І.

Народна руска справа має нинї трех головних противників, котрі уживають всяких, навіть найнечестивійших средств, щоби народній справі рускій шкодити і всї змаганя щирих Русинів до орґанізації та консолідації руских сил на основі національної і політичної проґрами народної спиняти та підкопувати. З між тих трех противників — аж два, на жаль, знаходять ся серед самої галицко-рускої суспільности, a третій серед суспільности польскої. Читателї наші самі вгадають, кого маємо на гадцї: з одної сторони наших москвофілів-"обєдинителїв" та радикалів, а з другої сторони слїпо-ненавидячу нас часть журналістики польскої, от ней же первая єсть Gazeta Narodowa зі своїм Платоном Костецким, вихованком небіщика Янця Добжаньского. Ми вже вчера сконстатували факт, що ті три противники народної идеї рускої подали собі руки і згідно та консеквентно підпирають ся взаїмно. З орґанів їх кождий по черзї приносить, часом нїби-то в видї поголоски, якусь сензаційну видумку або клевету на народовцїв, а оба прочі передають ті видумки та клевети уже ябо нїби-то факти з своїми коментарями і в безличний спосіб баламутять людей легковірних, не обізнаних з правдивим станом річей.

Що наші москвофіли-"обєдинителї" живуть лише неправдою та интриґою, — то річ загально звістна. Они-ж без того й не мали-би рації биту серед руского народу, яко фракція з принципами рускій народности погубними, — яко фракція остаюча на службі чужого чинника, ворожого національному і політичному розвоєви нашої народности. Дихати може тая фракція серед Русинів лише клеветами на патріотів-народовцїв та интриґами, при чім, очевидно, спекулює на легкодушність і в значній ще мірі на несвідомість нашої интеліґенції. Коли-б ми хотїли ось-тут виказувати всї зловчинки тої фракції, то місця би нам не стало, бо як то кажуть, волової шкіри на те було-б за мало. Згадаємо лише де-що за остатні часи, що свіжо нам ще в памяти.

По проголошеню національної і політичної проґрами Галицкої Руси послом Романчуком в соймі фракція москвофільска знайшла ся в критичнім положеню. Она, з огляду на вибори до ради державної, уже від пів року — як то виявилось пізнїйше — уложила була собі плян і єго потайком по-за плечима народовцїв переводила. На всї добрі округи ще перед осїнною сесією сойму поставила своїх кандидатів і розпочала за ними акцію в дусї ворожім народовцям. Комітет голодовий, до котрого не запросили навіть посла Романчука, мав в акції виборчій відограти важну ролю. Все було зручно упляноване, — аж тут посол Романчук виголошує проґраму, а в тій проґрамі ставить точку о самостійности і праві на самостійний національний розвій Руси, ставить в проґраму именно тоє, против чого фракція "обєдинительна" зобовязала ся всїми средствами воювати, бо прецїнь же міліона на "Заведеніє" не дано так за віщо, анї ті ласки, яки спливають на всякі "издательства", не спливають от-так собі, "з доброго дива". При таких "сдїлках" обовязує засада "do, ut des", однаково як в Болгарії так і в Галичинї, а се, що галицкі "обєдинителї" мають "дати" — то містить ся в точцї: "спиняти розвій руско-народної идеї в Галичинї, перешкаджати розвоєви мало-рускої літератури, не допускати Русинів-народовцїв до впливу в політицї через парляменти і до впливу на нарід, і т. п., — щоби розвій рускости яко такої в Галичине віддїловував на Україну". Се не тілько видно ясно з цїлого поступованя фракції "обєдинителїв" галицких і єї праси, але і позитивно відомо з інструкцій, які давано на місци галицкім "обєдинителям" при нагодї всяких їх паломництв... Отже, як сказано, по проголошеню проґрами народної в соймі фракція "обєдинителїв" знайшла ся в критичнім положеню. На всякій спосіб, з огляду на свої зобовязаня супротив приятелїв і покровителїв своїх в Россії, она мусїла заявити свою несолідарність з проголошеною проґрамою народовцїв, — хоч то була проґрама Яхимовича з 1848 року — а з другої сторони бачила добре, що лишатись изольованою, без союзника, — для неї значить те, що погибіль, бо не буде вже нїкого, нїякого чинника з характером правдиво руским, котрий покривав би єї своїми плечима і, через солідаризованє себе з нею в акції політичній, тим самим брав на себе і спів-одвічальність за єї учинки, для идеї народної погубні.

