Нові постанови.
Закон з 26. грудня 1912 р. про воєнні чинитьби, себто про доставлені населенєм війскови річи як конї, худобу, будівельний матеріял і другі річи, про кватири, харчі для війска, видано в хвили, коли грозив вибух европейської війни з приводу альбанської справи. Тому, що його уложено і ухвалено прихапцем, виявляє він много недостач. Численні постанови закона, навіть корисні для населеня, остали ся лиш на папері, а в практицї їх не примінюєть ся. Ще більше постанов треба було новими розпорядками поправити і змінити.
З цїлого закона найбільше непрактичним показало ся поступованє в цїли заплати за чинитьби. Що правда §32 сего закона постановляє, що:
"Винагороду за чинитьби, доставлені на основі сего закона платитиметь ся по змозї готівкою. О скільки годї було би заплатити зараз, то маєть ся видати письменне поквітованє за виконані чинитьби".
Так становить закон. В практицї платить ся готівкою в дуже рідких случаях, а також рідко видаєть ся письменні поквітованя.
Заплата за чинитьби — о скільки вони не є унормовані тарифами — має бути означена на підставі оцїнки комісійної. Така оцїнка має відбути ся при реквізиції даного предмету, а оцїночна комісія має складати ся з делєґата полїтичної власти і з заступників війска та скарбової власти. На жаданє одного з членів комісії (отже зобовязаний до чинитьби не має права сего жадати) може предсїдатель прибрати до помочи при оцїнцї знавця.
О скільки ходить о Галичину, швидкість вoєнних дїлань, комунїкаційні відносини і т. п. унеможливили скликуванє таких оцїнюючих комісій. Тому правилом що особа, яка виконала воєнні чинитьби, не має нї гроший, нї поквітованя, нї комісійного протоколу, оцїнюючого вартість чинитьби.
Коли отже хто не одержав здолати за виконану чинитьбу, або є невдоволений за малою винагородою, може зголосити свою претенсію письменно або устно у приналежної громадської старшини протягом шести місяцїв, числячи від того дня, в якім мінїстер краєвої оборони сповістив, що зобовязанє до воєнних чинитьб устало, що станеть ся по війнї. Сторона має виповнити формуляр зголошеня, що є досить трудне навіть для середно образованих людий. Кожда чинитьба мусить бути списана на окремім формуляри, а при тім треба подати з можливою докладнїстю ріжні дати, докази і т. п.
Таке зголошєнє іде, як сказано до війта. Війт, часто неграмотний, має проварити зголошені претенсії, перевести потрібні розвіди (переслухати свідків і громадських таксаторів) і переслати всї письма і протоколи, про зголошені претенсії, до староства. Староство делєґує оцїночну комісію, яка працю війта контролює і переводить в разї потреби нову оцїнку. Відси справа йде до повітової комісії. Повітова комісія складаєть ся із старости або його заступника, як предсїдателя, з двох членів повітової ради, з одного скарбового урядника і одного заступника війська. Ся комісія має лиш перевести доходженя що до згодошених претенсій, а опісля предложити свою працю краєвій комісії, яка знов складаєть ся з намісника, як предсїдателя, і з краєвого маршалка, згл. їх заступників, з члена Краєвого Видїлу, з радника намісництва, з заступника краєвої дирекції скарбу, з представника приналежної війскової областної команди і з представника корпусної інтендантури. І ся комісія не має права про нїщо рішати. Вона лиш справляє і провірює зголошеня і разом з своїми протоколами обрад предкладає їх мінїстрови краєвої оборони. Але і сам мінїстер не рішає. Оконечно рішає комісія, зложена з заступників мінїстерства війни, мінїстерства краєвої оборони і мінїстерства скарбу, а також в разї потреби з заступників причасних мінїстерств.
Бачимо, що зголошенє о винагороду за чинитьби, переходить через руки ріжних властий і комісій. Таке поступованє є для сторін і для держави трудне і проволїкає дуже справу.
Тож роблено від довшого часу стараня о скороченє так довгого і трудного для наших селян лїквідаційного поступованя.
Стараня увінчались бодай в части корисним успіхом. Дня 12. серпня 1916 р. видано цїсарський розпорядок з 31. липня 1916 р. і розпорядок мінїстра краєвої оборони, виданий в порозуміню з мінїстром війни з дня 10 серпня 1916 р., який зачав обовязувати від 12 серпня 1916 р.
