Недуги страху.

До психольоґії воєнного часу.

 

 

Боязнь і її хоробливі наслїдки є частою появою в часї надзвичайних випадків. Жовнїр на поли битви мусить їх побороти, але правдиві душевні і тїлесні спустошеня робить вона у жителів міст і сїл, навіщених інвазією не приятеля. Боязни присвятив туринський професор А. Моссо моноґрафію, котра власне тепер має надзвичайний інтерес. Професор Моссо аналїзує явища і хороби боязни і зазначує з притиском, що поборювати страх повинні ми вже в дїточих лїтах, а саме через вихованє до хоробрости і неустрашимости і уникаючи всього того, що на уяву дитини може шкідливо впливати.

 

Одним з найстрашніших наслїдків страху, є пораженє, котре віднимає нам змогу утечі або оборони. Історія битв, хронїка судів повна страших подїй, де страх, трівога заглушує навіть інстинкт утечі в своїй жертві.

 

Одначе як воно дїєть ся, що під вражінєм сильного зворушеня ума, влада ума під мяснями устає і енерґії до відпору нестає?

 

Коли студіюємо явища спаня, то можна легко представити собі, що між центрами волї і мяснями істнують полученя, які серед певних обставин можуть допустити (розлюзнити ся). Всї знаємо, що таке змора, всї пригадуємо собі ту тяжкість, котра нападає на нас, коли тільки в снї почуваємо ся здушеними або якоюсь вагою на грудях, котрої струтити не можемо, або петлею на шиї, якої розвязати не можемо. Правдивою мукою є ті сни, в котрих почуваємось пораженими, коли земля під ногами усуваєть ся і ми в пропасть падаємо, коли за нами гонять, і піднести ся знов не можемо, коли знаходимо ся розтягнені на дорозї, а чуємо шуміт воза, котрий нас переїде, або коня, котрий нас стратує. Тодї голосу не стає нам, руки і ноги надармо старають ся порушитись, несупокій і розпука і ростуть, поки змора не уступить і ми зістрашені не будимо ся, з бючим серцем і з трудом віддихаючи.

 

Дїти і жінки, заскочені несподївано великим страхом, відвертають ся плечима, зажмурюють або закривають очи руками і ховають ся в якийсь кут, неоглядаючись довкола себе; в страху не думають також мущини утїкати; здаєть ся, начеб служачі їм до оборони нерви були перетяті, і вони здають ся своїй судьбі. Вже при слабих зворушенях ума замічаємо, що панованє волї над мяснями ручними почасти заводить. Хто сильно плаче або смієть ся, не може пера межи пальцями держати, воно не сунеться так як перше по папери, і наше письмо зміняєть ся.

 

Що можна під впливом страху нагло вмерти, знає кождий. Біхат думав, що головно пораженє серця в сильних порушенях ума забиває. "Сила системи обігу окружного — говорить він — перепружуєть ся так, що по наглім заворушеню вони не можуть більше до давного стану вернути, і наступає смерть".

 

Особливо вікові люди гинуть від сильних моральних зворушень ума. Той факт стоїть з чутливістю, котра у них в загалї є менша нїж у молодих людий, про око в суперечности, але слабість їх системи нервової, котра міру переповняє. Справдї бачимо, що при великих катастрофах родичі наслїдком смерти дїтий гинуть, а рідня противно — біль лекше зносить.

 

Оповідають, що при здобутю приступом Буди в війнї проти Турків, брав участь один молодий чоловік, котрий бив ся з найбільшою хоробрістю, який однак на нещастє впав під ударами облягаючих, котрі заєдно новими громадами наступали. Коли битва скінчила ся, всї вожди побігли подивити ся, хто то був той хоробрий. Коли його шолом отворено, пізнав Райшах з Швабії свого сина; неподвижний, з очима в стовп на него зверненими, упав він, не сказавши слова, — мертвий на землю.

 

Галлєр оповідає про когось, котрий умер того дня, коли переступав гріб і йому видалось, що хтось схопив його за ногу. Бували такі, що умерли зі страху того дня, на котрий передказано їм смерть, а кількох упало мертвими в тій хвилї, коли їм кара смерти була оголошена.