Як звістно, фракція "обєдинителїв", зараз по проголошеню проґрами послом Романчуком в соймі, виглядїла собі такій чинник, такого союзника в заміну за народовцїв — в особі митрополита. О того союзника була чомусь так певна, що вже а priori, не спитавши єго, проголосила шумно-бундючно, що митрополит стоїть з нею. Однакож зараз таки дуже розчарувалась, виноград скваснїв для неї в одній хвили... Митрополит Галицкої Руси в имени епископату заявив рішучо, що він з цїлим епископатом стоїть по сторонї проґрами народовцїв в цїлій єї основі, — і від тої хвилї до нинїшного дня того придержуєсь.

Не діпявши свого в тім взглядї, фракція "обєдинителїв", гонячи будь-що-будь за союзником, почала зближати ся до фракційки радикальної, котра, маючи на метї рівно-ж деструкцію серед Русинів, тілько в инчім напрямі і в инчій цїли, — рада була з витвореного заколоту скористати. Віритись не хотїло, а однакож, як знаємо, так було, що ті два екстреми зіткнули ся. Злучила їх спільна їм обом цїль — деструкція. Тілько-ж той союз не міг і не може принести користи фракції "обєдинителїв". Єї злакомило те, що фракційка радикальна має свій орґаник, а до того ще один з редакторів єго має до розпорядимости одну з ґазет польских, отже обі фракції зможуть getrennt marschieren a vereint sсhlagen. Але в практицї показало ся, що все те "обєдинителям" нїчо не помогло, а ще й пошкодило, бо відома річ, що сов. В. Ковальскій тілько длятого зробив себе неможливим на посла до ради державної, що взяв участь в звістнім спільнім вічу віденьских "обєдинителїв" з радикалами, а небіщка "Червоная Русь" дістала перше остереженє від ординаріяту за те, що перепечатувала дишучі ненавистностію статьї з радикального "Народа"...

При своїм союзї з радикалами фракція "обєдинителїв" аж до самого дня виборів не переставала интриґувати всякими можливими способами, щоби, очевидно, вже не заанектувати митрополита на свою сторону, але бодай порізнити єго з народовцями. Відомо, що "Червоная Русь" виступила була против посла Романчука а нїби-то в интересї поваги князїв церкви, навіть за те, що п. Романчук в своїм політичнім експозе на зборах "Народної Ради" поставив також справу усуненя Єзуїтів з Василіяньских монастирів... Відомо також, що за весь час акції виборчої стовпцї "Червоної Руси" були повні клевет на кандидатів-народовцїв, що нїби-то они всякі "исти"... Однакож все те не помогло і спільне дїланє митрополита з народовцями дійшло аж до дня 2 марта, до дня виборів.

Хто знає, чи навіть не того самого дня постановила фракція "обєдинителїв" — месть на митрополитови через підкопанє єгo поваги серед интеліґенції рускої і народу, бо зараз від слїдуючого дня почали ся в "Червоній Руси" статьї за статьями звернені против митрополита з брутальним напастованєм єго за те, що він приняв проґраму народовцїв, а не проґраму "Червоної Руси"... "Де наші Снїгурскі, Яхимовичі, Литвиновичі?" — кликав орґан "обєдинителїв" патетично на адресу нинїшного митрополита Галицкої Руси. Очевидно, був се верх перфідії, бо-ж і Снїгурскій, і Яхимович, і Литвинович були щирими Русинами, в змислї нинїшних народовцїв, а не "обєдинителями", а в соймі посол Романчук і митрополит Впреосв. Сильвестер тілько відновили проґраму Яхимовича... Справу увільненя кількох деканів від їх уряду представила "Червоная Русь" яко "тероризм за голосованє". Ми о тій справі вже висказали свій суд, нинї-ж лише наведемо факт, що на місце о. Любінецкого, декана роздільского, котрий, правда, голосував на п. Н. Герасимовича, поставив митрополит деканом о. Строцкого, котрий також голосував на п. Герасимовича, а віце-деканом о. Батога, котрий рівно-жь голосував на п. Герасимовича. Коментар до сего факту чей-же злишний. Взагалї напастованя митрополита в "Червоній Руси" — за одно то, що він приняв проґраму народовцїв, — дуже прикро вражало кождого щирого Русина, а навіть одна польска ґазета, — зовсїм не клерикальна і не з тих, що відносять ся прихильнійшо до руского народу і рускої церкви, — написала, що Поляки нїколи в такій спосіб не понижали би свого архіепископа і як-раз за те, що він заявив би ся патріотом польским. Нарештї — носив вовк — понесли і вовка: "Червоная Русь" упокоїлась, а погребав єї "Фотій", статья, взята з орґану петербурского Благотворительного общества.

Замість "Червоної Руси" настала "Галицкая Русь" — але, розумієсь, проґрама і метода єї та сама. Що-хвиля якась нова сплетня про народовцїв та про митрополита що-хвиля якась низька интриґа — а аранжована в той спосіб, що до двох аліянтів, "обєдинителїв" в "Червоній Руси" і радикалів в "Народї" та Kurjer-i Lwowsk-ім прибув ще третій аліянт в Gazet-i Narodow-ій — і, звязавши ся до одної цїли, помагають собі взаїмно. Як ті ролї роздїлені і як тая обєдинительно-радикально-польска — як каже Kurjer "геца" відбуває ся, се покажемо в другім уступі сеї статьї.

