Маніфест Української Парляментарної Репрезентації

до українського народу галицької й володимирської землї.

 

Український Народе Галицької Землї!

 

Дня 5 падолиста с. р. оголошено цїсарське письмо, яким заповіджено, що коронний край, званий Галичиною, має дістати таку широку автономію (самоуправу), щоб тільки те належало до Відня, що торкаєть ся всеї Австрії (як військо, залїзницї, почти й телєґрафи, митово-торговельні справи і т. д.). Всї-ж инші краєві справи — господарські, просвітні й національні (язикові) — мали б належати на будуче до краєвого сойму у Львові.

 

Не парлямент у Віднї, вибраний на основі загального й рівного виборчого права, але галицький куріяльний сойм з польською та панською більшістю мав би на будуче рішати про всї найважнїйші для нас справи, мав би на будуче надавати нам закони, мав би сам ухвалювати, хто і які платить податки та на що, — чи на народнї й на українські, чи може на чужі нам цїли — наші гроші зуживати. Отже замкнено-б нам на будуче дорогу виволїкти свої кривди й поведеннє наших противників з нами перед лице цїлої Австрії й цїлого світа; не було-б уже для нас найвищого народнього трибуналу — народнього парляменту у Віднї, щоб там вкоротити всяку самоволю проти нас, щоб там заступати наші народнї потреби та впімнути ся там за кривду народу й за свої народнї права. Мають нас виключити з австрійського парляменту, а віддати в руки галицького сойму.

 

Мають нам замкнути відклик до мінїстрів і до найвищих трибуналів у Віднї, а найвищі власти для нас могли-б на будуче бути в краю, в руках наших противників. Отже повстане з нашого краю неначеб друга польська держава побіч відновленого польського королївства, тільки з сею головною ріжницею, що її королем буде цїсарь Австрії.

 

Розбори Польщі й прилученнє нашого краю до Австрії цїсаревою Марією Тересою та її сином Йосифом ІІ повитав наш народ яко своє визволеннє яко проблиск кращої будуччини. Перші наші австрійські володарі облегчили долю нашого народу, помогли нам двигнути свою просвіту, а 1848 рік принїс нам першу надїю на рівноправність українського народу з иншими народами Австрії та на те, що ми в своїм краю, українській Галичинї, станемо раз своїми господарями у своїйже хатї, — себто, що ми одержимо свою власну управу зі своїм українським соймом у Львові. Наша "Головна Рада", яку заснували наші дїди в 1848 р., проголосила, що ми окремий від Поляків народ і що хочемо мати свій окремий край зі своїм окремим соймом. Наші перші посли в австрійськім державнім соймі 1848—1849 р. піднесли також отсе домаганнє й добороли ся того, що 1849 р. цїсарське правительство рішило вже було подїлити край Галичину на дві части, з котрих східна була-б українським краєм. В останнїй хвилї, коли патент про подїл вже був підписаний цїсарем, вдало ся нашим противникам спинити його проголошення.

 

В кільканадцять лїт потім зросли сили наших противників так, що при наданню автономії краям і установленню соймів нас віддано в їх руки. Через корисне для них куріяльне виборче право головну силу в соймі загорнули польські пани, а голос української меншости лунав там без послуху. За 50 лїт отсеї автономії краю вспіли наші противники так зміцнити свою силу в його управі, що перед виборчою реформою для парляменту, коли і в парляментї ми майже не мали своїх заступників, наш народ знову став попадати в давню неволю.

 

Виборча реформа до парляменту з 1907 р. була великим поступом в полїтичнім положеню нашого народу. Загальне, рівне, тайне й безпосередне виборче право уможливило Українцям післати три десятки своїх послів до парляменту, де вони добили ся того, що нам ставало вільнїйше дихати в краю, що обіцяно нам унїверситет і що вкінцї ми 1914 р. здобули виборчу реформу до сойму. Отся соймова виборча реформа, хоч не касує курій і хоч признає нам несправедливо малу пайку послів, забезпечує одначе нам 62 українських мандатів до сойму. Маючи стільки певних послів у соймі, а рівночасно опираючи ся о парлямент, ми могли мати надїю, що недалекий час нашого визволення з польської опіки, незалежний час подїлу краю і недалекий час української національної автономії.

 

І тому то, як вибухла світова війна, наш український народ у Галичинї поспішив з пожертвуваннєм під прапори Австрії і в лави Українських Сїчових Стрільцїв — в надїї, що може вдасть ся нам визволити з московської неволї та збудувати вільну велику Україну, а вже що найменше, що за своє пожертвування й за ріки своєї крови дістане наш народ свою автономію (самоуправу), свій український край в межах Австрії.

