Білих хорватів топлять у ставку

Біля міста Миколаєва на Львівщині є територія, що вже кілька десятків років інтриґує істориків. Тут розкинулися залишки Стільського городища – колись великого міста слов’янських часів. Торік городище отримало визнання – на його території створили заповідник. Але директор новоствореного заповідника й багаторічний дослідник Стільського Орест Корчинський б’є на сполох – замість докладати всіх зусиль до збереження, пам’ятку починають забудовувати.


Вид на один із десяти скельних храмів VIII-X століття

 

Городище білих хорватів

 

Стільське городище – це руїни найбільшого на Європейському континенті ранньосередньовічного міста VIII-X століть – столиці давніх слов’ян – карпатських хорватів, – стверджує археолог Орест Корчинський. Через цю територію від найдавніших часів пролягали важливі трансконтинентальні шляхи, що вели з мусульманського Сходу у Західну Європу і з Півночі через карпатські перевали в Паннонську долину на Балкани і в Середземномор’я.

 

«Це українські Афіни і український Рим, адже це найбільше місто Європи VIII-X століть, яке було центром слов’янства у передгір’ї український Карпат. 35 років досліджень пам’ятки дали розуміння і підтвердження, що так і є, – розповідає Z Орест Корчинський. – Воно має специфічну і неперевершену систему оборонних укріплень: стіни міста простягались на 10 кілометрів. Його площа становить 250 га, що у 25 разів більше ніж Київ часів Володимира Святославовича, який вважають столицею слов’янства. Про цю пам’ятку ми дізнаємось з арабсько-перських джерел, у руських літописах згадок про неї немає. Знаємо, що тут, у передгір’ї українських Карпат, містилась велика держава, яку називали Велика або Біла Хорватія. Пізніше її згадує імператор Візантії Костянтин VII в книзі «Про управління імперією». Він згадує про те, що далматинські хорвати походять від нехрещених хорватів, які живуть за турками (так тоді називали мадярів)».


Глиняний посуд IX-X століття

 

Щорічні розкопки тут тривали з 1982 до 2012 року. Щоправда, широкого розголосу вони набули не одразу. Орест Корчинський вбачає у цьому політичні чинники.

 

«Радянська наука завжди називала нашу територію периферією Київської Русі, проте зрозуміло, що це не так. Київ завжди був «мать городов Руских» і було небажано говорити про інші наукові відкриття, які змінюють напрямки в історії. Тому часто такі знахідки замовчували», - говорить дослідник.

 

Завдяки 35 рокам досліджень тепер історикам відомо, що місто складалося з дитинця площею 15 га (укріплена князівська фортеця) та укріпленого передмістя площею 235 га, що оточувало дитинець з усіх боків. На ньому проживали і працювали різні верстви міського населення: ремісники, купці, служителі релігії та ін. Тут також містилося торговище та торгові комори. У межах укріплень міста діяли два річкові порти.

 

Довкола ж міста, в радіусі до 15 км, виявлені руїни понад 65 приміських і сільських поселень, некрополів, святилищ і печерних храмів. Важливою складовою цього комплексу був штучно споруджений наприкінці VIII – на початку ІХ століття водний шлях на ріці Колодниці, який за допомогою потужних земляних гребель і шлюзів давав змогу невеликим річковим суднам безперешкодно рухатися як із міста, за течією ріки до Дністра, так і у зворотньому напрямку. Весь цей масив охоплював територію близько 200 км².


Вид на Білу Дорогу. Фрагмент кам'яного бруку IX-X століття

 

На розкопаній площі ж самого городища, виявили та дослідили рештки понад трьох десятків житлових, господарських і оборонних будівель.

 

За словами Ореста Корчинського, на особливу увагу заслуговує мощений з каменю брук, званий “Білою Дорогою”, що веде до міста, проїзд на дитинець, що зберіг назву “Золоті Ворота”, залізоплавильний комплекс у північній частині передмістя. Виявлені у процесі розкопок речові знахідки – це предмети повсякденного вжитку, глиняний ліпний і кружальний посуд, різного роду господарські вироби, зброя, обладунки вершника й верхового коня.

 

«Маємо дуже цікавий посуд, який за технологічними характеристиками відрізнється від посуду Галича і Плісниська тощо. Маємо посуд, який доводить міжнародні культурні зв’язки – це мадярський посуд».

 

На особливу увагу заслуговують святилища давніх слов’ян, розташовані в сусідніх селах Ілів і Дуброва, а також печерні храми на околицях районного центру міста Миколаєва. Вони функціонували напередодні прийняття християнства, а з його приходом були зайняті монахами-скитниками і переоблаштовані відповідно до християнських канонів.

 

Стільсько припинило своє існування, кажуть історики, близько 930 року.

