Станиславів 110 років тому – очима газети «Kurjer Stanisławowski».
Продовження серіалу. Попередня серія – «Протипожежна водокачка та військовий оркестр в «Едісоні»».
Театр імені Монюшка
У Станиславові (нині – Івано-Франківськ) після літніх вакацій знову завирувало публічне життя: 17 вересня 1906 року в залі місцевого польського театру імені Монюшка відбулися громадські збори, на яких виступив зі звітом про свою діяльність у Державній Раді посол до австро-угорського парламенту, член Польського кола (фракції, яка об’єднувала поляків) 52-річний Павел Ствертня, колійовий інженер. Напередодні парламентських виборів 1907 року такий публічний виступ був свого роду стартом нової виборчої кампанії. Але на цю зустріч прийшли, як виявилося, здебільшого опоненти чинного депутата.
«На понеділкове зібрання не явилися в такій кількості, як повинні були би, ті, хто останнім часом так домагався звіту посланця, – натомість прибули до зали театральної у переважній більшості працівники залізниці, загалом належні до соціалістів, які не мешкають у Станиславові і не є тутешніми виборцями. Прибули також на збори у великій кількості сіоністи, які також не є виборцями. Невиборці, крім того, зайняли всі місця, тож виборці, які прийшли пізніше, застали вже переповнену залу, багато хто пішов додому», - зауважив у числі за 23 вересня «Kurier Stanisławowski», який обстоював інтереси саме Павла Ствертні.
Останній був обраний до віденського парламенту 1900 року від виборчого округу, який об’єднував Станиславів і сусіднє місто хутровиків Тисменицю. На попередніх виборах цей кандидат, речник насамперед польської громади міста, запам’ятався просто феєричним підкупом виборців. Два його тисменицькі агітатори, якісь пани Рубчак і Грабовський заохотили місцевого купця, щоби той задарма пригощав ковбасою, пивом і горілкою всіх виборців, які віддавали свій голос за Ствертню. Але за всю цю «передвиборну гостину» купцеві потім так і не заплатили, тож йому довелося вимагати відшкодування через суд. Ствертня на суді запевняв, що не давав жодних вказівок щодо цього купця своїм агітаторам, мовляв, ті проявили самодіяльність. Його вину так і не довели.
Цього разу боротьба за місце у парламенті в Станиславові заповідалася не менш запеклою. Головним конкурентом Ствертні на виборах був такий собі М.Брауде, висуванець місцевих сіоністів. Також йому протистояли польський соціаліст М.Зайнфельд, а від українців – Володимир Янович.
Найбільш виклично вели свою виборчу агітацію польські соціалісти. Одного з них, Станіслава Коханського оскаржили перед судом за підбурювання та заклики до громадської непокори на одному з віч. Щоправда, того тижня, як повідомляв «Kurier Stanisławowski», після двогодинного слухання справи під головуванням надвірного радника пана Саханка присяжні засідателі відповіли заперечно на всі чотири запитання обвинувачення та виправдали Коханського, увільнивши його від кари. Цікаво, що захист на суді своєму однопартійцеві забезпечував кандидат від соціалістів доктор Зайнфельд, який у такий спосіб використовував для перевиборної агітації навіть судову залу.
Обидва фігуранти цієї справи – і адвокат, і його підзахисний – були присутніми й на понеділковій зустрічі в театрі з чинним депутатом, де також проявляли особливу активність. Доктор Зайнфельд, зокрема, докоряв посланцеві за те, що той не обстоює реформу виборчого законодавства, а також вимагав від Ствертні, щоб той через Польське коло висловив у парламенті обурення «з приводу убивств і безправ’я, які чинить російський уряд». Також він домагався, щоби Польське коло вимагало «розриву дипломатичних стосунків із Росією та відкликання австрійського амбасадора з Санкт-Петербурга».
А соціаліст Коханський під час суперечки про резолюцію зборів, якою зрештою послові (депутатові) Ствертні так і не затвердили вотум довіри, заперечив присутність на цій зустрічі переважної більшості невиборців. Хоча, як зауважила газета, «таке твердження було особливо комічним, оскільки сам Коханський не є виборцем», бо мешкає не в Станиславові, а в одному з Княгининів – передмість, які до 1926 року не входили до складу міста.
