1812 року у світ вийшли «Дитячі й сімейні казки» (Kinder- und Hausmärchen), зібрані й записані братами Ґрімм. З-поміж них була також історія про знедолену дівчину, що мусила прислужувати своїй мачусі. І щойно 200 років потому науковці розгадали таємницю першоджерела сьогодні вже всесвітньовідомої казки «Попелюшка» — літня жінка з Марбурґа на ім’я Елізабет Шелленберґ (Elisabeth Schellenberg) розповіла історію Вільгельму та Якобові Ґрімм.




Ґравюра Льюїса Каценштайна (Louis Katzenstein), 1822–1907. Казкарка Доротея Віманн (Dorothea Viehmann) розповідає братам Ґрімм казки. 

 

«Елізабет Шелленберґ була усним джерелом. Вона надала казці її форми», — розповідає дослідник творчості братів Ґрімм Гольґер Ергардт (Holger Ehrhardt) з Кассельського університету. Саме він віднайшов ім'я жінки. На його слід Ергардт натрапив у листуванні Вільгельма Ґрімма зі своїм братом Якобом, а потім звірив його з реєстрами хрестин та смерті в церкві Марбурґа та зі списком мешканців шпиталів для бідняків. Випливло, що Шелленберґ померла в злиднях та бездітною 1814 року. «Свої останні роки вона пробула в будинку для літніх людей імені святого Йоста», — зазначає Ергардт, що є автором книжки «Марбурзька казкарка» (Die Marburger Märchenfrau).

 

Зі слів дослідника, 1810 року Вільгельм Ґрімм хотів записати казку від 64-річної жінки в Марбурґу, проте вона відмовилася. Тоді довелося вдатися до хитрощів: Ґрімм вислав до пані Шеленберґ свою дружину та дітей. І своїм гостям казкарка таки розповіла не лише «Попелюшку», а й менш відому казку «Золотий птах». Жодної фотографії Елізабет Шелленберґ не збереглося, проте будинок, в якому вона колись мешкала, стоїть дотепер. Імена інших джерел ґріммівських казок вже давно відомі.

 

В Касселі Вільгельм та Якоб Ґрімм жили з перервами від 1798 до 1841 року. Тут вони записували свої «Дитячі й сімейні казки» і почали роботу над словником.

 

Ідентифікація джерела казки про Попелюшку засвідчує також, що брати Ґрімм були трохи свавільними. Життєві обставини Шелленберґ дають підстави стверджувати, що у неї не було доступу до літератури й тим більше до французьких леґенд. «Тобто брати Ґрімм самі доповнили історію мотивами французької леґенди або книжкової казки», — каже Ергардт, покликаючись на детальний аналіз тексту.

 

На думку експертів, найновіші розвідки спростовують популярне останніми десятиліттями припущення, згідно з яким брати Ґрімм не усвідомлювали літературних позанімецьких впливів на казки, які записували.

 


Geklärt: Wer den Gebrüdern Grimm vom Aschenputtel erzählte
derstandard.at, 01.07.2016
Зреферувала Соломія Кривенко

 

14.07.2016