Як ми вже писали, незабаром Львів зустріне XVI Jazz Bez – один з найдавніших міжнародних джаз-фестивалів в Україні, що за роки своєї діяльності встиг привезти до Львова понад тисячу різноманітних музикантів, і багатьох з них поєднав у нові, несподівані проекти. Цього року «Z» пропонує ще напередодні фестивалю почати знайомство з насиченою програмою у циклі джазових матеріалів Олександра Юдіна, присвячених гостям шістнадцятого Джаз Безу.
Американський контрабасист Девід Фрізен – одне з найбільш відомих імен серед учасників цьогорічного Джаз Безу, і один із найцікавіших його гостей. Безперечний віртуоз, що колись самотужки освоїв свій інструмент, і музикант з великої літери. Навіть при поверхневому знайомстві з його неосяжним творчим доробком виникає питання, чому його ім'я недостатньо відоме. Слава примхлива і не завжди винагороджує своєю увагою гідних – особливо тих, хто не шукає її.
За п’ять десятків років перебування на американській джазовій сцені Фрізен випустив 77 альбомів як лідер (та співлідер) і взяв участь у записі ще понад п’ятдесяти альбомі як сайдмен. Серед його партнерів такі визначні музиканти, як Стен Гетц, Декстер Гордон, Джо Хендерсон, Чік Коріа, Сем Ріверс, Майкл Брекер, Діззі Гіллеспі, Фредді Хаббард, Мел Волдрон, Кенні Дрю, Мілт Джексон, Джон Скофілд, Пол Мотіан, Джек ДеДжонетт та ін.
Утім, справа не тільки в кількості, але насамперед у своєрідності.
Своєрідність джазових музикантів найчастіше проявляється у поєднанні певного технічного рівня і темпераменту. Що вищий технічний рівень і виконавська майстерність музиканта, то сильніше він може вразити слухача, передати йому певні почуття. І віртуозність – рівень майстерності, що дивує, вражає, захоплює, – це ключ до серця слухача, що відкриває його сприйняття назустріч емоціям, які несе в собі музика. Це, власне, те, чого ми зазвичай чекаємо і навіть у певному сенсі вимагаємо від музиканта.
Рідше йдеться про своєрідність стилю, або певне поєднання стилів, упізнаваних впливів, що утворюють якусь оригінальну комбінацію, з якою раніше не доводилося зустрічатися. Винахідливість музиканта може виявити себе також в імпровізації, у вмінні бути несподіваним і водночас цікавим. Вищим проявом винахідливості є інноваційність, коли знахідки музиканта викликають не тільки подив, захват у слухачів, але й наслідування з боку інших виконавців.
Девід Фрізен – той рідкісний тип виконавця, в музиці якого відчувається не просто та чи інша емоція або ж поєднання певних стилів; стосовно нього хочеться говорити про певний світ, або й світи. Звісно, це інтуїтивне твердження, яке важно довести наочно. Але можна спробувати пояснити. Один із перших альбомів Фрізена (записаний разом з гітаристом Джоном Стоуеллом) має назву Through the Listening Glass. Очевидний натяк на Through the Looking Glass, тобто «Алісу в Задзеркаллі», і, як пам’ятаємо, повна назва у Керрола «Крізь дзеркало, і що там знайшла Аліса». Тож ідеться про якесь інше «Задзеркалля» (і, мабуть, лишається у підтексті те, що знайшли там Девід Фрізен із його партнером), хоч вхід до нього відбувається крізь слух.
У музиці Фрізена органічно поєднуються і переходять одне в одного акустичний джаз мейнстрімівського чи бопового характеру, фрі джаз, new age. На деяких його альбомах можна почути відлуння барокової музики, різних традицій фолк-музики – від європейських до східних. При тому, нерідко ці стилі чи їх елементи сполучаються в одній композиції, утворюючи своєрідний звуковий ландшафт, в якому, попри інтроспективність, присутнє відчуття високого неба і широких обріїв.
Якщо шукати споріднені для Девіда Фрізена музичні світи, то це – Білл Еванс, Чік Коріа, музичний світ групи Oregon.
