Цїсар Франц Йосиф І.

Львів, 22. падолиста 1916.

Цїсар Франц Йосиф І. закрив учора вечером свої старечі очі на сон вічний.

Відійшла від живих людина; випустив із рук керму великої держави її перший полїтик.

Померла людина! Знов, ще один раз поміж безлїчю разів сталось те, що мусить стати ся з кождим єством, якому матір дала житє, і що жде всїх нас, котрі нинї ще тїшимось блеском сонця: настала смерть. Властиво не повинно нас чудувати нї зворушувати неминуче, природне, безвиїмкове явище смерти — ми-ж маємо стільки нагод з ним освоїтись. А одначе кожда нова смерть таки дивує нас і потрясає нами в найглибшій сути наших душ. Що з того, що розум учить нас про конечність смерти, коли наш житєвий інстинкт жахаєть ся супроти кождої нової появи її ангела? Вона-ж пригадує кождому його власну долю, якої відвернути він не в силї. Смертний присуд несе кождий з нас сам у собі; тільки реченець виконаня присуду покищо неозначений — до певних границь неозначений. І виходить таке, що про якість, спосіб і тон нашого реаґованя на вид нової подїї смерти рішає саме той реченець: чи скорше він наступив, чи пізнїйше — чи помер молодець, муж і розцвітї сил, чи старець? А коли старець, то — що він пережив, як устелилась йому житєва дорога? На якім-небудь становищи серед людий він і не стояв-би, то — чи був він, як людина, щасливий в житю? Чи нещасливий?... Такими питанями руководимось ми в обличю чужої смерти, ми бідні, слабі, спрагнені краплинки щастя — людські животини.

Чи був щасливий в своїм особистім житю бл. п. цїсар Франц Йосиф? Те, що богатьом людям дає хвилї щастя — родинне житє, жінка, дїти — принесло Покійному богато тяжких ударів. Як переносив Покійний ті удари, як відбивались вони в його душі — траґічними потрясенями, чи смирним та супокійним болем? — хто з нас може відгадати, котрі стояли далеко від гордого й самітного володаря і бачили тільки зверхнї, церемонїяльні виступи його, a під темний покров його людського істнованя глянути не могли? Чи здоровлє, довгий вік і всї инші поставлені Францови Йосифови до розпорядимости щедрі й богаті житєві дари й можливости бодай вчасти надолужили йому те тяжке родинне горе, яке ішло слїдом за ним, — хто з-поміж нас може на се відповісти? Знаємо тільки, що горя перенїс богато сей погаслий нинї вік і що перед домовиною сього много іспитаного старця схиляєть ся нинї з жалїбним співчутєм кожде людське серце, будь воно в нашій чи навіть у ворожій країнї.

Помер володар великої, віками й поколїнями призбираної спадщини історичної і полїтичної, перший полїтик у конституційнім устрою держави. Помер монарх, котрий воплочував у своїй особі, своїй вдачі, своїх дїлах суть житя ceї держави протягом поверх пів столїтя. Що так і не инакше розвивалась держава, що вона нинї така і не инакша — одним із наймогутнїйших складників сього історичного і полїтичного явища був бл. п. Франц Йосиф. Тепер переходить твір рук і духа Покійного, дуалїстичний і краєво-автономістичний твір державний, найтяжшу пробу — пробу війни. Вислїду проби сеї не судилось діждатись Покійному.

Не нам писати історію наших часів. Не нам оконечно розглядати заслуги, видавати рішучі оцїнки. На се прийде пора після нас. Ми, українське поколїнє початку XX столїтя, не можемо на се претендувати. Прибиті вагою, яку на нас поклала війна, журою про будучність опановані, сумною звісткою глибоко в почуванях наших вражені, станули ми нинї над розкритою могилою Монарха.