[Дѣло, 22.04.1891]

ІІ.

Другим противником народовцїв єсть фракційка радикалів. Фракція то нечисленна, але з великими претенсіями, і, не дасть ся заперечити, шкідна, особливо-ж — мимоходом нинї сказавши — шкідна тим, що проводирі єї баламутять також недосвідну молодїж шкільну, чи, як они називають, "молоде поколїнє".

До святкованя роковин смерти Тараса Шевченка завязав ся сего року, як звичайно, комітет з відпоручників руско-народних товариств і, як бувало що року, запрошено також "Академічне Братство". Чи комітет зробив добре, чи нї, знаючи, хто нинї верховодить в "Академічнім Братстві", в те не входимо, — але в відповідь на свої чемні запросини дістав від видѣлу Братства відповідь импертінентску. "Ту почесть — писав видїл "Братства" — яку віддають народовцї Шевченкови на своїх вечерницях і в своїх виданях, нагинаючи і обкроюючи єго поступово-демократичні думки до своїх клерикально ретроґрадних поглядів і змагань, уважає Видїл нашого Товариства радше зневагою памяти україньского поета. Письмо се підписали пп. В.Охримович, голова, і Богдан Рожаньскій за секретаря "Академ. Братства". Коли приглянутись тій відповіди, то справдї лиш сожалїти приходить ся над єї авторами. Народовцї, як прецїнь видко з цїлої их дїяльности, нїколи не були і не суть клерикальними ретроґрадами, анї нїколи так не нагинали думок Шевченка чи то на своїх вечерницях, чи то в своїх виданях, а підносили Шевченка все як патріота і народолюбця. Що же до "нагинаня і обкроюваня думок Шевченка в виданях народовцїв", то автори відповіди оперлись може на видумцї п. Ивана Франка в ч. 7. "Народа", що нїби-то "комітет вибраний перед роком для повного критичного виданя творів Шевченка не розпочав роботи... бо наскочила звісна угода... Шевченко не влазить в сак австро-рутенскої угодовщини... значить, повне виданє всїх українских творів Кобзаря явилось від разу дїлом неполітичним... ми маємо певну звістку про те, що на интімній нарадї народовцїв ухвалено... видати Шевченка обкроєного..." Була се чиста видумка, тож зараз зізвано комітет, до котрого належить і п. Франко, і тут запитано п. Франка, на якій основі він пописав всю ту неправду? П. Франко, очевидно, не міг дати відповіди. Перед кількома днями заявив він уже в Kurjer-i Lwowsk-ім, що написав неправду, але в "Народї", де сю неправду подав, доси не спростував єї, отже читателї "Народа" все ще повинні вірити в єго видумку і нею воювати против народовцїв, як то нею послужило ся "Братство" в своїй відповіди.

