Рівня, зараз південно-західна околиця міста Вижниця. Його батьки, Назарій і Марія, були звичайні селяни. Майбутній співак мав братів Степана, Богдана та сестру Катерину. Свою четверту дитину батьки назвали Назарієм. Він народився, коли батькові вже було 64 роки. Сама родина була музикальною: батько співав у церковному хорі, мати, крім співів, грала на мандоліні і виступала в місцевому народному театрі. Ще маленьким хлопчиком Назарій також почав співати. А ось щодо свого старшого єдинокровного брата,Дмитра, довгі роки Назарій Яремчук про нього не розповідав. Це була родинна таємниця, і була вона пов’язана з підпільною діяльністю Дмитра Яремчука у 1940-х роках.
Батько Назарія Яремчука залишився вдівцем, з двома дітьми – Дмитром і Емілією. Після Другої світової війни знову одружився, з Марією, яка вже виховувала сина Степана. У них народилося ще троє спільних дітей: Богдан, Катерина та Назарій, останній з’явився на світ в останній день листопада 1951 року. Дмитро Яремчук, найстарший брат співака, був народжений у 1914 році, і на той час уже мешкав у далекій Канаді. Різниця у віці між ними була 37 років. Брати аж у 1990-х змогли зустрітися, коли Назарій Яремчук гастролював Канадою.
На початку 1940-х років Дмитро Яремчук був учасникоми українського підпілля на Буковині, належав до «мельниківців». Коли у 1920-1930-х роках українське академічне товариство «Чорноморе» присвячувало велику увагу «Українській народній книгозбірні у Чернівцях і на Буковині», Дмитро Яремчук долучився до цієї справи. Це була найбільша громадська бібліотека на Буковині, яка мала дуже багато книжок і позичала їх на всю країну. У лавах «чорноморців» були люди, які цікавилися і політичними питаннями. Дмитро Яремчук писав, що при цьому всі мали різні світогляди, тут діяла справжня свобода поглядів і переконань. Також у Вижниці Дмитро Яремчук був членом товариства «Український Народний дім ім. Ю.Федьковича». Радянську владу найстарший брат Назарія Яремчука не сприйняв і під чужим ім’ям емігрував до Канади.
Брати Яремчуки
У 1995 році, коли Назарій Яремчук уже важко захворів і їхав на лікування до Канади, його брат Дмитро вирішив оплатити всю операцію. Але канадський дікар, знаючи, що оперував відомого співака, відмовився від гонорару… Нині серед живих є лише сестра співака – Катерина. Вона доглядає музей-садибу брата у Вижниці. В музеї можна побачити сімейні реліквії родини Яремчуків, меблі, фотографії й особисті листи видатного співака, журнальні та газетні статті, які розповідають про життєвий шлях Назарія Яремчука, зібрані друзями, однокурсниками, вчителями та колегами-музикантами,.
«Хіба може такий артист, як Яремчук, співати про якусь там каву?»
1970-ті роки, принісши славу Яремчуку, позначилися злетами та відзнаками. Не менше планів було попереду: гастролі, концерти, записи нових пісень. Та навіть на піку слави Назарій Яремчук не змінив місця прописки: мешкав у Чернівцях, сюди повертався з далеких поїздок, тут і помер... Але він продовжує жити, і не тільки у пам’яті людей, а в своїх піснях.
- Перша пісня, яку я написав для Назарія, – "Незрівнянний світ краси", - пригадує засновник "Смерічки". – Твір надзвичайно складний для виконанання, тому потребував досить великої підготовки. Та з іншого боку, це – добра школа для співака-початківця. Згодом, коли Яремчук працював уже з іншими авторами, часто казав їм: "Напишіть мені таку ж пісню, як "Незрівнянний світ краси". Пізніше я створив для нього "Якщо мине любов". Пам'ятаю, ми зробили дуже оригінальний запис цього твору – зі струнною групою оркестру Київського театру опери та балету.
Володимир Івасюк і Левко Дутківський
А потім були "Горянка", "Матіоли цвіт", "Зачаруй"... Перша перемогла на Всесоюзному конкурсі "Алло, ми шукаємо таланти", а останньою артист завжди відкривав усі виступи. Коли ж керівнику "Смерічки" молодий композитор Володимир Івасюк приніс свої перші пісні "Я піду в далекі гори" та "Червону руту", то вони стали візитівкою дуету Назарія Яремчука та Василя Зінкевича. Дутківський зауважує: Назарій Яремчук випромінював такий позитив, він був щирим і сердечним, і за це його надзвичайно любили глядачі.
