Великі поминки за поляглих героїв в Завадові пов. стрийського. — Воєнний памятник Тараса Шевченка.

 

 

Дня 31. мая 1915 р. корпус ґенерала ґрафа Ботмера, що належав до складу полудневої нїмецької армії, вийшовши з Карпат, спинив ся на сильно укріплених окопах російських під Стриєм, по двонедїльній тяжкій і завзятій боротьбі позиційній проломив вкінци в однім місци становища неприятельські і тим рішаючим ударом визволив відразу не тільки місто Стрий, але цїлий повіт стрийський по близько цїлорічній мартирольоґії з під тяжкої російської кормиги.

 

Боротьба того дня була страшна і остане до смерти в памяти тих, що були її мимовільними свідками.

 

Пролім наступив у недалеко від Стрия положенім селї Завадові, в гр.-кат. парохіяльнім лїску "Березина", куди ґр. Ботмер по 2-недїльнім острілюваню цїлої довгої лїнїї ворожих окопів звернув несподївано всї свої батерії до рішаючого удару. 106 канон і моздїрів ріжного калїбру працювало того дня від самого досвітка. Гук був такий страшний, що в Стрию дріжали мури і пукали шиби у вікнах. Цїле село Завадів і лїсок "Березина" щезли зовсїм з овиду, а на тім місци уносились тільки тумани непроглядні від викиданої величезними ядрами землї, пороху і диму. По такій 4 годинній "симфонії" салдати не видержали і зовсїм божевільні висипались з окопів, кидаючи оружє і мов вівцї тїкаючи на ослїп наперед себе в поле. Прочі піддали ся. Ґр. Ботмер забрав 12.000 бранцїв зі штабом і офіцирами і велику силу гармат, кулеметів, всякого оружя і матеріялу воєнного.

 

Але ся велика побіда не обійшла ся без численних і крівавих жертв: при штурмі на Березину впало богато війска австрійського — а особливо нїмецького і сотки могил союзних героїв вкрили зруб Березини, порослий високою травою і всїляким молодим хащем.

 

З вдячности і пієтизму для славних борцїв, що свої молоді голови ложили у Березинї, порішила громада Завадів за почином свого пароха о. Остапа Нижанковського у роковини памятної битви уладити на могилах поляглих урочисті поминки з полевою Службою Божою і панахидою, а при тій нагодї відсвяткувати також відкритє памятника Тараса Шевченка, якого гарна камінна статуя, коштом громади фундована, стояла готова вже в ювилейнім роцї 1914, та не діждавшись свого відкритя з причини вибуху війни, цїлий час ворожої інвазії спочивала закопана в земли.

 

Запрошено на ті сїльські поминки війскові власти в Стрию не тільки дали охотно свій дозвіл на цілий обхід, але приобіцяли численну участь корпусу офіцирського і всяку поміч. На Завадівське свято делєґовано цїлу оркестру 88 полку і хор наших Сїчових Стрільцїв, що в тім часї саме прибули до Стрия на обхід визволеня міста і повіту від ворожої саранчі, назначений на день 1. червня. Громада, заохочена сею незвичайною прихильністю війскових властий, зі своєї сторони доложила всїх старань, щоб поминки випали як найбільше величаво. Дївчата завадівські усї гроби поляглих жовнїрів, розсїяні скрізь здовж широкого побоєвища, на поли, при дорогах і в лїску "на Березинї" перед дротяними перегородами, замаїли полевими цвітами, вінками і зеленю. Хлопцї при помочи доставленого громадї віддїлу бранцїв прорубали через лїсок вирівнали і обгородили поручем дорогу до окопів, де мала відправитись Полева Служба Божа. Дорога здовж села, що підчас торішної битви в більшій части погоріло, та якого руїну закривали вже буйною зеленю розкинені садки і деревина, — прибрана скрізь хоругвами австрійськими, нїмецькими, баварськими, угорськими і українськими. На причуд гарний, сонїшний день цїлому обрядови надавав незвичайного блеску. Народу сїльського з самого Завадова і поблизьких сїл злинула велика сила. З трьох громад завадівської парохії: Завадова, Голобутова і Нежухова, прибула парами уся молодїж шкільна під проводом учителїв. Вирукували дївчата в святочних одягах у вишивках і цвітах, хлопцї сокільскими віддїлами з прапорами і відзнаками, газдинї, господарі, старцї — словом, усе, що жило, рушило святочним походом до окопів в лїску, де прибраний цвітами і зеленю на відгородженїм місци серед лїсового зрубу піднїмав ся імпровізований вівтар для полевої Служби.