Надійшов день вечерка в память Шевченка. Вечерок відбув ся дуже удачно під кождим взглядом. Дебют "Бояна" випав взагалї знаменито, промова д-ра Костя Левицкого була розумна, ясна і дуже добре виголошена, деклямації були добрі. Ми в тім дусї і здали справу в "Дѣлї". Тимчасом радикали в Kurjer-ї і "Народї" злаяли цїлий вечерок від початку до кінця, все було невдачне, зле, цїлковите фіяско, компромітація народовцїв. Розумієсь, длятого, бо вечерок в честь Шевченка устроювали народовцї. Найприкрійша при тім вийшла річ, що радикал в Kurjer-ї зробив тяжку кривду нашому "Боянови". Кождий Русин повинен радуватись, що прецїнь ми, по-при два польскі співацкі товариства у Львові, здобулись на товариство руске, і підносити єго в опінії польскої публики, а не понижувати та кривдити. Головнїйші сили співочі, котрі виступали на вечерку Шевченка, яко члени "Бояна", виступають на концертах устроюваних товариствами "Лютнею" і "Ехом", яко члени тих товариств, і збирають як найбільші похвали в польскій прасї, — а за виступ свій на вечерку рускім ті самі сили співочі дізнають пониженя від руского радикала в польскім дневнику... Чи може бути що прикрійшого? Але на тім не конець. Радикали в Kurjer-ї і "Народї" побачили страшну компромітацію народовцїв в тім, що на вечерку Шевченка вилїзло двох чи трех радикалів на ґалерію і звідтам підчас павзи кілька разів гукнули: "Гу! гу! гус!" — а з Тернополя якійсь радикал прислав телеґраму обиджаючу святкуючих память Шевченка. Ті дві дурницї ми в своїм справозданю навіть не підносили, але що радикали, "обєдинителї" і Gazeta Narodowa зробили з того квестію високо-політичну, тож о тім згадуємо. В проґрамі вечерка, котру укладано передовсїм з огляду на заокругленє артистичне, вставлено також композицію М. Лисенка до Шевченкового "Гуса". Тілько-ж, що текст "Гуса" не може перейти цензури властей, то подано властям змінений текст. Річ поведено нещасливо: бо коли Шевченковий твір має подавати ся в зміненім видї, то лучше зовсїм єго не подавати. Тої гадки були деякі члени комітету і заявили се управителеви хору на день перед вечерком. "Гуса" не співано і добре стало ся: в вірнім текстї співати єго не можна було, а в зміненім не годилось. Справа не держалась в секретї, бо була зовсїм ясна і чиста, тож і радикали о нїй знали і від командували на ґалерію свої индівідуа, щоби робили галабурду. На другій же день радикал в Kurjer-ї зробив з того квестію політичну, а именно, що нїби-то св. Юр заборонив народовцям співати на вечерку "Гуса". Єсть се, розумієсь, неправда,— так само, як ложею єсть подане в "Народї", мов-би при читаню телеґрами від послів руских з Відня "молодїж псикала і кричала: проч з новою ерою!" Сотки людей були в сали і нїхто того не бачив анї не чув. "Честні" радикали пишуть в "Народї", що навіть "молодїж з 1-ої лат. кляси голосно протестувала". Що за благородний спосіб: галабурду кількох своїх индівідуумів спихати на учеників з 1-ої кляси, на дїтей... Ті дїти з 1-ої кляси на ґалерії — як пише "Народ" — "кричали грімкими голосами": "Нова ера! св. Юр! Мікадо!" Може бути, що і ученик з 1-ої кляси прислав телеґраму з Тернополя... Такій "партії", як радикали, вільно і на дїтей з 1-ої кляси зложити всї свої "благородні" чини...

Не треба й казати, що видумка радикалів, мов-то народовцї видають "обкроєного" Шевченка і мов то св. Юр "заборонив" народовцям співати "Гуса", добре послужила "обєдинителям" і Gazet-ї Narodоw-ій за основу до дальших злобних видумок, котрі знов радикали перепечатують.

"Межи народовцями а руским епископатом — читаємо в Gazet-ї Narodow-ій, в "Галицкой Руси" і в Kurjer-i — гармонія ослаблюєсь. Независимим народовцям починає не подобатись, що епископи мішають ся у внутрішні справи їх товариств. Товариства "Просвіта" і "имени Шевченка" постановили видати повне виданє творів Шевченка, але небавом розійшла ся вість, що митрополит, довідавшись о тім, не безуспішно впливає на членів комітету редакційного, щоби богато творів Шевченка пропустили. Дальше, митрополит наказав з проґрами вечерка в память Шевченка вичеркнути кілька точок... Ширша публика знала о тім спорі межи комітетом вечерковим а митрополитом уже кількома днями наперед, длятого на вечерок прийшло кілька телеґрам, котрих не відчитано... В наслїдок того відбулась сими днями довірочна нарада для основаня від 1 липня с. р. нової ґазети в напрямі независимости від св. Юра і близшого а фактичного порозуміня з Поляками без епископату і правительства. Митрополит знов, як кажуть, невдоволений з заявлень Романчука, даних сотрудникови Fremdenblatt-a, де сказано, що клюб Романчука симпатизує з лївицею, а буде держатись осторонь від клерикалів..."

Все повисше єсть очевидно простою видумкою, обчисленою на баламученє публики. Епископи не мішають ся у внутрішні справи руских товариств, а митрополит анї не мішав ся в справу вечерка в память Шевченка, анї не мішаєсь в справу повного виданя творів Шевченка, — тож і ті "независимі" народовцї не мають причини до якихсь замітів против епископату, отже й не розуміємо, яку цїль мала би якась нова ґазета "независима" від св. Юра, коли й тепер нема нї одної ґазети народовцїв, котра би була "зависима" від св. Юра. Наконець неправдою буде і послїдний уступ в справі заявленя посла Романчука о відношеню Русинів до нїмецких клерикалів, партії політичної, котра з Русинами не знаємо що мала би мати спільного. Прецїнь же і попередної сесії рускі посли держались від тої партії з-далека, хоть то були посли т. зв. "митрополичі". В справах церковних клюб не потребує засягати опінії аж у нїмецких клерикалів, а можна мати певність, що нинїшний клюб не голосував би за тими маєвими законами, за котрими голосувало в 1874 роцї 15 послів з тої партії, котру нинї репрезентує "Галицкая Русь"...

[Дѣло, 23.04.1891]