Лемківщина, хоча назовні виглядає вияловіла й камяниста, внутрі своїм криє дуже багато підземних скарбів.
Побіч нафти, залізної руди, покладів земного воску, ґіпсу, будівельного каміння, дорогового шутру по ріках, найбільшим скарбом є цілющі джерела в Криниці, Щавниці, Жеґестові, Риманові, Івонічу, Висовій, Перегримці і т. д.
Та найславніший зі живців це безумовно Криниця, відома як европейська лікувальна місцевість.
Криниця — положена в гірській кітловині, 590 метрів над поземом моря, розбудувалася здовж долини річки Криничанки і її допливу Палениці. Вона заслонена вінком лісистих гір, тепер уже дещо з "лисинами", від полудня з лекшими, одвертими схилами.
Підсоння гірське, лагідне. Теплота середня. Спеки, питомої подільській плиті, в Криниці не знають. Середня теплота повітря літом коло +15° С, а взимі коло —10° С. Повітря чисте й здорове.
Лікувальні води Криниці це в більшості щави вапнево-маґнезово-содово-залізисті. Їх пють, а також уживають до мінеральних (ґазових і щавних) купелів. Джерел тих є декілька, вони мають велику цілющу міць. Найславніше із них джерело Зубера, виверчене 1914 р. по вказівках проф. ґeoльоґії Рудольфа Зубера зі Львова глибиною 810 м. є просто унікатом серед карпатських, а то й серед eвропейських вод. Воно конкурує навіть з Карльсбаду та Віші. Це найсильніша в Европі алькалічна щава.
Криницькі води лікують недуги: анемію, неврастенію, неорвове ослаблення, гістерію, недуги серця і кровоносних посудин, рахітіс, цукрицю, злу переміну матерії, полове ослаблення, недокровність дітей, недуги жіночі, недуги кормового проводу і т. д.
Криниця має ще купелі з натуральним і дуже сильним двоокисом вугілля (CO2), а для лікування гостця (ревматизму) прегарну боровину, що дорівнює славній черчанській.
Отож не диво, що до Криниці зїздили тисячі хворих і літників. Уже 1914 р. було їх 9.820 а перед війною, значить тому два роки, число лікуванців зросло на 60.000.
Сюди стягалися немічні та літники, чимало із заграниці, з усіх усюдів. Була тут прим. у 1938 р. і голяндська престолонаслідниця, кн. Юліянна зі своїм мужем. Колишня Польща дуже цінила Криницю і щоб піднести її значіння часто пересиджувала тут прим. Пілсудська з доньками, всякі міністри, ґенерали і т. д. Приїздив і Пілсудський, а одного разу й б. през. Мосціцький, хоча він перебував здебільша в Закопанім, куди тягнув його для реклями, зять, віцеміністр комунікації Бобковський протектор розбудови Закопаного. Яснo, що польський уряд старався надати Криниці, тій чисто українській місцевості, польське обличчя. Тепер же Криниця прибирає знову нове обличчя.
Про початки живця Криниці є різні лєґенди й перекази, та першу писану вістку про криницькі цілющі джерела знаходимо в записках з 1721. Після розбору Польщі 1772 р. Криницю забирає австрійський уряд, якій конфіскує всі добра польських манастирів і костелів, а в тім і мушинські, на т. зв. "реліґійний фонд".
З доручення австрійського уряду в літах 1788-1795 професор львівського університету Бальтазар Гаквет переводить першу урядову аналізу цілющих вод. Сам живець (головне джерело) і решта довколичного ґрунту був власністю криницьких селян і окружний комісар з Нового Санча Франц Штікс фон Завненберґер купив це джерело та біля 3 морґів прилеглого ґрунту дня 24. квітня 1793 р. від 14 селян за ціну 204 злп. Та вже 1800 р. відпродав це все управі камеральних дібр, яка вже 1803 р. приступила до будови живця. Перша будівля у живці мала шість кімнат і девять купелевих кабін. У першому році істнування живця було гостей 70, а в 1805 р. було їх вже 180 осіб.
В році 1806 р. на основі справоздання окремої державної комісії, яка оглянула Криницю, розпочалася розбудова живця. Тоді вибудовано нові домівки для хорих, нову купальню, побудували дopoгy з Криниці до Нового Санча, заложено окремий парк й назначено постйного лікаря. Це спричинило помітний зріст фреквенції лікуванців, яких 1810 р. було вже 532 особи.
Наполєонські війни приводять Криницю до цілковитого занепаду. Доходить до того, що 1852 р. вирішено розібрати всі будинки і живець зліквідувати. Проте вже в 1856 році уряд знову висилає комісію до Криниці під проводом проф. д-ра Йосифа Дітля, яка то започаткувала нову добу у розбудові цього живця.