Сей цїсарський розпорядок зміняє постанови закона з 26. грудня 1912 р. про чинитьби на воєнні цїли в сей спосіб, що зголошенє претенсій о винагороду за воєнні чинитьби не потребує бути доходжене через три інстанції (через повітову, краєву і мінїстеріяльну комісію), лише мінїстер краєвої оборони є уповажнений до виданя розпорядку, щоби ті згoлошення претенсїй до певної висоти і під певними услївями були полагоджувані в угодовій дорозї в повітових і кpaєвих комісіях.
Мінїстер краєвої оборони скористав з сего уповажненя і видав в порозуміню з мінїстром війни розпорядок з дня 10. серпня 1916 р., який постановляє ось те:
Комісії є уповажнені заключати угоди зі сторонами
що до зголошених претенсій на воєнні чинитьби і за ті відшкодованя, які підпадають під закон про воєнні чинитьби (пр. відшкодованє, яке належить ся робітникам, покликаним до копаня шанцїв за зужитє і ушкодженє принесених зі собою знарядів). Повітові комісії будуть могти заключати такі угоди до висоти 5.000 К., краєві комісії до 20.000 К.; коли розходить ся про претенсію за тимчасовий постій (кватирунок), то повітова комісія може угодити ся лиш до 500 К., а краєва до 2.500 К. Ті суми можуть містити ся в загальних сумах 5.000 кор. і 20.000 корон.
Та сама комісія може угодити ся о винагороду раз або більше разів, але загальна сума не сміє переступити висше наведених границь.
В дорозї угоди не можуть бути налагоджені отсї претенсії:
1) з приводу занятя домів (основна переміна, збуренє їм) і инших недвижимостий на укріпленя або инші будівлї (мости, дороги, зелїзницї) а вкінцї претенсії з приводу довшого кватирунку.
2) претенсії за підводи і звірята, забрані на власність держави (по мисли цїсарського розпорядку з 9. сїчня 1915) н. пр. хтось дав конї на підводи, а ті конї відтак війско забрало.
Услівя заключеня угоди є такі:
1) на угоду мусять згодити ся крім того, що виконав чинитьбу, заступники скарбових і війскових властий. Прочі члени комісії мають лише дорадний голос.
2) в комісії мусить засїдати принайменше один правник.
3) приміненє закона про воєнні чинитьби не може підлягати нїякому сумнївови. Отже від угодової полагоди є виключені чинитьби на річ ворога, шкоди заподїяні воєнними дїланями (отже острілюванєм), шкоди посередні повсталї наслїдком воєнних чинитьб (пр. віддїл війска забирає до будови окопів дах і двері стайнї; в стайни находила ся корова, яка в наслїдок зареквірованя дверий і даху згинула з простуди. Втpати корови є посередною шкодою).
4) Не може бути нїякого сумнїву анї що до особи управненої, анї що до слушности претенсії, щоби можна заключити згадану угоду.
Угоди заключені в супереч тим постановам є неважні. Як довго належитости не виплачено, може мінїстеріяльна комісія уневажнити з уряду угоду.
Угодове поступованє веде ся з уряду.
Повітові комісії розслїджують зголошенє а опісля переводять поступованє устно або письменно і то або в місци свого осїдку, або зїздять до села, коди є до полагоди більше число зголошень з тої самої місцевости.
Краєві комісії ведуть угодові переговори або самі або при помочи повітових комісій. Комісії можуть визначити навіть устну розправу, щоби тим скорше прийти до угоди.
Сторона може дати заступити ся через свого повно власника, коли не може явити ся при устних переговорах або її подорож булаби получена з більшими коштами, чи стратою часу.
З заключної угоди має бути зладжений протокол, який підписує предсїдатель комісії, закупники війскової і скарбової власти і сторона. Сей протокол переховує комісія перед якою включено угоду. Один витяг з протоколу який містить в собі імя і назвище сторони, її адресу, докладний опис чинитьби (день, місце, повiт і предмет), як і признану суму, має бути доручений сторонї, а другий відпис інтендантурі приналежної війскової обласної команди, (в Галичинї: Краків, Львів, Перемишль) яка виплачує належитість.
[Дїло]
08.09.1916