Ta: le roi est mort, vive lе roi! Помер старий володар, а по оплаканю смерти піднїмаєть ся оклик: Нехай жиє володар новий! Нехай жиє, нехай побіда йде слїдами його і нехай молодою силою візьме в руку керму держави, в котрій житя і розвитку бажає собі також наша галузь великого українського народу! Нехай нове житє завитає в сїй державі, в сїй країнї і в нашім народї!

Кілька дат з житя і панованя.

Цїсар Франц Йосиф І. уродив ся 18. серпня 1830 р. в Відни. Його батько архикн. Франц Карло був другим сином Цїсаря Франца II., його мати кн. Софія була дочкою баварського короля Максимілїяна І. Франц Йосиф був у своїх родичів найстаршим сином.

На престіл вступив 2. грудня 1848 р. після того, як його стрий цїсар Фердинанд І. абдикував, а також його батько зрік ся своїх прав до корони. Вступленє на престіл відбуло ся в Оломунци, куди був пepeнїс ся цїсарський двір перед віденською революцією.

З державних актів на початку панованя треба згадати розвязанє Державного Сойму, який радив в Кромерижи над конституцією, рівночасно з сим розвязанєм наданє конституції з 4. марта 1849 р., здавленє угорського повстаня, санкціонованє конституції для Галичини з 29. вересня 1850 р. з подїлом на округи: краківський, львівський і станиславівський, вкінци знесенє всїх конституційних здобутків і приречень патентом з 31. грудня 1851 р.

Дня 24. цвітня цїсар оженив ся з кн. Елисаветою Баварською. В сїм подружю уродило ся три дочки: Софія, Ґізеля і Марія Валєря, і син наступник престола Рудольф.

В 1859 р. по нещасливій італїйській кампанїї відступила Австрія Льомбардію, задержуючи Венецію.

Швидко після того вступлено знов на дорогу конституційної перебудови Австрії. Найважнїйшими актами в сїй справі були: цїсарський дипльом з 20. жовтня 1860 р. і цїсарський патент з 26. лютого 1861 р. Сим патентом заведено Державну Раду як парляментарне тїло і надано краєві конституції.

Наслїдком внутрішних несупокоїв основний закон про заступництво держави, наданий патентом з 26 лютого 1861 р., засистовано патентом з 20. вересня 1865 р.

Слїдуючого року прийшла війна з Прусією й Італїєю, наслїдком якої Австрія втратила своє становище в нїмецькій державі і відступила Венецію.

В 1867 р. переведено угоду з Угорщиною на основі обовязуючого доси дуалїзму і довершено в головних основах конституційної перебудови держави.

В рр. 1868 — 1873 була Австрія видовищем полїтичної боротьби за переміну конституції в дусї жовтневого дипльому на основі федералїзму. В сїй боротьбі, в якій головну ролю грали Поляки й Чехи, вдержав ся обовязуючий устрій. Чехи програли справу, а Поляки дістали фактично полїтичне панованє в Галичинї в свої руки. Сїй боротьбі поклав конець закон з 2. цвітня 1873 р. про безпосередні вибори до Державної Ради.

З пізнїйших внутрішних реформ треба згадати заведенє загальної курії до Державної Ради в 1896 р. і заведенє загального, рівного, безпосередного і тайного виборчого права до Державної Ради в 1907 р.

Актом, який збільшив територію монархії, була окупація Боснїї і Ґерцеґовини в 1878 р. і анексія сього краю в 1908 р.

З актів міжнародної полїтики важне було зближенє з Нїмеччиною, яке довело в 1879 р. до формального союза. До сього coюзa приступили опісля Італїя, а пізнїйше Ромунїя, одначе — як показала війна — сї дві останні держави зрадили союз.

В особистім житю перейшов Монарх три особливо траґічні удари: смерть наступника престола Рудольфа в 1888 р., смерть цїсаревої Єлисавети в 1897 р., яка в Женеві згинула з руки фанатичного убийника, і смерть наступника престола Франца Фердинанда в Сараєві 28. червня 1914 р.

Ся остання подїя була гаслом до світової війни.

[Дїло]