Девід Фрізен використовує акустичний бас, а також електричний вертикальний бас, який він тримає так, як зазвичай тримають віолончель. Ця постава наче візуально підказує невипадкову асоціацію з камерною музикою – тобто музикою, що не обіцяє екстазу, а потребує заглиблення, вслуховування.
Фрізен, здається, віддає перевагу малим і дуже малим складам – адже чи не більшість його альбомів записані у складі тріо та дуету – тобто таким, де акустичний бас вимушено виступає повноцінним сольним інструментом. Фрізен записав дуети з піаністами Мелом Волдроном, Денні Цейтліном, Ґарі Версаче, добре відомим в Україні Лешеком Можджером та іншими. Дует фортепіано й акустичного басу – класичний джаз формат.
Утім, Фрізен любить також дуети (і загалом склади) безфортепіанні, серед яких трапляються доволі дивні, навіть «неприродні» поєднання: контрабас і гітара (Джон Стоуелл, Джон Скофілд), контрабас і флейта (Пол Хорн), контрабас і саксофон (Майкл Брекер), врешті контрабас і контрабас (Глен Мур). А крім того, у доробку Фрізена три сольних альбоми на контрабасі.
Розрідженість звукової фактури у таких, сказати б, «надкамерних» форматах вимагає заповнення – насамперед, за допомогою майстерного володіння власним інструментом, тобто вмінням уникнути одноманітності тембру, бути різноманітним музично. А різноманітності Фрізену, звісно, не бракує – з його віртуозністю, вмінням використовувати десятипальцеву техніку, одночасно грати тему й акомпанувати собі, видобувати різні звуки нерідко з нефункціональних зазвичай частин свого інструменту.
Однак, віртуозність – це «слуховий отвір», так би мовити, засіб передачі підтексту, або ж відчуття внутрішньої неперервності й насиченості – наче занурення в світ. Світ, в якому можна відчути гармонію і єдність різнорідних звуків, а також повноту й самодостатність цієї гармонії і перебування в ній.
Девід Фрізен уже неодноразово виступав в Україні в різних містах, зокрема, минулого року, коли і народилася ідея його спільного проекту з відомим вітчизняним джазовим басистом Андрієм Арнаутовим, що й буде представлений в рамках фестивалю Jazz Bez 4 грудня на сцені Львівської філармонії.
Андрій Арнаутов – неодноразовий учасник Джаз Безу, певно, достатньо добре відомий аудиторії львівського фестивалю. Музикант з величезним виконавським досвідом і багатим творчим шляхом, яка почався наприкінці 80-х років у Москві, а потім продовжився у США. Ще у Москві йому довелося грати в джемах з такими джазовими легендами, як Пет Метіні, Діззі Гіллеспі, Пол Хорн, а пізніше, під час навчання і праці у Сполучених Штатах, довелося бути партнером Роя Харгроува, Тома Брауна, Арчі Шеппа, Чарлі Берда, Кен Роудса і багатьох інших.
Андрій Арнаутов – універсальний музикант, який володіє різними стилями – від акустичного джазу до фьюжн та фрі джазу – і впевнено почуває себе у будь-яких складах – від біг-бенду до дуету. Але головне враження, яке на мене завжди справляло його виконавство, – це (окрім технічної віртуозності) саме відчуття винахідливості й непередбачуваності, не обмежуваної рамками будь-яких форматів, або ж – уміння бути водночас у форматі і поза ним. Для Арнаутова, як і для Фрізена, контрабас чи бас-гітара – завжди повноцінний соліст, а не тільки інструмент супроводу. Можливо, це темперамент; можливо, позиція.
За словами Андрія, він вперше почув гру Фрізена ще наприкінці 80-х і захопився нею. На початку 90-х відвідав його майстер-клас в Америці, і от лише минулого року познайомився з ним ближче на фестивалі в Черкасах. Після того організував сольний концерт американського басиста в Ужгороді, де й виникла ідея нинішнього проекту.
Музиканти виконуватимуть оригінальну авторську музику, і, як на мене, дуже цікаво, що вигадають удвох ці вищою мірою винахідливі й самобутні виконавці на цьогорічному Джаз Безі.
24.11.2016