 

Завчасу перед 9 годиною, на котру назначено початок відправи, прибули кільканайцятьма повозками і автомобілями війскові гостї зі Стрия. Прибув сам комендант нїмецьких етапів полковник Вернер з кільканайцяти нїмецькими офіцирами, репрезентант ц. і к. віддїлу кватирмайстирського №9 майор Кубаш з австро-угорськими офіцирами, двох нїмецьких війскових пасторів, нїмецькі сестри Червоного Хреста, а з цивільних властий маршалок повіту Баранський і староста радник нам. Чепілєвський з інспектором шкільним Соколовським. Явило ся теж чимало укр. духовенства і інтелїґенції з міст і повіту. О год. 9 декан Шанковський з Дулиб, оточений офіцирським корпусом, делєґатами і хмарою побожного народу, відправив тиху полеву Службу Божу, підчас котрої на переміну пригравали війскові орхестри і співав чудовий хор нашмх сїчових стрільцїв. Після Служби Божої місцевий парох о. Остап Нижанковський виголосив з приготованої вінками і зеленю прибраної проповідницї до зібраного народу зворушуюче намогильне слово по українськи, а від так по нїмецьки, ивисказуючи іменем цїлої громади щиру подяку славній союзній армії за визволенє, а заразом найглибшу честь і пошану памяти тих героїв, що в Завадівськім Лїску лягли лицарською смертю. Поминки закінчила панахида, яку відправив о. дек. Шанковський при співучасти о. сов. Полянського. о. Матковського, Петрушевича і Нижанковського. Жалібні мельодії музики, прегарний спів стрільцїв, зворушуючі слова проповіди, а все те на тлї лїсової зелени, серед заквітчаних могил і в блеску чудового весняного дня робили мимоволї незвичайно гарний, піднеслий настрій, який очивидно захоплював глибоко також присутних чужинцїв офіцирів. Вони з зворушенєм і пошаною стискали господареви о. Нижанковському руку, дякуючи за незвичайні поминки і сердечний обяв пієтизму.

 

Крутою лїсовою серпентиною рушив відтак цїлий величезний похід з лїска "Березини" навпрост у село, до місця, де при головній дорозї недалеко церкви на гарнім отвертім городї дожидав свого відслоненя воєнний памятник Тараса Шевченка. Довгий ряд повозів і автомобілів затримав ся, цїлий офіцирський корпус з командантами на чолї і світськими делєґатами зайняв місце на дорозї праворуч памятника; за дорогою на горбку напротив уставив ся хор сїчових стрільцїв і війскові орхестри, а лїворуч на дорозї станули густими лавами шкільна дїтвора, сокільські дружини хлопцїв і дївчат в лентах і з прапорами та прочий нарід, заповняючи битком навіть береги ровів придорожних і сусїдні городи.

 

Конець буде.

 

[Дїло, 08.06.1916]

 

(Конець).

 

По уставленю гостий і народу знято з памятника заслону і очам явилась гарно з білого каменя вирізблена статуя Тараса Шевченка у весь ріст, у довгій чамарі з традиційною шапкою на голові, уміщена на підмурованю з білого каменя і високім цокли.

 

Перед памятник виступив орґанїзатор повіту д-р Єронім Калитовський і найперше по українську, а потім по нїмецьки виголосив до збору таке святочне слово:

 

"Достойні Гостї! Поважана Громадо! Сей памятник найбільшого українського Ґенїя, здвигнений жертвами і заходом тут. патріотичної громади, стояв готовий на сїм самім місци і дожидав свого святочного відкритя вже в р. 1914, як ювилейнім роцї сотих роковин уродженя Тараса Шевченка. На жаль, не судилось тодї Славетній Громадї обходити так горячо вижиданого свята!

 

"Мов грім з ясного неба вибухла нечайно світова війна, а на самім її початку безконечні полчища преможного ще тодї ворога, немов одна велика повінь — залили нашу нещасну країну, заповнюючи всї спокійні до тепер оселї людські ляком і трівогою.

 

"Гроза і трівога пригнобляла всїх, але найтяжша доля готовилась мабуть нашому українському народови, якому безпощадний ворог заповідав отверто цїлковите знищенє і загладу.

 

"Цїле наше українське культурне житє в Галичинї, з таким трудом і любовю виховане, всї наші товариства і інституції, всї ті так дорогі нашому серцю читальнї Просвіти, Соколи, Сїчи, Крамницї, Захоронки — мали відразу зникнути з лиця землї, наша народність, наша школа і рідна мова мали щезнути з публичного житя, а в цїлій Східній Галичинї, українським народом заселеній, мали всевладно запанувати общеруский казьонний язик, казьонна віра, казьонні порядки і всевладна московська нагайка.

 

"А вже з особливою ненавистію звернулись ворожі власти проти особи Батька нашого національного відродженя, проти Тараса Шевченка, який цїле своє многострадальне житє невпинно голосив, що ми Українцї — нарід окремий від Москалїв, гідний власного житя і істнованя, цїлий запал свого горячого серця посвятив святій боротьбі за волю і самостійність України та долю менше братів, і великому українському народови витичив широкий і певний шлях національного відродженя і розвою.

