Традиція говорити компліменти йде врозріз з моєю схильністю до стриманих висловлювань.
Я вже давно помітив, що попри те, що їхні обіди та вечері складаються з кількох страв, французи зазвичай залишаються худішими, ніж американці. Я думав, що причиною є те, що вони їдять менші порції. Та одруживсь із француженкою, я зрозумів, що важливішою причиною відмінності є французький звичай вихваляти на прошеному обіді, чи навіть перед обідом, кожен таріль, усе накриття столу. Поки почнуть їсти, я міг би прочитати «Пані Боварі».
Французи втягуються в такий собі компліментарний покер, неписані правила якого вимагають, аби кожний комплімент перевершував усі попередні спроби. «О, яка гарна!» — каже перший промовець, висловлюючи захват краваткою, зачіскою чи навіть скатертиною. «Дуже гарна», — заявляє наступний промовець. І далі компліменти починають передаватись по колу, як хвиля на спортивному стадіоні. Французи часто починають речення із C'est très très... («Це дуже, дуже...»), а тоді шукають, що б додати. Усе це вихваляння йде врозріз з моєю схильністю до стриманих висловлювань. Замість того, щоб додавати свої власні фрази, я намагаюсь приєднатись до фраз своєї дружини, підсідаючи до неї і киваючи на знак згоди. Я відчуваю, що коли просто скажу щось на зразок «смачні нирки», цього буде не досить. Якщо це можливо, я зволікаю з приєднанням до гурту французів, доки передобідні ушанування не вщухнуть.
На жаль, новий раунд починається за обідом.
Коли американці кажуть «дякую» чи «дуже дякую», французи скажуть merci mille fois («дякую тисячу разів») чи merci infiniment («безконечно дякую»). Хто може змагатися з подяками, які починаються з тисячі й доходять до нескінченності? Французи також не кажуть просто «вибачте», а кажуть je suis désolé («я у відчаї»). Яке безмежне нещастя у цьому чується, навіть якщо офіціант просто каже гостеві за столом, що «я у відчаї, що ваш морський язик ще не вийшов з кухні». Американці ділові листи підписують «Щиро Ваш» або «З повагою». Навіть німці завершують простим пирхаючим Hochachtungsvoll («З повагою»). Тимчасом як французи, здається, мусять закінчувати чимось на кшталт «Благаю Вас, дорога пані (чи дорогий пане), повірити в запевнення моїх найшляхетніших почуттів». Я думаю про час, який витрачається на читання всього цього, час, який можна було б використати продуктивно чи на приємні мрії.
Мені на думку спливає брекзит. Мені здається, що брекзит може відображати не так антиімміґрантські настрої, як бажання британців втекти від французької мови гордощів і двозначності та їхніх довершених пасторських сентенцій — тих, які можна встромити будь-коли, але які однаково залишаються недоступними.
Замість того, щоб засуджувати поширення англійської мови, французам належало б вітати її, як лінґвістичний план Маршалла, позбувшись зайвих слів і фраз. Проте я бачу, що хвиля компліментів наближається до мене. Мені треба буде видати якийсь комплімент, який би прозвучав щиро і був цілком позбавлений стриманості. Я, звісно, здамся і хвалитиму приготовану господинею «пречудову» печеню з кролика, голову якого я намагаюся поховати під насипом рататуя на своїй тарілці. Але я молюся, щоб мати відвагу просто заявити C'est très très... і цим обмежитися.
Пітер Фрідман, адвокат, автор роману «Ідеальний шлюб»
Peter Friedman
What’s French for ‘Mind Your Manners’?
WSJ, 8.11.2016
Зреферувала Галина Грабовська
23.11.2016