Минулого тижня дорогою з Братиславського книжкового ярмарку ми з Сашком Бойченком заїхали пообідати до Відня. Хоч була й неділя, місця для паркування в центрі австрійської столиці бракувало. Покружлявши Рінґом, ми врешті запаркувалися на стоянці біля Парламенту, під знаком «тільки для працівників та службового транспорту». А між собою змовилися, що якщо до нас висуне претензії поліція, скажемо: приїхали до цісаря яко делеґати від Закарпаття й Буковини з петицією-проханням про повернення під австрійську Корону. Як Адольф Добрянський, який 19 жовтня 1849 року передав Найяснішому Цісарю Францу Йосифу І петицію про створення в межах імперії окремого «руського округу».
То був водночас вдалий і невдалий час, оскільки з молодим і нещодавно інтронізованим імператором всі пов'язували надії на рішучі зміни, але після угорського повстання виведення зі складу Угорщини цілого реґіону могло знову розбурхати конфлікт. Тоді було прийняте половинчасте рішення – в стилі «і вашим, і нашим» – зрештою, саме така політика утримувала імперію цілою, а Найяснішому Цісарю давала можливість впродовж рекордно довгого часу сидіти на троні. Парадоксом, втім, залишається факт, чому об'єктом народної любові в наступні десятиліття стали не Марія Терезія чи Йосиф ІІ (справжні реформатори), а консервативний ретроград Франц Йосиф Перший.
Ностальгія за Австро-Угорщиною, а також за її символом – Францом Йосифом – пояснюється тим, що наступні влади й часи були гіршими й кривавішими; замість ніби дарованої Божою ласкою стабільності – територія колишньої Дунайської імперії ввійшла в турбулентну зону смерті. Втім існує ще одне, не таке очевидне, але простіше пояснення. Емоційне. І в ті часи, і зараз люди схильні забувати про мляву політику Цісаря, створення концентраційного табору Талергоф й таке інше, обдаровуючи Його любов'ю й емпатією – як людину. І йдеться тут не про його доступність і близькість до підвладних народів (за життя імператор особисто прийняв понад 100 тисяч людей), а про складну, навіть стражденну долю.
Хоч ми й говоримо про Felix Austria, яка замість воєн укладала шлюби, та забуваємо про воєнні поразки Франца Йосифа, наприклад у битвах під Сольферіно і Садовою. Гіркі поразки, що він їх затаїв у собі, і які безсумнівно посіяли острах у душі імператора. Віденський двір, з усіма його інтриґами і взаємно кровожерними вимогами реґіональних і національних еліт, що змусили Найяснішого Цісаря нікому не довіряти й особисто призначати чиновників ледь не найнижчих щаблів. Життя на троні не було легким.
З одного боку – розкіш імперського Олімпу й владарювання довгих 68 літ, але з іншого – драми й особисті трагедії людини. Людини, яка не зраджувала свої смаки і нерідко поводилася всупереч протоколу. Адже насправді йдеться про сюжет мелодрами: молодий імператор йде проти волі родини і двору, одружуючись не з приготованою для нього Геленою, а з її молодшою сестрою Єлизаветою. Любов спалахує, але дуже швидко химери віденського двору породжують нервовий розлад і змушують дружину імператора втікати. Цісар присвячує своє життя державним справам, а тим часом помирає його донька Софія, розстрілюють його брата Максиміліана, єдиний син і прямий престолонаступник Рудольф накладає на себе руки, а потім у Женеві убивають і саму Єлизавету. Ту, яку він, а за ним і вся імперія, називав Сісі, і листи до якої підписував «Твій малюк». Після смерті дружини імператор уже не відвідував театрів і балів, а львів'янам на пам'ять про цю трагічну любов залишився костьол Ельжбєти поблизу двірця.
Мабуть, наприкінці життя Франц Йосиф Перший був найсамотнішою людиною в своїй імперії. Він пережив двох дітей і дружину, але Бог дарував йому останню ласку: відійти в засвіти ще до падіння і розпаду Австро-Угорщини.
Нині – соті роковини по смерті Найяснішого Цісаря. Парадоксом є те, що з кожним роком Франц Йосиф все яснішає – і сьогодні про нього в різних країнах й різними мовами згадують значно тепліше, ніж в останні роки життя. Можливо, це така відплата за гірку й одиноку долю. Долю людини, якій є за що подякувати і яку є через що просто по-людськи пожаліти. Вічна пам'ять нашому Найяснішому Цісарю Францу Йосифу Першому!