 

"Того не могли Йому нїколи дарувати анї забути, тож скоро тільки, хоча на коротко, стали панами нашого краю, отверто і завзято, виступили проти культу Тараса Шевченка: Його дорогого нам імени невільно навіть публично називати, Його твори і писаня заказувано або нищено, йoгo портрети і бюсти з публичних льокалїв примусово усувано, а були випадки, що навіть безчещено або нищено.

 

"Прочуваючи той ворожий настрій, а не хотячи свого дорогого Памятника віддавати ворогу на поталу, Славетні Громадяне Завадова свого Тараса Шевченка перед наступом неприятеля завчасу на сїм самім місци закопали в землю, а на цоколи поставили хрест і так дорогий той Памятник, нїким не враджений, оставав закопаним в земли через цїлий час ворожої інвазії.

 

"Аж як настала велика історична весна р. 1915, весна нашого визволеня, і мов нестримна лявіна пішов з гір побідоносний похід наших і нїмецьких преславних армій на освободженє нашого краю, немов із гробу воскрес із землї і сей закопаний люблячими руками памятник Тараса Шевченка, віщуючи всїм свободу і волю.

 

"Тим то і памятник сей, Поважані Громадяне, який ви нинї в честь великого Кобзаря України відкриваєте, є заразом також воєнним памятником вашого визволеня і освободженя з під ворожої кормиги.

 

"Нехай же на всї часи, як довго Памятинк сей тривати буде, враз з почутєм найвисшої пошани для найбільшого борця за волю України Тараса Шевченка, від рода в род живе у серцях ваших також вдячна память за тих лицарських героїв, які тут під Завадовом у завзятій боротьбі свої молоді голови за Вашу долю і волю положили".

 

"А заразом мимоволї звертають ся думки і очи наші з почутєм глибокої вдячности до величної особи того, під котрого одиноким скиптром наш український нарід свобідно жити і розвивати ся може, і я буду без сумнїву товмачем почувань всїх присутних, коли в сїй святочній хвили завізву вас нашу вірність, відданість і любов для нашого Монарха заявити однодушним окликом: "Наш великодушний мoнарх Франц Йосиф І. нехай жиє — Многая лїта!"

 

Трикратне грімке "Многая лїта!" і "Hoch!" було відповідию на сей оклик, орхестра заграла имн австрійський і нїмецький, почім піднята в мить хором Сїчових Стрілцїв з грудий всього зібраного народу загреміли могучим акордом після нашої волї: "Ще не вмерла Україна!"

 

Для пошани гостий з далекої чужини, що спільно з нашими славними арміями жертвою крови причинились до нашого визволеня, а до нашого святкованя віднеслись так щиро і симпатично, Сїчові Стрільцї заспівали ще в додатку "Die Wacht am Rhein".

 

Всї ті обставини, серед яких відбулось се одиноке в своїм родї відслоненє воєнного памятника Тараса Шевченка, зворушили і захопили запрошених війскових гостий незвичайно. Оба коменданти і представитель повіту дякували щиро бесїдникови і дириґентови сїчового хору, а на зібраний нарід ся щирість і прихильність представників союзних армій для прояв українського житя вчинила теж незвичайне вражінє.

 

Після відкритя Шевченкового памятника подав ся цїлий похід ще до новозбудованої деревляної каплицї близько парохіяльного дому, яка тимчасово заступає громадї погорівшу підчас торічної битви церков, а яку місцевий парох о. Нижанковський призначив на пямяткову воєнну каплицю для поляглих в сїй війнї громадян. У нїй мають переховуватись марморні таблицї, на яких на вічну память будуть виписані імена всїх погибших у сїй війнї громадян завадівської парохії і будуть щорічно відбуватись поминки за їх душі.

 

На ту цїль посвятив невеличку, та гарно з круглих брусів у нашім сїльськім стилю збудовану каплицю, о. декан Шанковський — а всї запрошені гостї враз з зібраним народом з дотеперішною уважливістю до кінця були присутні обрядови посвяченя. Після посвяченя каплицї подякував ще господар о. Нижанковський поіменно усїм командантам і представникам, що до звеличаня рідкого свята своєю присутністю причинились, а хор Сїчових Стрільцїв відспівав кождому "Многая лїта"!

 

Святкованє закінчило ся принятєм всїх гостий в домі господаря парохії о. Нижанковського. Всї були дуже раді і сердечні і підносили незвичайну простоту, щирість і удачність сього українського, сїльського свята. Орхестра війскова пригравала — а юнацькі Сїчові Стрільцї під мистецьким проводом свого дириґента Леся Гринишака співали як соловії. Тай велику тугу по собі полишили! На кінци усї гостї враз з родиною господаря на ґанку парохіяльного дому відфотоґрафувались.

 

Справдї велика подяка належить ся господареви о. Нижанковському за уладженє такого українського свята на селї.

 

Учасник.

 

[Дїло, 09.06.1916]

09.06.1916