Колектив з м. Едмонтона показав українцям концертну програму, присвячену 125-річчю еміграції перших українців до Канади, яка включає танцювальний номер «Танці перших українців».
Лише п’ять міст – Івано-Франківськ, Львів, Чернівці, Вінниця, Київ. Більше двох годин на сцені. Аншлаг у залах. Всі учасники відомого українського-канадського ансамблю «Вітер» самі, впродовж двох років, збирали гроші на цей гастрольний тур. Майже всі вони – нащадки українців, які у різні роки шукали кращої долі на далекому континенті. Ймовірно, буде ще один тур в Україну. Адже всіх – і тих, хто живе у Канаді, і їхні родини тут, вУкраїні, об’єднує ця дата. 125 років тому, у далекому 1891-му, в пошуках кращого життя перші українці (в основному з Галичини та Буковини) ступили на канадську землю. Зараз більше 1,5 мільйона канадців мають українське коріння… До них належать і учасники «Вітру», який включає в себе танцювальну та хорову групу.
У ті далекі роки, на зламі ХХ століття, глядачів переносить ностальгійний номер «Танці перших українців». Артисти танцюють натхненно, пластично і дуже чуттєво. Вони танцюють про те, що пережили їхні предки: чоловіки залишають свої рідні домівки, дружин і дітей, і у пошуках кращого життя їдуть за океан. По роках розлуки ці сім’ї знову об’єднувалися і продовжували жити разом вже на нових землях. Тих перших піонерів вже пам’ятає лише історія, а тепер їхні юні нашадки у танці намагаються передати емоції своїх рідних. Із глядачів майже ніхто не здогадується, що лише одиниці у цьому танцювальному ансамблі володіють українською мовою. В українських костюмах, вони спілкуються за кулісами англійською…
Учасниця танцювального колективу ансамблю Марія Федорук має 20 років. Їй було два рочки, коли вона з батьками зі Снятина поїхали до Канади. На той час там жила прабабця дівчини, яка емігрувала до Канади ще у ‘70-х. Бабусі і дідусі дівчини живуть в Україні. Прабабці зараз 95 років, і, проживши стільки років у Канаді, вона так і не навчилася англійської мови… Марія хоч і з акцентом, але розмовляє українською.
– Українську мову я знаю з дитинства, – каже Марія. – В школі вчила, там була українська програма, школа двомовна. Ми з батьками живемо у місті Вегревіль – це там, де знаходиться пам’ятник найбільшій у світі писанці. В Едмонтон приїжджаю на репетиції ансамблю. Учасники «Вітру» лише 40 відсотків володіють мовою. Коли приїжджаємо в Україну, я плачу. Всі плачуть… Бо це не те саме, коли ми виступаємо у Канаді. Там прийдуть на концерт, але не всі розуміють, про що співається.
В Едмонтоні живе дуже багато українців, на вулицях там часто можна чути українську мову. Зараз навіть частіше, бо нова хвиля еміграції, – розповідають в ансамблі. І додають: до того менше людей говорили українською мовою, зараз це навіть модно. Аби не забути своє, там, у Канаді, створюють українські школи, ансамблі, відкривають різні центри… І той, хто має стосунок до мистецтва, вважає, що саме так повинен берегти культуру предків. А ще – показати тут, в Україні, що там, у Канаді, про Україну ніколи не забували. Власне, саме для цього 20 років тому і був створений «Вітер». Нині це вже дуже відомий колектив серед української діаспори, який об’єднав традиційне українське мистецтво із сучасними мотивами у своїх піснях та танцях. «Вітер» багато гастролює по всьому світу. Їздить майже 60 чоловік – по 30-ть у хорі та танцювальному колективі. А починалося все із танцювальної школи у Едмонтоні «Шумка». Довгі роки «Вітер» був тільки танцювальним колективом, а у 2008-му розширився співочим складом.
«Вітер» відвідував Україну вже чотири рази. Цього разу виступ артистів з Канади відбувся лише в п’ятьох містах України. Для українських глядачів «Вітер» підготував програму на більш, ніж дві години. Вона включає все головне музичне надбання України: зворушливий танцювальний триб’ют до поеми Тараса Шевченка «Сон», відомі пісні «Ой у полі два дубки», «По садочку ходжу», «Гей, соколи», оригінальний танець «Зеленеє жито» із колоссям пшениці… Канадські українці завершують свій виступ «Гопаком». Ті, хто знає українською лише кілька слів, виконують дивовижні акробатичні трюки.