 

Оголошена дня 5 с. м. заповідь вилучення Галичини та поширення автономії сього краю завдає всїм тим надїям українського народу на самоуправу тяжкий удар і зміцняє силу наших противників над нами. Отся заповідь відокремлення Галичини стоїть також у суперечности з тим, що до останнїх днїв обіцювало дотеперішнім нашим провідникам австрійське правительство. В нашім змаганню до визволення з чужої опіки відкидає нас отся заповідь знову сильно назад і позбавляє нас сих прав і того зміцнення, які дало нам загальне, рівне, безпосереднє й тайне виборче право до парляменту.

 

А чейже перед Богом і перед людьми має наш український народ право до того, щоб він був господарем у своїй власній хатї та щоб над ним не старшували чужі люде. Від тисячі лїт Галичина се наш український край більше тисячі років ми в нїм живемо й тисяча лїт добігає, як св. Володимир Великий із золотоверхого Київа наш край охрестив. В нашій галицькій волости — в Перемишлї, в Теребовлї, в Галичі та Львові — володїли-ж чейже наші славні князї й королї: Василько і Володарь, Ярослав Осмомисл і Роман Самодержець, король Данило, його син Лев і король Юрій. Ба, навіть опісля, коли наша Галичина прийшла під Польщу, творила вона в польській державі окрему провінцію. Нe яко часть Польщі, а яко спадщину по колишнїх наших галицько-володимирських князях і королях прилучила австрійська цїсарева Марія Тереса нашу землю до Австрії. І тому ми маємо історичне давне право на те, щоб творити окремий український край, щоб нас не лучено з польськими землями в одно та щоб нас не віддавано під польське верховодство.

 

До сього маємо ми й природне право, бо до нинїшнього дня творить наш народ подавляючу більшість населення нашої землї та працею своїх рук і потом свого чола в першім рядї він удержує всї уряди, суди, школи, публичні будови й загалом увесь устрій на своїй землї. Навіть ті податки, які платять чужі багачі на нашій землї, ідуть з праці рук українського робітника, що оброблює панські лани, рубає панські лїси, добуває нафту чи земний віск з землї та працює по фабриках. А се дає нам право бути полїтичними господарями своєї землї.

 

І тому проти заповідженого вилучення Галичини, що вийшло-б на користь польського панування над українським народом, увесь наш народ мусить підняти однодушний голос спротиву.

 

Український Народе Галицької землї!

 

Українська парляментарна репрезентація заложила вже в імени українського народу рішучий протест проти наміреного перевороту, а всї українські посли з Галичини без ріжницї партій злучили ся супроти грізної небезпеки в одну солїдарну громаду й утворили одноцїльну "Українську Парляментарну Репрезентацію". Так зєдинена й зорґанїзована українська парляментарна репрезентація доложить всїх сил і заходів, щоб відвернути небезпеку, спинити навалу та направити лихо.

 

Український Народе!

 

Черга тепер на Тебе згуртувати ся солїдарно й однодушно довкола своїх парляментарних заступників і підняти від себе рішучий голос протесту цїлого краю, всього народу. Вистерігаючи ся всяких вибухів зневіри чи огірчення та всяких необдуманих кроків, які наші вороги використали-б лише, щоб нас оклеветати, нехай увесь наш народ згуртуєть ся до спокійної, розважної, але рішучої, солїдарної й неугнутої правної боротьби. Нехай залунає голос наших громад, товариств, орґанїзацій, станів і т. д. заявами й петиціями до Монарха та до правительства, які належить надсилати на руки Української Парляментарної Репрезентації" у Віднї, що предложить їх, де треба.

 

Скажім правительству всї з цїлого краю, з найменшого навіть села, та просїм Монарха, щоб не розширювано автономії галицького сойму, але щоб ми достали ся при Австрії та при парляментї у Віднї, — а щоб натомісць подїлено наш край і дано нам наш український сойм у Львові. Скажім Монархови й правительству, що сповненнє наших домагань ми заслужили смертю, кровю и калїцтвом соток тисяч наших синів, братів, мужів і батьків, руїною нашого краю, згарищами наших сїл, неволею засланих на Сибір і терпіннями наших жінок і дїтей.

 

Український Народе!

 

Хвиля тепер тяжка й переломова! Небезпека грізна! В тій небезпецї йдїть усї за прикладом Ваших послів і гуртуйте ся до народньої оборони! Лише в єдности, карности й незломности наша вся надїя і наше спасеннє.

 

Геть з відокремленнєм Галичини!

 

Не хочемо польської автономії на нашій землї!

 

Хочемо мати, як дотепер, своїх послів у віденськім парляментї!

 

Домагаємо ся подїлу краю й українського сойму для української землї в межах Австрії!

 

У Віднї, дня 8 падолиста 1916.

 

За "Українську Парляментарну Репрезентацію":

 

Юлїян Романчук, голова; др. Лев Бачинський, містоголова; дp. Евген Петрушевич, містоголова; др. Лонгін Цегельский, секретарь; др. Кирило Трильовський, Володимир Сїнгалевич, др. Микола Лагодинський, члени Парляментарної Комісії.

 

[Вістник Союза визолення України]

19.11.1916