Кожна пісня Яремчука має свою історію. …Був 1978 рік. Уже повсюдно звучали “Черемшина”,“Червона рута”, “Водограй”… На той час Павло Дворський працював в ансамблі “Смерічка”. Якось у розмові соліст колективу Назарій Яремчук зауважив Дворському: мовляв, ці пісні вже досягли піку своєї популярності, тому треба чогось нового, але у такому ж енергійному ритмі.
Того ж року Дворський і Яремчук, перебуваючи у столиці на фестивалі “Київська весна”, зайшли у гості до поета Володимира Кудрявцева. Тоді навіть відома югославська співачка Радміла Караклаїч виконувала його знаменитий шлягер «А ми удвох…”. Спілкуючись і наспівуючи під гітару народні пісні, Назарій Яремчук раптом зауважив Дворському та Кудрявцеву: “А напишіть удвох щось для мене”. На що поет емоційно видав: “Ми обов’язково створимо пісню, якою потрапимо у десятку!” Фактично Яремчук сам собі замовив пісню.
Коли пісня була готова, Дворський одразу зателефонував Яремчуку. ”Назар заспівав “Стожари” так, що їх підхопили всюди”, - каже Павло Дворський. На запитання, хто із усіх артистів є найкращим виконавцем «Стожарів», Дворський відповідає: “Незважаючи на те, що кожен із артистів її майстерно співає, мимоволі згадую першого виконавця – Назарія Яремчука…“.
Але траплялося, що не всі пісня Яремчука позитивно сприймали глядачі. Як це сталося із «Чорною кавою» та «Пароплавами».
- Кілька років тому, - розповідає дружина артиста Дарина Яремчук, - я знайшла листа, який у 1987 році написала львівська студентка. Він настільки вразив мене, що я подумала: а якби нині глядачі так оцінювали пісні, які чуємо сьогодні? Листа була адресовано в редакцію музичної програми "І тільки музика" з проханням передати Назарію Яремчуку. Дівчина писала, що дуже любить творчість Яремчука, але, почувши в його виконанні пісню "Чорна кава" на музику Олександра Злотника і вірші Юрія Рогози, а також "Пароплави", музику до якої написав Ігор Крутой, була дуже обурена: як Яремчук міг співати про якусь там каву? Він, виконавець таких яскравих хітів? І чому він в одному зі своїх інтерв'ю характеризував Ігоря Крутого як перспективного композитора? Адже текст "Пароплавів", пише студентка, будучи перекладеним з російської мови, взагалі нагадує один з хітів Тото Кутуньо. Дівчина підкреслювала, що це – не репертуар для Назарія Яремчука, і він не повинен співати таких пісень.
До слова, мало хто знає, що пісня “Чорна кава” присвячена місту Львову та Володимиру Івасюку. Її автор, композитор Олександр Злотник розповідає:
- Я попросив Юрію Рогозу, відомого драматурга, аби він написав ці рядки. В пам’ять про Володю Івасюка, про Львів, про кав’ярню, де ми часто бували. І “Чорна кава” – це ось така львівська картинка. Назарію було цікаво співати у різних жанрах, тому і з’явилася ця пісня. Назарій експериментував у різних жанрах. Він не вважав, що треба співати тільки про гори чи полонини. Він дивився значно далі.
“Ох, гомосовєтікус. Що ти з нами наробила, Москва?”
Дарина Яремчук розповідає, що лише після смерті чоловіка дозволила собі відкрити його щоденник. Там були сторінки, адресовані лише їй. А ще у своїх записах відомий артист роздумував про Україну і про її поневолення сусідньою державою.
