В таку хвилину

У фізіологічній оптиці все виявляє себе закономірність, яка зветься "законом оптимальної (цебто: найкращої, найсприятливішої) відстані". Наше око не може читати книгу на відстані 5 метрів, але також не бачить воно друкованих знаків і на відстані 5 цм. Щоб читко розрізняти їх, мусимо ми відсунути очі на якихось 25 цм. від книги. З цим законом має до діла та мусить із ним рахуватися і малярська техніка. Щоб дістати справне вражіння з виготовленого ним твору, маляр при своїй праці мусить дещо відступитись від образу, щоб, розглядаючи його в тієї збільшеної відстані, провірити всі комбінації барв та поодиноких тонів.

 

І зовсім близьку згаданому законові оптимальної відстані аналогію можемо знайти в сфері соціяльних зявищ — в історії людського життя й людських відносин. Лише в цьому випадку закономірність та модифікується, набирає іншого вигляду й змісту, бо на місце простору приходить у ній час, так що в цім випадку доводиться казати про "закон оптимального часу". Розуміти його маємо так, що для досконалої аналізи, всебічного висвітлення та максимально-обєктивної оцінки якоїсь життєвої події чи цілого історичного процесу найсприятливіші умовини створюються не в поточній сучасності, але тільки в прийдешній майбутності, не занадто часово віддаленій від даного історичного моменту, але й не занадто до нього близькій. Тому то ніколи — за дуже малими вийнятками — сучасники не були прозорливими критиками та вдалими оцінщиками подій і фактів близької їм доби, тому то правдиве обличчя тієї доби відшукували й належно його висвітлювати або ті самі люди, але в значно пізніший час, або — найчастіше — їхні наступники з прийдешніх поколінь.

 

І для докладної аналізи нашої поточної доби, для зясування правдивого її обличчя та внутрішнього змісту, маємо нині замало даних і дуже обмежену, занадто вузьку перспективу. Цю перспективу, цей широкий розгляд матимуть щойно прийдешні покоління, які зможуть всебічно обхопити та належно оцінити сучасну нам добу, а на тлі її і наші теперішні вчинки. Та все ж, поруч із неприступним та неясним, залишається в образі поточної доби щось приступне і для нас — сучасників. І, приглядаючись уважливо цьому образові, ми можемо вже розшифрувати основний його зміст, його характеристичні риси, і на підставі того поставити свою практичну і життєву діягнозу. А вона така:

 

Колесо історії знову повернулося в наш бік. Сталося те, чого ми не чекали ще перед якимсь роком. Раптово виринули перед нами певні можливості, що їх із великим ступнем правдоподібности маємо розглядати як можливості неповторні. Бо ж зігнорування і невикористання їх може мати для проблеми нашого прийдешнього просто неоглядні наслідки, відсунувши знову цю проблему в темряву часу, і то щонайменше на кілька десятків літ (а може й ціле століття). Тож ту неповторну нагоду маємо негайно і в усій можливій повноті використати.

 

Цю життєву істину і звязану з нею смертельну небезпеку для народу відчули здоровим інстинктом народні маси, які по пережитих муках ворожого ярма стихійно рвуться до світла волі і, можна сказати, судорожно хапаються за всі прояви національно-духового життя. Цей інстинкт каже їм, що треба з відданістю, з запалом, з саможертвою запрягатися до воза життя, щоб він, набравши розгону, не зупинився або не застряг безнадійно в життєвому болоті. І серце кожного із нас мусить радіти вістками про стихійний зрив народніх мас, їхню спонтанну динаміку духа, які прийшли на зміну вимушеного параліжу під большевиками.

 

Це виявили наші народні маси, склавши тим іспит своєї соціяльно-політичної і національної зрілости.

 

Та в ці радісні, а при тому такі повні відповідальности дні повинна й наша еліта, інтелігенція усвідомити собі міст сучасности та її далекосяжне значіння. Вона повинна підвестися на цей вищий щабель духовости, що своїм рівнем відповідав би потребам і завданням доби! Скинути з себе "ветху людину", і з поновленою душею, з розкритим серцем для єдности і братолюбія піти назустріч сонцю воскресення із мертвих під гаслом: "І друг друга обнімем!"

 

[Дїло]

23.09.1941