Комісія ця поставила до австрійського уряду низку вимог між інш., щоб побільшити число помешкань та кабін, щоб допровадити мінеральні води рурами до цих кабін, наладнати експорт води, огородити цілий живець; урядити окрему палатку для пиття вод, завести ґазові й боровинні купелі та створити живцеву комісію і завести окремі оплати т. зв. лікувальні такси за побут лікуванців, призначені на розбудову живця.
Це всі було виконане тоді й вибудувано і три нові доми для гостей — під "Тополями", "Швайцаром" і "Трубкою", а крім цього зремонтовано і добудовано один поверх дому під "Замком". Вкінці 1866 р. закінчено будову нової купальні. Вже 1873 р. занотовано закінчення будови 66 нових домів з 630 кімнатами для гостей.
Допровадження залізниці до Мушини і вибудування битої дороги з Мушини до Криниці (1878 р.) мало теж окреме своє значіння.
В році 1884 р. вибудувано кабіни для бороновинних купелів і водолікувальне заведення. Вкінці 1889 р. збудовано живцевий дім зв. тепер "старим" для відрізнення від другого живцевого дому званого "новим", вибудуваного щойно 1938 р.
І так Криниця з кожним роком зростала і розвивалась державним і приватним коштом. Число літників перед світовою війною доходило до 5.000 осіб.
Перед світовою війною, 1911 р., закінчено бyдову льокального залізничого получення між Криницею і Мушиною, а кілька літ перед тим заведено в живці елєктричне освітлення, що причинилося до справжнього зевропеїзування Криниці.
В 1912 р. почалася реґуляція річки Криничанки, крім цього по вказівках проф. Зубера, вже 1914 р. австрійський уряд доручив робити нові верчення, щоб знайти нові джерела — у висліді натраплено на сильне джерело алькалічно-солоної щави, в глибині 810 м., яке названо джерелом або живцем "Зубера".
По світовій війні Криниця розбудовується ще швидше, бо це був одинокий живець у Польщі з яким можна було показатись перед заграницею. Та тут ці підземні багатства лемківської землі стали і її проклоном, посилась насильна польонізація та деморалізація Криниці. Полякам помагали в тому звичайно жиди. Вони захопили щонайкращі віллі в Криниці і робили з неї не так живець, як місце справжної розпусти, бо це давало їм величезні прибутки, тоді як наш лемко, відвічний господар тієї землі, не смів навіть у Криниці заговорити своєю мовою, бо це рівнялось державній зраді...
Та у вересні 1939 р. з приходом німецьких військ все змінилось. Криниця відродилась і відроджується дальше. Вона з дня на день набирає українського характеру. Не стало вже жидів, не стало й тих насильників польонізаторів. Чуєте вже всюди рідне слово й кожний може почуватись свобідним громадянином на предківській землі.
[Краківські вісті, 08.06.1941]
II.
Криницькі землі належали в давнину до наших князів. Населення наше споконвіку жило далеко ще за Cяном, аж по Татри. В давнині були тут широкі пустарі-глуші, в яких поселилося багато наших утікачів із засянських земель, що втікали перед нападами татарів. Вони поселювалися на німецькому праві й так повстали села Андреївка — 1352 р., Mушинка —1356 р., містечко Орнава — 1363 р., пізніше перезване на Тилич, Мохначка Нижна — 1648 р. Мабуть у той самий спосіб повстала й Криниця. Першу згадку про Криницю маємо з 1547 р. Населення було чисто наше, так як і на цілій Лемківщині. Такий стан перетривав аж до 1850 р. Але вже 1851 р. приходить до Криниці один поляк на управителя живця — якийсь Казимир Бобель, — а за ним і перший жид — коршмар М(ошко) Фірер... В 1860 р. було вже в Криниці 60 римо-католиків. Тоді переорґанізовано також греко-католицьку парохію, почалась будуватися також і мурована церква, викінчена щойно 1872 р. Ця величава церква в т. зв. Криниці-селі стоїть до сьогодні та є найкращою в Криниччині. Про реліґійне життя Криниці-села, а також про життя селян і про владу т. зв. "капітанів", треба було б — і варто — написати окрему розвідку. Криницею завідували до 1872 р. т. зв. "капітани"; це були упривілєйовані родини з шляхетськими дипльомами, що мали право управляти громадою. Ще донині родина Криницьких задержала цей титул "капітанів".
