Герої незломності

Львів, 22 листопада.

 

 

До величніх хвилин українського народу, що їх записала історія для пам'яті, для прикладу і науки майбутнім поколінням, щоб на них виховувалися люди, належить також великий чин — геройська смерть 359 українських лицарів під Базаром. Дня 22 листопада проминають якраз 20-і роковини цієї події.

 

Трапилася вона тоді, коли, здавалось, вже закінчилася остання дія змагань народу, коли герої цих змагань найшлися поза колючими дротами, коли большевики раділи, що перемога по їхньому боці. Але не всі примирилися тоді з таким закінченням цієї доби нашої історії.

 

У лісах Волині з кінцем жовтня 1921 р. зібралося около 1.000 українських вояків з польських таборів інтернованих. Вони вирушили під проводом ген. Ю. Тютюника на большевиків, щоб підняти народні маси до повстання проти ворога. Партизани-повстанці рушили в похід майже зовсім без зброї. Вірили, що одягнуться пізніше, після перемоги над червоними. Дня 4 листопада пройшпи вони польсько-совєтський кордон. Першої днини здобули таки у першому бою дещо зброї від ворога. Опісля — завжди в боях, то нападаючи на ворога, то роззброюючи його ненадійно, партизани прибули 7 листопада до Коростеня, важного залізничого вузла на шляху до Києва. Тут нападають на місто, щоб здобути муніцію й одяг, щоб піднести на дусі народні маси, які не примирилися ще досі з червоним ворогом. Очайдушний наскок на Коростень вдається. Частина займає залізничий двірець, розстрілює чекістів, арештує багато червоноармійців, нищить рейки, телеграфічне і телефонічне получення. Друга частина у наступі займає місто, розбиває тюрми і звільняє з них тисячі арештованих селян.

 

Але партизани не можуть довго вдержати здобутого! На підмогу коростенським большевикам прибувають нові большевицькі частини з Житомира з бронемашинами — і змушують партизанський загін відступати. Бої, раз менші, раз більші — відбуваються майже щодня. Опісля — більший наступ на стацію Чоповичі, що коштував партизан багато жертв і крові.

 

Загін прямував на залізничий шлях Київ — Житомир, де мав злучитися з відділом повстанця полк. Палія, який вже давніше воював у цих околицях. Але з цим загоном партизанам не пощастило злучитися. Навпаки, на шляху Київ — Житомир вони стрічають московсько-большевицьку кінноту Котовського. З нею зводять криваві бої, але відділи Котовського великі і дістають раз-у-раз допомогу. Большевицька кіннота переслідує партизан криваво, тіснить їх чимраз більше. А тут ще ніякої лучби з іншими партизанами і повстанцями; а тут багато ранених; а тут великий партизанський обоз, що перешкаджає у швидкому просуванні з місця на місце; а тут люті морози і великі сніги; а тут ні відпочити, ні нема де запастися зброєю, амуніцією, чи одягом!

 

Загін прибуває у таких жахливих умовах до с. Монівки, а відси скорим походом під містечко Базар. Тут намагається втекти в ліси, щоб позбутися ворога.

 

Але 17 листопада червоні банди окружили великою силою повстанців-партизан. Тільки около 100 вояків продісталося через ворожий перстень на волю. 500 партизан згинуло у кривавому, нерівному бою. Другу півтисячу большевики взяли у полон. Большевицькі втрати були також дуже великі. Багато споміж партизан вбило себе власною рукою, щоб не попасти в руки большевиків. На побоєвищі під Базаром поляг і колишній український міністр морських справ М. Білинський.

 

Полонених затягнули большевики до містечка Базару на допит. Особливо шукали за старшинами. Але партизани старшин не видали. Котовський обіцював полоненим волю, якщо вони перейдуть на службу червоних. Але партизани не захиталися. Всі держалися бодро. Всі знали, що поляжуть, але за їх голови заплатять червоні, настане час помсти українського народу!

 

Большевицька чрезвичайка видала присуд: розстріляти 359 полонених повстанців-партизан!

 

Дня 22 листопада 1921 р. цей драконський присуд большевики виконали. Вивели всіх 359 героїв над широку і глибоку яму — і востаннє веліли їм покаятися. Але засуджені тільки заспівали національний гимн! Тоді затарахкотіли ворожі скоростріли — і 359 голов героїв покотилося на землю, полилася кров. Побитих і ранених вкинули большевики в яму і присипали сирою землею — на вічну ганьбу для себе і на вічну пам'ять для грядучих українських поколінь.

 

Пам'ять поляглих геройськи під Базаром, тому 20 років, не вмре, не загине ніколи в серцях українського народу. Вона будо завжди світити ярким і величнім світлом, світлом посвяти для Батьківщини! На шляху історії дата Базару залишиться навіки датою геройського Чину і геройської незламності.

 

[Львівські вісті]

22.11.1941