- Незважаючи на те, що після смерті Назарія минуло вже стільки років, – каже Дарина Томівна, – час від часу знаходжу вдома нові листи і фото, адресовані Назарію. У тих листах – слова захоплення і навіть освідчення в коханні, а в одному з конвертів, між листочками паперу – акуратно засушені квіточки…
- Назарій багато років дружив з моїми родичами, - згадує вдова Яремчука, - але ми з ним ніколи не перетиналися. І ось одного разу – а було це влітку 1990 року – я приїхала у гості до брата і побачила у дворі незнайомого чоловіка – красивого, з дивовижною посмішкою. І закохалася. Це було кохання з першого погляду для нас обох. Вже потім, коли я поїхала і коли Назарій дізнався про мене більше, сказав братові: "Мені здається, ми з вами станемо родичами". А вже за два тижні він з друзями приїхав в Косів, де я тоді працювала медсестрою в лікарні. На той час він уже два роки був розлучений. А я за чотири роки до цього поховала чоловіка. Я пам’ятаю наше з Назарієм вінчання у Косові, у 40-градусний мороз. А потім той найстрашніший 1995 рік. Назар себе погано відчув. Пройшов діагностику, але лікарі припустилися помилки. Коли ж поставили правильний діагноз, було вже пізно. Ми поїхали на обстеження до Канади. І коли чоловік почув страшний діагноз, лише подивився на мене: "Може, це помилка?". Він сподівався, що житиме. Ще планував вечір у Палаці "Україна", присвячений 25-річчю творчої діяльності. У червні Назарій помер, а той запланований концерт уже став концертом-пам'яттю…
Свій щоденник Назарій Яремчук вів багато років. Після операції у Канаді на папір лягли як особистісні роздуми про життя, так і такі рядки:
”Україну наповнила дешевизна, примітив у гарних обгортках. Ми гордились раніше, що ми найбільш читаючий народ і дуже розумний. На жаль, це не так. Як кролик перед удавом, наш народ перед урядом з півночі. Ще ніколи з півночі нам не приходило добро. Треба змінитись. Трохи порозумнішати. Купуй вітчизняне. Люди наші будуть мати більшу зайнятість, будуть отримувати зарплату і т. д. Ні! Куплю чуже. Спитайте у французів про найкращих співаків, акторів, письменників, малярів, вони скажуть, – це французи, а потім відзначають інших. Спитайте про це у американців, італійців – та ж відповідь. Розгадка надзвичайно проста. Ні, це не зарозумілість. Своя сорочка ближче до тіла. Протилежна картина із Україною благословенною, де кожен день транслюють телебачення ворожої, інакше не назвеш, держави, де всіх нас переконують, що ми ні на що не здатні, що ми хохляндія, шаровари. А що вже казати про музику. Навала московського примітиву створила цілковиту пустку в душах молоді. Добивають нас у власному домі-державі ресторанні, напіввульгарні так звані шлягери із московського шоу-бізнесу. І все це споживає примітивний хохол, як вони кажуть на Україну. Спитаю, хто з українських артистів виступав з концертами в Москві, Ленінграді за останні роки чи раніше? Відповіді нема. А хто з Москви був в Україні? Відповідь – сотні. І насичують нас. А поруч десятки, сотні співаків, композиторів, фестивалів вищого рівня, ніж у Москві, а у пресі – ні слова!.. Образливо. Лише якесь «явище» з Москви ще й родом з України, преса, ТБ, радіо в один голос створюють дармову рекламу для них, а свої? Кращі!!! Замовчуються. Доки така несправедливість, нелюбов буде у нас в Україні до свого?”
Одна з останніх світлин Назарія Яремчука – авторства Тетяни д'Авіньйон.
Артист пише, що українців обдурюють, та й самі, власне, українці дають себе обдурити. Важко, уявити, що нині написав би Назарій Яремчук, якби жив, якщо ще десятки років тому писав:
“Де сформована ідеологія нашого суспільства, нашого народу, народу трудівного, талановитого, мудрого і розважливого, але і народу, який звик терпіти наругу, насильство над собою. Що це значить? Ох, гомосовєтікус. Що ти з нами наробила, Москва? Що ми з собою самі робимо? На фоні екологічних негараздів, наша талановита молодь пішла на вулицю. Вулиця – і стихія, і дім. А вулицею володіє Москва, бо там ще гірше, і найгірші звички легше засвоюються. В нашу країну запущено сотні тисяч агентів Москви для дестабілізації стану в державі, підплачувались виборчі кампанії, і ось результат – парламент не може прийняти елементарних законів життєдіяльності України, наших громадян. І досі плачемось. Обдурюють нас з допомогою Москви і нас самих обдурють, що не можемо жити добре, без підказки, без керівної ролі найголоднішого, обдертого москвича, але який має атомну зброю, нафту і газ, ще в недалекому минулому викачували з наших надр ці багатства. Нас віками обдирали, гнобили, експлуатували, вивозили все – від сала і чорнозему, від трудящих рук до геніального інтелекту. Тепер ми держава. Не дають будувати. Контррозвідки Москви наплодили чи не сотні газет в Україні, і скрізь пропаганда проти нашої дорогої і рідної, терплячої і серцю милої Батьківщини України. Любі українці, народе України – це і українці, білоруси, росіяни, євреї, німці, болгари, румуни і всі-всі, будьте пильні! Нас хочуть уярмити, нас хочуть порізнити, розсварити. Не даймо їм цього шансу, бо в нас його не буде. Погляньмо навколо – скрізь війни, і скрізь замішана Москва! Невже нас зловіща історія не навчила?”
Назарій Яремчук із донькою Марічкою
Світлини надані вдовою співака, Дариною ЯРЕМЧУК.