Вінсент Ріс – колишній художній директор «Вітру», зараз приїхав в Україну як організатор туру. В Едмонтоні має свою туристичну компанію, яка займається поїздками українців із діаспори (чи їхніх нащадків) в Україну. Організовує тури з діаспори в Україну – з Канади, Австралії, Бразилії, Аргентини. Вінсент теж із родини емігрантів, добре розмовляє українською мовою. Але вивчив її вже в університеті, а удосконалив завдяки дружині, яка є киянкою.
– Зараз я почав займатися туризмом, – каже він. – Але все одно ми з ансамблем всі як одна родина. Навіть мої танці є в програмі. Я багато років був директором школи «Шумка», і це мої вихованці. У Канаді я знаю одну родину – філіпінців, у них сусідами була родина українців, і вони пішли брати уроки українських танців, так їм це сподобалося. Потім танцювали в нашому ансамблі. Вінсент додає, що ці гастролі ансамбль робить своїми коштами. Самі орендують концертні зали. Зібрати гроші допомагали деякі організації.
– Бо люди у Канаді дуже цінують свою спадщину і культуру, – продовжує. – Вони хочуть показати українцям, що там, у Канаді, ми про Україну не забуваємо. І ще: показати людям через наш досвід перебування в Україні, що Україна росте, йде вперед. Хай і в Канаді, і в інших країнах люди бачать: так, є проблеми на Сході, але люди живуть далі, будують своє життя. Мій дід емігрував до Канади у 1907 році із Снятиншини. Дома я лише чув українську мову, мама з бабусею спілкувалися. Коли вчився в університеті, вивчив українську. З дружиною познайомилися у Києві, почали спілкуватися, і це дуже допомагло освоїти українську мову.
Чоловік каже, що ці подорожі теж допомагають розуміти Україну тим учасникам ансамблю, хто менше задіяний в українську мову та культуру.
– Ми три дні були у Косові, – каже Вінсент. – Спілкувалися із гуцулами. Там давня культура існує. А історія Чернівців, Львова, Києва – це те, що вони читали у книжці, а тепер побачать очима. До 2013 року було дуже багато бажаючих приїхати в Україну. На 2013-й ми планували ще більше поїздок. Тоді почалася війна, і майже два роки ніхто не їхав. Цього року знову почали. Їдуть ті, хто має українське коріння. Найбільше хочуть бачити Галичину і Буковину. Також Одесу, Карпати. Адже до Першої Світової війни майже 200 тисяч людей емігрували з Галичини і Буковини. У Канаді навіть є село Лужани, як і на Буковині. А в самому Едмонтоні – великий парк Гавриляка. Вільям Гавриляк (William Hawrelak) був першим мером Едмонтона українського походження, точніше, буковинського походження. Він народився у Канаді в родині буковинських емігрантів. Сьогодні прізвище Гариляка значиться серед найвідоміших українських емігрантів, які залишили свій слід в історії.
Мер Вільям Гавриляк
Вільям Гариляк став мером Едмонтону в листопаді 1951 року, коли мав 37 років. Тричі обирався мером. Перебуваючи на посаді втретє з 1974 до 1975 р., помер у своєму офісі від серцевого нападу. Незважаючи на всілякі скандали, пов'язані із його мерством (підозрілі справи, пов'язані із земельним фондом), розбудова міста Едмонтон відбувалась таки чи не найбільше за мера Гавриляка. За його каденції побудували Бібліотеку Сторіччя (англ. Centennial Library), зараз перейменована на Центральну Бібліотеку ім. Стенлі Мільнера (англ. Stanley A. Milner Library), нову сучасну мерію, міський зоопарк, міст «Ґрот» (англ. Groat Bridge), лікарню «Рояль Александра» (англ. Royal Alexandra Hospital), планетарій ім. Королеви Єлізавети, Форт-Едмонтон Парк, Борден Парк, Парк Коронації, Мейфер Парк (який згодом перейменовано у честь покійного мера на Парк ім. Гавриляка), сконструйовано міський автобан «Yellowhead Trail».
В парку Гавриляка
Фото автора