Чи може бути незабутньою незнайома людина? Для мене, як, напевно, для багатьох меломанів, таким незабутнім незнайомцем був Анатоль Кос-Анатольський. Навіть ті, кому пощастило бувати в його товаристві, познайомилися з Анатолієм Йосиповичем за певних конкретних обставин, і мали можливість відкрити для себе лиш одну грань цієї прекрасної Людини та Митця – яку дозволив випадок.
Моє знайомство з Анатолієм Кос-Анатольським відбулося в студентські роки – я чула його твори у виконанні хору викладачів тоді ще ЛДМУ ім. С.Людкевича, деякі «пізнала з середини» як учасниця студентського хору. Його вокальні шедеври часто лунали з різних сцен Львова – і ці незабутні глибокі колоритні мелодії врізались у пам'ять, навіть почали «переслідувати». Зацікавлення творчістю композитора підживила також можливість побувати у нього в гостях. Надія Андріївна, дружина незабутнього Коса, познайомила нас, тоді ще напів-дітлахів, з ним ще ближче – і це, мабуть, саме та подія, про яку варто записати у щоденнику.
7 жовтня двоє львівських митців – Олександр Козаренко та Олег Батов, подарували львів’янам настроєвий камерний вечір з музикою та поезією Кос-Анатольського. Можливо, ця подія трохи загубилася в світлі інших музичних проектів, проте маленький і затишний Камерний зал Львівської філармонії не залишився пустим. Виконавці вибудували програму концерту у вигляді літературно-музичного вечора. Ця добре знана у Львові, колись традиційна форма камерного музикування виявилася надзвичайно вдалою. Важко порівнювати різні грані обдарування одного митця, та Кос-Анатольський виявився однаково майстерним як в слові, так і в музиці. І дуже добре, що на одній сцені зібралася справді талановита пара виконавців! Серед слухачів було вкрай мало тих, хто не знав, як Олександр Козаренко вміє «сіяти іскри».
За останні роки віртуальна музична фонотека поповнилася немалою кількістю виконань «Аркану», «Гомону верховини», «Гуцульської токати», «Прелюдій» та інших фортепіанних перлин Кос-Анатольського. Ці твори грають і визнані майстри, і ризикують поповнювати ними репертуар дуже юні піаністи. Попри свою мініатюрність, кожна з п’єс – жива колористична картинка з вибагливими гуцульськими ритмами, цікавими гармонічними послідовностями, не позбавлена технічних труднощів. Звичайно, що для Козаренка поняття техніки – давно другорядне; він не виконує текст, а промовляє на фортепіано.
Музичні номери «розбавляла» поезія – в цей час своїм акторським прочитанням віршів композитора зачаровував Олег Батов. Можливо, сама ідея наскрізної композиції не передбачала пауз на оплески, але публіка не могла втриматися, і аплодувала після кожної композиції.
Навіть якби виконавці виконали ще з десяток віршів і музичних п’єс – публіці було б мало. Та як на мене, такий лаконічний і високохудожній літературний вечір зробив незнайомця Кос-Анатольського значно ближчим. Можливо, тепер легше буде розпізнати цей невичерпний добрий та інтелігентний гумор, безмежну любов до музики, і життя галантного пана, що зачаровує сліпучою усмішкою на старому фото. Хіба ж можливо його забути?