Львів, Ужгород Тернопіль, Золочів… Вони побували у тих містах, де теж живуть та працюють їхні брати-францисканці та втілюють різні соціальні проекти завдяки австрійцям. А ось у Чернівцях вирішили затрималися на довше.
Театр, колишня резиденція буковинських митрополитів, синагога, музей історії євреїв Буковини, участь у Службі Божій у греко-католицькому соборі. А на завершення дня – добре пиво у компанії місцевої молоді.
Вони вперше приїхали в Україну. А столиця Буковини стала першим містом, куди завітали одразу після подорожі Румунією. Їх дев’ятеро осіб – швейцарці та австрійці. Всі вони живуть і навчаються у місті Грац (Австрія). До слова, розповідають, що по всій Австрії є дуже багато францисканських монастирів. Зараз ці монахи мають канікули і влаштували собі ознайомлюючи подорож до країни про яку вони тільки читали.
У Чернівцях на гостей із Австрії усі звертали увагу - монахи належать до католицького ордену Святого Фрациска, одяг яких робить їх найвпізнаванішими у світі – коричневий «плащ» із каптуром підперезаний білим шнурком.
Серед них один - росіянин. Брат Патрік Замишевський вже 17 років працює в Австрії. Зараз живе у Відні, і погодився стати для австрійців гідом у подорожі Україною. Нині Патрік працює у францисканській благодійній організації, яка допомагає монахам-францисканцям, які працюють у країнах колишнього комуністичного табору.
«У 1991 році я вступив у францисканський орден у Словаччині, - розповідає він. - І 8 років жив там. А після вічних монаших обітів мене одразу перевели працювати в Австрію, оскільки я знав німецьку і більш-менш володів слов’янськими мовами. А це дуже важливо для моєї роботи. Бо в посткомуністичних країнах в основному розмовляють слов’янськими мовами, також я більш-менш розумію менталітет цих людей. На Заході не так добре цей менталітет розуміють. А коли ти допомагаєш людям, то добре мати уявлення про їхнє життя».
Всі ці монахи є юніорами – тобто тими, хто готується скласти вічні монаші обітниці. І перед важливим рішення поїхали у мандри. Вибрали Україну. А ще - Румунію і Словаччину. Брат Патрік зауважує: австрійці і швейцарці не те що в Україні ніколи не були, а й у Східній Європі взагалі:
«Юніорат – це час між новіціятом, вступом у монастир, і вічними обітами. Спочатку вони готуються, вчаться у семіонарії. Тому деякі із них будуть священиками. У цій поїздці знайомляться із життям людей у Східній Європі. А паралельно дивляться які і які тут втілює проекти наша францисканська організація. В основному це соціальні проекти. Наприклад, ми вже довгі роки допомагаємо у Тернополі, там є великий францисканський монастир греко-католицького обряду. До них щодня приходить півсотні бідних дітей різних конфесій, вони ними опікуються. Це щось на кшталт групи продовженого дня.
Там також є кухня для бідних. Орден допомагає грошима. Шукаємо в Австрії кошти для наших проектів. Кожні два місяці розсилаємо наші листи на електронні скриньки різних людей та організацій з описом наших проектів. У нас 300 тисяч адрес по всій Австрії. Люди читають і переказують гроші на наш рахунок. І таким чином ми фінансуємо багато проектів, в тому числі в Україні. Тому що в Україні зараз найважча ситуація. І більшість наших коштів останніми роками йде саме в Україну».
На запитання, чи не боялися їхати в Україну, монахи вдіповідають, що ні, навпаки. І додають, що їхня дорога трішки пов’язана і з історією Австро-Угорщини. У Чернівцях у них немає ніяких проектів, але обов’язково хотіли побачити це місто. Кажуть, у центрі Чернівців є дуже багато будинків, схожих на ті, що є у Відні. І місцевий театр нагадав їм Віденський.
«Ми приїхали до Чернівців, - продовжує Патрік, - і потрапили тут на Хресну дорогу вулицями міста. Нам навіть запропонували сказати молитву німецькою мовою. І того ж дня місцева молодь, з якою ми познайомилися, показала нам місто. Ми навіть примудрилися ввечері потрапити всередину театру і побачити, як він виглядає. Нам також дозволили зайти у ваш знаменитий університет, хоч вже було пізно. Словом, у Чернівцях, перед нами всюди відкривалися двері, як у казці. А закінчився наш чернівецький день добрим пивом. Наступного дня ми були в синагозі, мали зустріч із равином. Він нам розповів про історію євреїв у Чернівцях, про життя общини сьогодні. Також мали екскурсію у музей історії євреїв Буковини. Зранку були на Службі в греко-католицькому соборі. Коли ми ввечері сиділи з молоддю за пивом, брати розпитували ваших хлопців та дівчат про Україну, про те, які тут нагальні потреби. Для них це було дуже важливо, що вони самі могли побачити все і дізнатися від людей. І особисто спілкуватися із місцевими жителями».
Патрік Замишевський розповідає, що сьогодні францисканці із Австрії допомагають фактично всім греко католицьким братам-францисканцям у різних містах України:
«А ще францисканці є у Житомирі. На Закарпатті, у Вииноградові, наші брати займаються дуже великою соціальною роботою. Там є центр для дітей-інвалідів, який ми кілька років підтримуємо. Туди щодня приходять діти-інваліди і ними займаються фахівці, а це дорого. Там є кухня для бідних. В Ужгороді у нас великий соціальний центр, він з нашою допомогою був побудований. Допомагаємо і францисканцям в Росії, зокрема в Усурійську. Там у них є великий соціальний центр для бездомних, і францисканці допомагають їм робити документи, влаштовуютьїх у будинки для інвалідів чи на роботу. А загалом у Росії зараз нелегка ситуація для католиків».