 

Хірурґи знають небезпеки, що хорі їм підрукою умирають, коли через травматичне дїланє або через моральні причини наступає сильне потрясенє нервової системи. Порта, великий xiрурґ в Павії, кидав, коли йому хорі при операції умирали, розгнїваний ніж і інструменти на землю і в тонї докору кричав до трупа: "Труси умирають зі страху!"

 

Бретон, професор медицини в шпитали св. Вартоломея в Льондонї, оголосив перед кількома роками такий факт: Один асистент був зненавиджений вихованцями школи. Товариші постановили настрашити його. Приготовили в одній темній комнатї колоду і топір; потім пірвали його і завели перед кількох чорно одїтих студентів, котрі виступали як судиї. Коли він бачив цїле приготованє, думав, що то жарт, але студенти запевнили його, що все те дїйсність, і сказали йому, щоб на смерть приготовив ся, бо і йому сейчас відітнуть голову. Вони завязали йому очи, зігнули йому ноги в колїнах і нахилили йому голову насильно на колоду, і коли один вимахуючи топором, другий спустив йому на шию мокрий ручник. Коли йому завязку з очий зняли, він був неживий.

 

Страх сам про себе може викликати всї симптомати заразливої хороби, хоч-би причини зовсїм не заходили. Жолї оповідає в одній зі своїх праць про істерію і гіпохондрію (хороба матицї і селезінки) одної хорої, яка дістала вістку, що хтось з її родини в далекім краю на холєру помер. Вона перестрашила ся тим і уроїла собі, що сама від того заразила ся. Втратила апетит і виступили у неї сильні розвільненя, котрі тривали 8 днїв.

 

Лікарі пригадують величезне число жертв, з яких в часї пошестий страх збирає, ще заки симптоми пошести виявлять ся. Чимало умерло нагло зі страху, аби їх до лязарету не віддано. Инші забивають ся самі; так само доносять про малодушних в битві, котрі поражені видом смерти, або утомлені страданями, цївку карабінову під бороду собі прикладають і кулею розсаджують голову.

 

Який би то огорнув нас страх, колиб ми могли щорічно читати історію тих жертв, котрі з туги за домом, з розпуки серця, з гризоти, в студїни зими, в муках голоду гинуть! Історію тих мужів, які не маючи відваги, в снїгу гинули, заблуджених в пустинї, на скалу викинених розбитків корабля, котрі з троха тільки відваги могли врятувати тих, котрі у вязницї, в самотї монастирів або вигнаня стогнаючих людей, які померли більше з страдань душевних як тїлесних.

 

Один з найбільших поваг з областю хоріб умових розпочав іспит з хорими, запитуючи, чи він, хорий, не мав якої прикрости, або не настрашив ся чого. При студії кождої слабости нервової мусимо все прикладати до дослїджуваня моральних причин велику вагу. Є особи, котрі не можуть вже довший час спати, котрі попадають в екзальтацію, котра подобає на хоробу умову; инші тратять знов апетит, инші підпадають слабостям суставів, а знов у инших система нервова зазнає такого потрясеня, що сильна горячка повстає — все зі страху.

 

Лєйден уважає страх за причину запаленя стрижня кругового. Так само може при склерозї артерій, при гіпертрофії серця через страх прийти до пораженя.

 

Чуємо часто, що дїтям не повинно ся позваляти придивляти ся нападови епілєптичному, бо страх і зворушенє ума, якого вони зазнають, для них може бути фатальний і може у них пізнїйше легко подібний напад здобути.

 

Знаємо оповіданє про корабель вітрильний, котрий боров ся з такими противностями, що не можна зрозуміти, як він міг оперти ся небез пекам, які на всїх морях докола нього шуміли. Коли на покладї вибух скорбут, замітив лїкар, що хороба збільшуєть ся, як тілько через який небудь припадок страх набирав сили, пр. що суша може бути ще далеко; при кождій новій бурі умирало кількох, а иншим робило ся зле, а коли наконець капітан умер, до котрого всї мали довірє, число хорих в пятеро збільшило ся.

 

[Дїло]

15.06.1916