Послїдними днями звернула на себе увагу австрійських полїтиків передова статя редакційна "Leipziger Neueste Nachrichten" з 15. липня с. р. про права нїмецької мови в Австрії. Ся статя замітна сим, що зі становища нїмецької політики доторкає відносин внутрішних монархії австрійської та натякає про пляни будучого уладженя відносин в Австрії.
Приводом до статї "Про нїмецьку мову в Австрії" були дві подїї, які наступили в часї війни: розпорядженє, котрим пригадано і стверджено, що урядовою мовою для всїх державних зелїзниць в Австрії є мова нїмецька, та розпорядженє, котрим стверджено, що урядовою мовою в Чехії є мова нїмецька. Автор статї дивуєть ся, що в часї мира нїмецька мова в Австрії як мова державна була предметом національної боротьби, та що треба було аж ждати на тяжку світову війну, аби прояснити се само зрозуміле питанє внутрішної полїтики Австрії. Самозрозумілість сего питаня добачує автор в тім, що австрійський державний орґанїзм не є національно одноцїльний, бо обнимає більше народів, і тому такий державний орґанїзм мусить мати одну спільну мову, яку кождий розуміє, — хто публично хоче дїлати. Вкінци зазначує автор статї, що нїмецький елємент витворив австрійську державу, та що ся історична подїя сама про себе приказує, що в Австрії лиш нїмецька мова може бути мовою державною. Се має бути першою державною конечністю для Австрії.
Сей голос нїмецької полїтики є замітний, бо він відозвав ся на адресу австрійських Нїмцїв, а в самій річи говорить про будуче уладженє внутрішних відносин супроти славянських народів у відновленій Австрії — по війнї. Отсей голос є тим замітнїйший, що він намагаєть ся примінити національну основу внутрішної полїтики нїмецької держави до внутрішної полїтики австрійської держави. Перетворювати монархію австрійську в нїмецьку державу, в державний орґанїзм з виключно нїмецьким характером, — не дасть ся здїйснити, бо се противить ся єству і історичній місії Австрії, що являєть ся тривкою і конечною сполукою народів, на просторі між Нїмеччиною і Росією замешкалих, задля спільної охорони їх житєвих інтересів. Не симпатії або історичні подїї, але житєвий інтерес сполучує народи монархії австрійської в сильне звено державного орґанїзму, чого найсильнїйшим доказом є теперішна світова війна. Отся основа австрійської державности дасть ся лиш тим чином укріпити і захистити перед посяганєм Сходу, коли кожному народови в монархії Габсбурґів буде признане належне право до самостійного і свобідного розвитку та дїйсне виконанє ceгo права, запоручене супроти других народів.
До ряду справ, які в інтересї Австрії мають бути уладжені, належить справа язикова. В сїй справі мусить побідити провідна думка: suum cuique! Значить, треба дати державі, що їй належить ся, а народам і суспільности, що їм належить ся.
Австрія, як держава, що обнимає більше народів, мусить мати одну спільну мову державну (Staats und Verkehrs-Sprache), та є зовсім зрозуміле, що тою мовою в Австрії може бути лиш мова нїмецька. До области державної мови належать: війско, державна комунїкація, центральні власти державні, переписка сих властий з властями поза осередком держави, парлямент і делєґації. В сїм напрямі мусимо признати рацію домаганям Нїмцїв, але не з титулу концесії для нїмецького елєменту, а з конечности державної, — щоби уможливити правильне функціонованє державного орґанїзму в інтересї всїх народів Австрії, отже в інтересї держави.
Другою справою є так зв. мова урядова (Amts Sprache), себто мова внутрішного урядованя державних властий поза осередком держави. Коли за підставу приймемо народи держави і території, ними замешкалі, то належать більшости національній кождої території признати право урядової мови, яка визначує національний характер дотичної области. Тут належить кождому народови признати, що йому належить ся, в імя австрійської ідеї, котра не має цїли нищеня своїх народів, але приєднує їх свобїдним самостійним житєм.
Третою справою є права так зв. краєвих мов (Landesübliche Sprachen), що мають австрійським законом основним запоручену рівноправність в школї, урядї і житю публичнім. Сюди належать не лиш більшости, а також меншости національні дотичних територій, котрим прислугує право відносити ся в їх рідній мові у всіх справах до урядів і властей, як також домагати ся відповіди в тій-же мові.
Отсе є найширше право національне суспільности супротив урядів і властей, що мають виконувати публичну службу в інтересї суспільности. Покликані до публичної служби урядники і взагалї функціонарі мусять знати мову дотичного населеня, щоби з ним порозумітись, його вирозуміти та як слїд полагоджувати справи. Без знаня язика суспільности, зглядно її язиків, в слові і письмі, є неможливе правильне урядованє нї в адміністрації нї в судівництві. Се питанє виходить поза рами самої політики національної та розширяєть ся на відносини суспільні і економічні, бо невислухані і незрозумілі стають не лиш погорджені в свої народности, але також програють своє матеріяльне право.
На підставі пережитого піввікового досвіду маємо право дожидати, що ідейна постанова нашої конституції окремими законами державними буде переведена в житє для будучности і добра монархії Габсбурґів.
22. VII. 1916.
[Дїло]