 

«Якщо говоримо про цілий мегаполіс, то ми дослідили дуже мало насправді. Це лише 0,03% території. Коли я на конференціях кажу, що ми розкопали 12 тис квадратних метрів площі, то всі кажуть, як це багато. Але для Стільська це ніщо, менше 1%», – розповів Орест Корчинський.


Фрагмент земляного валу на передмісті

 

Аби дізнатись більше й популяризувати несправедливо забуту пам’ятку, зараз дирекція заповідника напрацьовує європейський проект допомоги Стільському городищу. Йдеться передусім про створення археологічного музею просто неба на території городища.

 

«Плануємо реконструювати життя наших предків: як вони жили, чим харчувались, як вдягались, як полювали тощо. Заповідник матиме два аспекти діяльності: збереження і широка популяризація пам’ятки», – прокоментував Орест Корчинський.

 

Сучасне озеро біля давнього дитинця

 

Від 2001 року давнє городище є пам’яткою національного значення (oхopoнний номер  130019-H). А з листопада 2015 року ця територія має офіційний статус заповідника. 15 вересня 2015 року під час засідання сесії Львівської обласної ради депутати проголосували за створення історико-культурного заповідника «Стільське городище».

 

Але замість масштабних досліджень новостворений заповідник отримав радше проблему.


Панорамний знімок заповідника. Вид із заходу

 

 

«Майже у центрі заповідника нещодавно побудували озеро розміром з футбольне поле. Зробив це, усупереч чинного законодавства, Ігор Борисовський, який нині живе у Миколаєві і є колишнім жителем села Стільське», – розповідає Орест Корчинський.

 

Історія з озером зовсім не нова. Ще 2008 року дві земельні ділянки у селі Стільсько сільська рада та Миколаївська РДА передали у приватну власність мешканцю міста Миколаєва Львівської області Ігорю Борисовському.


На території заповідника можна було посадити бульбу, але спритники вирили котлаван під ставок

 

«Голова сільської ради Іван Мончак, який є другом Ігоря Борисовського, зробив усе, аби виділити землю на території пам’ятки національного значення. Ділянку виділили під ведення ОСГ. Це дозволяє випасати худобу, копати город, садити картоплю, але не вести капітальне будівництво», – пояснює Орест Корчинський.

 

Перед виділенням ділянки її обстежили фахівці Науково-дослідного центру «Рятівна археологічна служба» Інституту археології НАН України. Вони дали висновок, що у випадку зміни цільового призначення ділянки, власник зобов’язаний повідомити археологів і провести за свій кошт повноцінні археологічні дослідження.

 

Але торік власник почав будувати там озеро без будь-яких попередніх розкопок.

 

«Вести сільськогосподарську діяльність на пам’ятці археології не заборонено. Але категорично заборонено будь-які будівельні роботи без попередніх археологічних досліджень. Будуючи став, власник ділянки порушує всі вимоги пам’яткоохоронного законодавства. Проведення будь-яких земляних робіт, тим паче таких масштабних, як будівництво озера, без попередніх розкопок – це руйнування пам’ятки», – прокоментував Z співробітник «Рятівної археологічної служби» Олександр Сілаєв.

 

Але власник, за словами Ореста Корчинського, не зважив на висновок і на закон, і розпочав будівництво. У жовтні 2015 року за зверненням пана Корчинського ділянку обстежували представники ЛОДА спільно з фахівцями «Рятівної археологічної служби».

 

«Виявлено, що безпосередньо в межах території городища у його південно-східній частині в урочищі «Підкоморище» в проміжку між валами (…) виконано земельні роботи з влаштування котловану, а також (…) вирізано і частково спалено дерева та чагарники на великій ділянці», – йдеться в акті обстеження.

 

«Усі наші звернення і ЛОДА залишились наразі безрезультатними. Він зробив озеро і зрізав ліс, який впирається у княжий дитинець», – говорить пан Корчинський і додає, що це може бути перший, але далеко не останній випадок приватизації землі у заповіднику.

 

Нині справою займається прокуратура Золочівського району. Наново розбираються зі ситуацією і в Львівській обласній державній адміністрації.

 

«Орест Корчинський інформував нас про ситуацію, що склалась. Ми звернулись в Миколаївську РДА, щоб вони розібрались у ситуації і проінформували нас. Наступного тижня ми повинні отримати більше інформації. Проблема у тому, що нам важко щось буде довести поки заповідник не встановить свої межі і не буде документа, що це землі заповідника. При цьому треба розуміти, що законодавство дозволяє по-різному використовувати пам’ятки археології. Звісно, якщо просто в неї втрутитись, то зруйнують культурний шар і ніхто вже ніколи його не відновить. Такого робити не можна. Спершу ділянку треба ретельно дослідити і лише тоді можна проводити якісь роботи. Будь-яку територію треба розвивати, досліджувати і розвивати», - сказала у коментарі Z Оксана Ткачук, в. о. директора департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації.

 

28.05.2016