Першу громадську раду з 16 осіб вибрали 1872 р. У цій раді, за посередництвом якихось штучок, було вже два поляки. З того часу щораз то більше напливає поляків до Криниці, які з початку сидять тихо, але згодом поволі перебирають цілу громадську й живцеву самоуправу в свої руки. Наплив польського й жидівського елєменту найкраще бачимо на такому зіставленні:
Рік Українці: поляки: жиди: нїмці: разом
1869 1022 60 30 1 1113
1870 1228 196 139 4 1567
1890 1556 387 363 — 2306
1900 1658 392 405 — 2445
1910 1661 604 445 2 2712
Отож природний приріст українського населення за 56 літ осягнув ледви 62 відс., тоді як штучний приріст польського населення осягнув ледви 62 відс., тоді як штучний приріст польського населення осягнув 1000 відс., а жидів збільшилося на близько 1500 відс. На основі виборчих "штучок" поляки скоро "здобувають" у громадській раді перевагу, так що 1883 р. вибирають поляка начальником громади. Від нього часу вже того посту поляки не випускають із своїх рук.
Щоб позбутися до решти українського впливу в Криниці-живці, поляки за посередництвом влади постарались за вилучення Криниці-живця в окрему громаду. Це їм удалося, бо галицький сойм без ніякого спротиву, дня 21. липня 1911 p., перевів таку ухвалу. До 1914 р. живцем управляла т. зв. тимчасова управа, з 1914 р. вибрано першого посадника-бурмістра Криниці-живця. Був ним, очевидно, поляк, д-р Франц Кмітович.
Поверхня першої громади Криниці-живця була з політичних тенденцій дуже обмежена, бо обіймала ледви 2,5 кв. км. Створено штучно т. зв. "перевагу" польського населення, а саме в 1921 р. Криниця-живець мала мешканців; українців 393 або 28,66 відс., поляків 504 або 36,75 відс., жидів 475 або 34,59 відс.; разом 1.372 душ.
Для доповнення образу польонізації Криниці треба додати, що поляки в цій ділянці були добрими майстрами, на що вказує їх зрозуміння до будови костелів. Спершу ходили поляки в Криниці до костела в Мушині, в 1862 р. вже мають свою більшу капличку в парку, до якої приїздять парох із Мушини що-неділі на богослуження. Капличка ця, в нашому стилі, стоїть до сьогодні. Вона замкнена, бо поляки мають у живці свій новий великий костел, зате українці на мають у самому живці ніякого свого храму та просто душаться у їдальні віллі "Сєдліско", де відправляється гр.-катол. богослуження..
По розвалі Австро-Угорщини польський уряд поширив границі Криниці-живця, кольонізуючи тa польонізуючи її спішно, при тому обмежуючи вже до решти права yкpаїнців.
У висліді цього поляки скоро "здобувають" більшість у Криниці-живці. Перепис населення з 1931 р. виказує такий стан: українців 706 (15,3 відс.), поляків 2.766 (59,8 відс.), жидів 1.153 (24,9 відс.).
Розуміється, що під напором польської адміністраційної влади не всі українці признавалися до своєї національности, а це вистарчало при переписі, щоб записати такого за "поляка". В останніх роках поляки вже не вдоволилися польонізуванням самого живця; вони почали цю "роботу" також у Криниці-селі. По розвалі Польщі, коли громада зробила для себе перепис населення, показалося, що в Криниці-селі, колись чисто українському, є вже поверх 7 відс. польського населення. В цифрах склад населення Криниці-села тепер виглядає так: українців 4.249 (91.53 відс.), німців 8 (0,17 відс.), поляків 332 (7,16 відс.), циганів 53 (1,14 відс.). Було ще тут 19 жидів, але ці мусіли покинути село і перенестися в околиці Нового Санча. Сьогодні Криниця прибирає нове обличчя. І так за Польщі не було в Криниці-живці ніякого українського зорґанізованого життя. Вправді було тут декілька українських інтеліґентів — урядників і лікарів, але вони чомусь не спромоглися навіть на зорґанїзування свого товариського клюбу. Щойно з упадком Польщі і з приходом до Криниці нових людей починається тут плянова зорґанізована праця. Перш усього захоплено дуже важне місце у міській самоуправі, а саме: головного секретаря з повновластями вести всі справи міста, включно з наглядом і контролею каси, виживлення, кореспонденції тощо. Тепер є на тому пості О. Навроцький, при тому в Новому Санчі при Крайсгавптмані зорґанізоване українське представництво з о. прал. Кузьмою у проводі. Відтак за старанням провідника УЦК д-ра В. Кубійовича і полк. А. Бізанца відкрито в Криниці (у пансіоні "Наш Дім") санаторію для лікування й покріплення здоровля б. політ. вязнів. Дня 17. листопада 1939 р. відбулося в Криниці велике окружне віче громадян, на якому, між іншим, виголосив реферат про політичне положення українців на Лемківщині ред. Ступницький, з про господарські справи мав реферат д-р Б. Гнатевич. Це віче приняло, м. ін., постанову зорґанізуаати Союз Українських Кооператив, якого першим директором став д-р Б. Гнатевич. Друга важна нарада криницьких громадян відбулась у приватному помешканні д-ра Івана Смолинського, на якій рішено заснувати українську народню школу. До цієї роботи вибрано окремий комітет із д-ром Смолинським у проводі, який вже з початком грудня 1939 р. урухомив у віллі "Уршуля" першу українську школу в Криниці. Першим управителем тієї школи був о. рект. Гаврик. При школі зорґанізовано дитячу захоронку і каплицю для гр.-кат. богослужень.
