Слово "спорт" вживаємо популярно на означення дій людини, щоб осягнути якусь фізичну справність. Первісне значіння було дещо інше. Вживали його англійці на означення фізичної та духової справности одиниці. Спортовцем називали особу, яка побіч духових прикмет відзначалася ще прикметами фізичної справности, подекуди утотожнюючи таку особу з поняттям лицаря, а її поведінку з поведінкою лицарською.
Старогрецькі спортові ігрища, почерез середньовічні лицарські турнірі, найшли найкращий вислів у теперішніх безкровних змаганнях у всіх ділянках спорту. Лучили вони в собі постійно виїмкові фізичні цінності з цінностями духа. Всіх учасників обовязувала лицарська поведінка, особливо щодо переможеного противника, як також чиста форма та чесні способи змагу. В не меншій мірі обовязувала лицарськість та чесність у приватному життю. Переможець старогрецьких ігрищ ставав народнім героєм та першим громадянином і як такий мусів бути зразком для інших. Таксамо було в середньовічних турнірах, де нечесний спосіб боротьби чи нелицарська поведінка з переможеним знеславлювали переможця та відбирали йому симпатії, признання чи пошану окруження. На новочасних олімпійських ігрищах, що стягають представників усіх народів світа, обовязують ці ж самі правила і висловлюються у присязі, складаній змагунами на чесну та чисту боротьбу!
Ясно, що від слортовця вимагалося й вимагається тільки фізичних прикмет та вмілостей, але й духових прикмет: чесности та характеру. Згідно зі старою римською засадою спорт овець має бути заєдно здоровий духом і тілом.
В новіших часах дещо не так. Витворився тип професійних спортовців, які вважають спорт джерелом заробітків. І як часто в здобуванні заробітків пристосовують нечесні методи, так і професіоналісти не багато собі роблять із засад чесної гри і вживають усякого рода способів, щоби тільки осягнути перемогу та в парі з тим збільшити свої доходи.
В колишній Польщі способи такі легко прийнялися та сильно вкорінилися у спортових кругах, що назверх були аматорські, а в суті професійні. Всім нам відомі всякого рода нечесні "махінації", суддейські рішення чи ходи виділів та верифікаційних комісій, що мало мали спільного з чесною грою. Ще гірше бувало на грищах, де нечесні способи, брутальність, розбій та пресії не мали майже нічого спільного зі спортовим змагом. Не краще діялось і по змаганнях, так що нераз змагуни, замість додому, мандрували до лікарень. Ця спортова "культура" широко розквітала в цілій Польщі та пристосовували її супроти українських дружин. На жаль, і в нас закралась подібна "спортова" поведінка.
В чому суть цих явищ? У спортовій політиці клюбів та невідповіднім вихованню молодих адептів спорту. Проводи клюбів вели політику добування успіхів чи точок за всяку ціну, вживаючи часто всякого рода "махінацій", грошевих нагород для своїх змагунів і, що найгірше, ніколи не карали своїх змагунів за брутальну чи неспортову поведінку на змаганнях. Звичайно такі змагуни підлягали карі щойно на вимогу спортової влади.
І це саме була суть лиха. Проводи клюбів не дбали за дійсний спорт, не виховували собі здорового нарибку, тільки брали здебільша вже зманірованих грачів із інших товариств та заповнювали ними прогалини в своїх дружинах. Такі "зірки" з чужих клюбів переконані, що їм все вільно, заховувалися, як їм подобалося. Проводи клюбів здебільша дивилися на це крізь пальці. Ясно, що й молоді змагуни дивилися на старших та йшли їх слідами.
Лихо зроджує тільки лихе. Тому приходили дискваліфікації, каліцтва, втрата здоровля та зма гунів, а слідом за ними втрати цінних успіхів чи точок. Короткозорі проводи клюбів чи самі змагуни не здавали собі з цього справи, забуваючи, що чистий спорт принесе кращі успіхи.
Але змагуна треба виховати й то виховати всесторонньо, а не тільки на доставця ycпіхів чи точок. Спорт не може й не сміє бути засобом клюбової політики, але має служити вихованню рядів здорової молоді. Провід клюбу мусить дбати за здоровя і виховання молодих кандидатів спорту, а не вести політику якнайбільшого числа успіхів чи точок та збивати касу грішми, щоби ними ще деморалізувати змагунів. У руках проводу клюбу обовязок та відповідальність за виховання здорової молоді. Хто має інші погляди на виховання спортової молоді, повинен уступити з проводу, бо його "праця" приносить у першій мірі шкоду самим змагунам і то найціннішу, бо під здоровним оглядом.
Всякі привички на зразок колишніх польських професіоналістів та некультурні поступки змагунів мусить сам провід з місця викорінити та перевиховати змагуна, а якщо це не вдається — усунути його, щоби не псував своїм приміром інших, без огляду на те, чи в даній хвилині це корисне для спортового рівня клюбу. Хоч спортовий рівень хвилево на цьому втратить, — загальний вислід буде кращий, бо доказано, що кожна санація клюбу доводить до піднесення спортового рівня.
Між проводом клюбу та його дружинами чи поодинокими змагунами мусить заіснувати тісна лучба, сперта на взаємному довірі і зрозумінні мети існування клюбу та метод виховання молоді на здорових та чесних спортовців. Тільки такі проводи та клюби повинні існувати. Для інших нема місця, як шкідливих для виховання та здоровя молоді.
[Краківські вісті]
16.09.1941