«У зв’язку з присутністю великої кількості невиборців ухвала цих зборів є нікчемною і пана посла ні до чого не зобов’язує. Бо не диктувала ті ухвали воля його виборців, а тільки велика кількість осіб, які мешкають переважно в Княгининах, не мають тут права голосу і не будуть мати в майбутньому», - робить висновок польський тижневик.
Промова Павла Ствертні на передвиборчих зборах тривала понад дві години і, за словами заангажованих газетярів, викликала інтерес представників «розмаїтих суспільних сфер суспільства, які його уважно слухали». Доповідь була такою тривалою, що її переказ не вдалося втиснути в один випуск газети, тож другу частину промови «Kurier Stanisławowski» додруковував у наступному числі. У своєму виступі найбільше депутат нарікав, що виконувати парламентську роботу заважає прихований абсолютизм, який усуває депутатів від реальної влади, та звинувачував в усіх негараздах уряди, яких за час його каденції змінилося аж чотири.
«Жоден уряд не був прихильний до нашого краю. Можна сказати, що один уряд був більш неприхильним до Галичини, а інший – менш неприхильним», - цитує депутата «Kurier Stanisławowski» .
Як однією зі своїх заслуг Павел Ствертня похвалився тим, що торік (у 1905-му) вперше за участю Польського кола було досягнуто відставки міністра залізниць Генріха фон Віттека, який майже 8 років перебував на цій посаді в різних урядах, займався розширенням залізничної мережі й активно відстоював соціальні інтереси працівників залізничного транспорту. Після відставки з поста міністра він став почесним громадянином Відня і також балотувався до Державної Ради від Християнської соціалістичної партії.
До речі, наступник Генріха фон Віттека, імперський міністр залізниць Юліус Едлер фон Дершатта саме в ці дні також перебував у Станиславові. 16 вересня 1906 року за його участі в урочистій обстановці було закладено фундамент нового залізничного двірця у Чернівцях. А вже наступного дня пана міністра вітали на вокзалі у Станиславові, куди цей високоповажний гість прибув персональним потягом рівно о 2-й годині 55 хвилин пополудні. Його супроводжували міністерські радники барон Банганс і Косінський, секретар міністерства Шліцка, а також очільник Дирекції залізниць, надвірний радник Фестенбург.
"Новий" двірець у Станиславові. Збудований за кілька років до візиту міністра залізниць Юліуса Едлера фон Дершатта.
"Старий" двірець у Станиславові.
На пероні високого гостя зустрічали повітовий староста Юліуш Прокопчиць, бургомістр Станиславова Артур Німгін, заступники керівника Дирекції залізниць пани Геєв і Подлевський – всі вони склали компанію міністрові за обідом у вокзальному ресторані. Відтак Дершатта разом із бургомістром проїхав міським екіпажем головними вулицями міста до будинку Дирекції залізниць. Тут відбулася його аудієнція, на якій були присутніми комендант кавалерійської дивізії генерал-майор Колоссвари разом з начальником генерального штабу підполковником бароном Шнегеном, а також староста Прокопчиць, надвірні радники Заганек і Маєвський, прокурор Кіліян та директори середніх шкіл Єзеніцький, Новосельський, Сабат і Зубчевський.
Делегації від працівників залізниці висловлювали міністрові подяку за те, що залізничників прирівняли до державних службовців, і це суттєво позначилося на їхній платні. Також вони клопоталися перед міністром про будівництво дешевого житла для працівників залізниці, просили зменшити час іспитового терміну при прийомі на роботу та покращити побутові умови праці. Окрема група від соціалістів хотіла сприяння у звільненні їхніх «товаришів», засуджених за «відомий напад на інспектора Бляута».
«О шостій вечора доктор Дешатта покинув будівлю Дирекції залізниць і вже через кільканадцять хвилин відбув до Стрия», - повідомляв «Kurier Stanisławowski».
Будівля, в якій проводив прийом міністр залізниць, збереглася в Івано-Франківську дотепер і є однією з найбільших окрас міста. Спорудження великого чотириповерхового будинку на 70 покоїв і 30 кабінетів тривало рівно рік і коштувало 170 тисяч золотих ринських. Матеріали на будівництво доставляли з усіх куточків імперії: цеглу – зі Сихова під Львовом, камінь – зі Сколього, скло – з Відня, спеціальне вапно – з Куфштайну, шамотові плитки – з Праги, кам’яні плити та сходи – з Тернополя. Оздоблення фасадів виконали львівські скульптори Петро Гарасимович і Станіслав Левандовський, розписи інтер’єрів – малярі Райхель і Пельц, теж зі Львова.