У половині січня 1940 р. знову на повітовій нараді устійнено склад першого УДКомітету з головою о. прал. Кузьмою і д-ром Гнатевичем Б. та д-ром Смолинським Ів. як референтами. Тоді перенесено також філію "Просвіти" з Нового Санча до Криниці, яка почала культурно-освітню працю в терені. Це, здається, був найкращий і найсвітліший повоєнний момент із нашого громадського життя в Криниці. Всі, хто лише почував себе українцем, ставали до праці; не було тоді також ні сварів, ні цього нашого прокляття — розбиття.
Згодом до Криниці стало приїздити ще більше нових людей. Криниця поволі стала перероджуватися до решти. Кількох українських купців і ремісників відкрили свої крамниці й робітні. Українська спілка "Бескид" урухомила фабрику деревних виробів — у фабриці сьогодні працює біля 100 людей. Повстала міська споживча кооператива "Живець", яка має поверх сотню членів, а в останньому часі зорґанізовано "Українську Лемківську Касу". Крім цього в Криниці маємо тепер одиноку в Ґ. Ґ. українську державну семинарію враз із однорічним педаґоґічним курсом і 2-річну сільсько-господарську школу, дівочу й хлопячу бурси. Для приїздних гостей маємо вже cвої пансіони, як: "Фарис", "Мева", "Одаліска", "Українська Гостиниця", є теж і свій ресторан п. Ґери і п. Ющика, а в Криниці-селі п. Логази.
В живці замітні зміни головно від весни 1940 р., з приходом до Криниці нового комісаря п. Навого, висококваліфікованого фахівця в тій ділянці. Це людина великої енерґії та ініціятиви. В живці урухомлено готель у новому "Кургавзі", відкрито першорядну каварню й харчівню, урухомлено також старий живцевий дім та ін. Проте найбільшою заслугою комісаря Навого є те, що зумів у дуже короткому часі урухомити всі джерела й купелі, після того, як поляки — втікаючи з Криниці вивезли всі ванни й понищили всі купелеві уладження. Комісар Наве допоміг також урухомити деякі важніші пансіони. Є їх сьогодні понад 15. Він завів у місті просто ідеальну чистоту, при чому усунув також труднощі прохарчування. Кожний гість, що приїздить до Криниці, є відразу забезпечений у помешкання і харч, що в воєнних умовинах має велике значіння.
Д-р Наве з повним зрозумінням ставиться до всіх наших пекучих справ. Це його зрозуміння видно у співпраці з УДК, головно з головою УДК сотн. Осипом Навроцьким.
Завдяки тим новим умовинам і новим людям Криниця з кожним днем зміняється на краще. І коли ми перед самою війною не чули в Криниці про українців, бо було їх дуже мало, то з кінцем 1940 р. було їх у Криниці вже майже тисяча. Докладна статистика з кінцем 1940 р. така: українців 885 (18,5 відс.), німців 44 (0,9 відс.), поляків 2.792 (58.2 відс.), жидів 1.075 (22.4 відс.). По усуненню жидів із Криниці відношення відсоткове поправилося для українців на 25 відс. Коли б до того додати тепер шкільну молодь і робітників, то це відношення ще зросте і буде вагатися вже біля 50 відсотків.
На 175 викуплених реєстраційних промислових карт на українців припадає 30 відс. В управі міста маємо вже 40 відс. українських службовиків, а в самому місті є вже, попри кооперативні підприємства, шість приватних купців, 45 ремісників, 6 лікарів (у тому 2 зубні) й один вет. лікар.
У самому Союзі Українських Кооператив пpацює біля 30 службовиків (разом із фіз. робітниками), а в УДК теж є вже 6 службовиків. Ще багато місць жде на своє обсадження. Завершенням праці над приверненням Криниці українського обличчя буде — будова нашої церкви. І над тим питанням повинні вже тепер поважно застановитися громадяни Криниці, а зокрема УДК чи його Церковна Секція. Криниця без своєї церкви ніколи не буде мати українського характеру.
*
Перед нами новий літній сезон. Українці в ҐҐ., якщо хочуть гарно перевести відпустку — повинні їхати до Криниці, щоби тут, серед рідних гір і свого окруження, набрати нових сил до нової праці. Саме Криниця повинна заступити нам тепер колишнє Черче!
Отож — гостям раді! Криниця чекає на них, на своїх гостей!
[Краківські вісті, 12.06.1941]