Звучання та значення слова часто дуже пов'язані. Очевидно, ономатопеїстична лексика різних мов більш споріднена, ніж вважали раніше. Мови світу — в усьому своєму розмаїтті — для слова з конкретним значенням часто використовують подібні звуки, уникаючи вживання інших. До таких висновків дійшла міжнародна команда науковців завдяки детальному статистичному аналізові тисяч мов, інформують у журналі PNAS. Зі слів дослідників, особливо виразним є ефект у словах, що описують основні речі життя, зокрема це стосується до рис та частин тіла.
Зображення: Shutterstock
«Ця символічна схема звуків проявляється знову й знову по всьому світові, незалежно від географічного поширення людей та незалежно від мовної сім'ї, — розповідає Мортен Г. Крістіансен (Morten H. Christiansen) з Корнелльського університету в Ітаці (штат Нью-Йорк), провідний автор розвідки. — Здається, є якась властивість людини, що призвела до виникнення цієї схеми. Ми не знаємо, що це. Але ми знаємо, що вона є».
Спільно з колеґами, які здійснювали дослідження в багатьох країнах світу, Крістіансен проаналізував списки слів у більш як 6 000 мов і діалектів, якими сьогодні розмовляють. Це відповідає приблизно третині всіх відомих мов світу й охоплює близько 85 % мовних сімей.
З-поміж досліджуваних слів до уваги брали такі, що є в цілком повсякденному вжитку: займенники «я», «ти», «ми»; дієслова «пити»; прикметники «наповнений» і «малий», а також іменники, що позначають частини тіла та природи: «очі», «ніс», «язик», «коліна» і «камінь», «пес», «гора», «сонце», «зоря», «ніч». Окремі поняття науковці спростили до ономатопічної спрощеної системи з 34 приголосних і 7 голосних і статистично визначили, які звуки з'являються у певних словах.
Донині мовознавці виходили з того, що основна властивість вживаних мов полягає в тому, що взаємозалежність між звучанням та значенням попри нечисленні винятки є довільною, інформують Крістіансен та його колеґи. Завдяки їхньому детальному та масштабному аналізові можна доводити цілком протилежне: навіть неспоріднені мови дуже часто використовують — або уникають використовувати — ті самі звуки для тих самих понять.
«Це не означає, що слова однаково звучать, — пояснює Крістіансен. — Але взаємозалежність набагато сильніша, ніж мало би бути у разі суто випадкових збігів».
Науковці, наприклад, виявили, що слово «язик» дуже часто містить звук «і» чи «у», а ніс зазвичай позначають словом зі звуком «н». Називаючи листок, зазвичай доводиться вимовляти звуки «б», «п» або «л».
Крім того, у словах «малий» часто присутній звук «і», а в поняттях «круглий», «червоний» — «р». Натомість в займеннику «я» не заведено використовувати «п», «б», «т», «с», «р», «л», а в слові «ти» лише рідко можна почути «у», «о», «п», «т», «д», «ку», «с», «р» та «л».
Cornelia Dick-Pfaff
Wissenschaft-aktuell.de, 13/09/2016
Зреферувала Соломія Кривенко
14.09.2016