Будинок колишньої Дирекції залізниць тоді й тепер
Після 1914 року цю споруду займав Станиславівський магістрат, згодом тут перебувала адміністрація Станиславівського воєводства та Скарбова палата. За «перших совітів» тут містився обком комсомолу, а за «других» тут облаштували навчальні аудиторії для новоствореного медичного інституту (тепер Івано-Франківський національний медичний університет).
…Ще одним високоповажним гостем Станиславова був князь Йоган Ліхтенштайн, який саме в ці вересневі дні 1906 року перебував у своїх мисливських угіддях у Карпатах. Як писала газета, «у величезних лісах Татарова, які від уряду орендує князь Ліхтенштайн, почалися минулого тижня великі полювання на оленя. У Жаб’ю сподіваються присутності на цьогорічних риковиськах Сінкевича і Похвальського».
Як розповідає івано-франківський дослідник Олег Проців, сезон полювання на оленя в Карпатах розпочинався у другій половині вересня, під час розпалу риковиська – періоду парування оленів, який триває майже місяць. Князь Йоган Ліхтенштайн III, про якого йдеться у дописі газети, ще з 1894 року орендував у держави право полювання та риболовлі на площі, яка сягала декількох тисяч морґів лісів і полонин. Річна сума оренди становила 48 тисяч корон і ще стільки ж князь витрачав на утримання охорони, будівництво доріг і облаштування мисливських стежок, а також на спорудження колиб і організацію полювань.
До мисливського господарства князя Ліхтенштайна належали ліси в Дорі, Микуличині, Поляниці, Татарові та Ворохті. За 4 кілометри від залізничної станції у Татарові він збудував мисливський будиночок у вигляді швейцарського шале, в якому була багата колекція мисливських трофеїв. Тут можна було оглянути роги оленів і козуль, розкішні шкіри рисей, вовків, ведмедів, опудала птахів. Гостей дивували роги велетенського оленя, якого 1904 року здобув англійський лорд під час полювання на схилі гори Костриці. Вони важили 14 кілограмів і мали довжину 105 сантиметрів.
В угіддях князя Ліхтенштайна під час осіннього ловецького сезону гості-мисливці добували 12-20 великих оленів. Вони забирали собі оленячі роги, а шкіри віддавали князеві, м’ясо ж, як правило, роздавали місцевому населенню. Після трьох експедицій до Африки та двох до Індії князь Ліхтенштайн сказав: "Вище ціную чудове риковисько оленя в Карпатах, ніж полювання на тигра в Індії".
Про перебування князя у цих горах раніше нагадувала дерев’яна церква у селі Поляниця Поповичівська (тепер с. Поляниця Яремчанської міськради, в якому розташований відпочинковий комплекс «Буковель» – Z), збудована в гуцульському стилі. На жаль, у 1946 році церква згоріла.
…Тим часом до Станиславова дійшли новини з Відня про розгляд справи засудженого за ошуканство директора “Каси хворих“ Йозефа Брика. Як пише «Kurier Stanisławowski», Найвищий касаційний трибунал залишив у силі вирок місцевого суду, яким посадовця за вчинений злочин засуджено до 14 місяців позбавлення волі.
Повідомляє газета також про інші судові справи, які розглядалися того тижня у Станиславові місцевим судом. Зокрема, Ілька Мельничука, звинуваченого у вбивстві, засуджено до чотирьох місяців тяжкого ув’язнення. Анну Боханець за такий же злочин покарали трьома тижнями суворого арешту, а Іван Щербник потрапив на три місяці до тяжкого ув’язнення.
«Гайовий з Дори Йосиф Кроль за вбивство засуджений на 4 місяці суворого арешту. А Ян Пасечняк, дворецький доктора Гальперна у Вовчинцю (тепер – приміське село Івано-Франківська), за скоєну крадіжку засуджений на півтора року тяжкого ув’язнення», – зазначив «Kurier Stanisławowski».
Продовження – "Вибух у польському "Соколі" і цирк посеред міста"