Історичні пам'ятники Львова
Там, де тепер Марійська площа і вулиця 1 Травня, простягалися колись міські укріплення. Ці укріплення складалися з валу землі заввишки в 5 стіп та побудованої на ньому оборонної стіни з баштами і отворами для гармат. Попід оборонний вал вздовж теперішніх вулиць Академічної, Марійської та 1 Травня і далі бистро текла з львівських узгір'їв Погулянки каламутна річка Полтва, утруднюючи воротам доступ до укріплених мурів.
Ще в 70 роках XVIII сторіччя цей вал і рештки зруйнованої стіни нагадували, що сюди тягнулися міські укріплення. Тоді, як пишуть історики Львова, давні вали були порослі травою, а підміська біднота щоденно виводила сюди кози та корови на пашу. В хроніках ратуші в кінці XVIII сторіччя залишилися навіть протоколи штрафів на власників цих кіз і корів. В річці жінки прали білизну і тут же на березі сушили її на розтягнутих мотузах. З валів через Полтву був місток, по якому львів'яни переходили в сторону "Єзуїтського городу", де відбувалися різні танці і забави під музику. Нерідко прачки і пастухи оглядали на цьому містку сміхотворні сцени, коли п'яні шляхтичі падали в Полтву, мимоволі тягнучи за собою і тендітних панянок.
В 1780 році не було ще й сліду з вулиць Коперніка, Жовтневої та Ягеллонської. Де тепер Ягеллонська вулиця, блищав широкий ставок, власниками якого були монахи-єзуіти, а біля ставка стояло кілька дерев'яних хатин. Усюди ж навкруги простягалися зелені луги та очеретяні болота, в яких мисливці полювали на диких качок.
В кінці XVIII сторіччя вже австрійські господарі міста зруйнували вал та рештки оборонних мурів і, зрівнявши площу, зробили тут місце для міських прогулянок.
Вздовж колишніх валів насаджено алею дерев, поставлено лавки, а на Полтві побудовано кілька містків. З того часу почали швидко забудовуватися теперішні вулиці 1 Травня і Марійська, так, що вже коло 1840 року обабіч них стояли високі муровані будинки.
Десятки років це місце було щоденним зборищем "чорної біржі" — різних біржевих купців і спекулянтів. В хроніках міста записані часті скарги львів'ян на цю біржову галич, яка, мовляв, робила тут такий натовп і шум, що не можна було прогулятися спокійно.
В другій половині XIX сторіччя річку Полтву закрито бетонними спорудами. Скоро вздовж давніх валів проведено колію, спершу кінного, потім електричного трамваю, а в кінці цього сторіччя побудовано теперішній оперний театр.
***
Невеликий парк перед університетом ім. Івана Франка жителі Львова з давніх-давен називають "Єзуїтський город". Така назва постала з того, що в XVII сторіччі землі цієї частини теперішнього міста були власністю ордену єзуітів.
На площі теперішнього парку були колись два занедбані позаміські лани, які в XV сторіччі польські королі Казимир і Ягелло подарували місту для користування. Але вже в першій половині XVI сторіччя вони, невідомо як, стали власністю одного з всевладних тоді в місті патриціїв — шляхтича Вольфа Шульцовича. Цей коштом понад тисячу злотих насадив тут парк, а його зять — італьянець з Венеції Массарі, за планами якого побудований і стоїть ще й досі красивий будинок по вулиці Ринок, 14, — обладнав та оздобив парк на італьянський зразок.
Шляхом завіщання Шульцовича, парк одержали монахи-єзуіти. В 1614 році монахи від ратушевих патриціїв дістали решту навколишніх ланів і стали тут господарювати. Єзуіти частину землі найняли селянам за чиншову оплату, а на решті побудували чималий фільварок.
Після зайняття Львова Австро-Угорщиною і скасуванням єзуїтського ордену, цісар Йосиф II подарував "Єзуїтський город" місту для публічного користування. Місто зробило тоді тут великий склад дерева та базарну площу, на якій відбувалися часті вовняні ярмарки. Парк в ті роки зовсім запустів, здичавів, був повний сміття і нечисті.
В 1799 році магістратські "райци" продали парк проворному шинкареві Янові Гехтові. Цей упорядкував парк на французький зразок і різними новинами заманював сюди львівську публіку. Гехт побудував тут літній театр, площу для штучних вогнів, карусель і так звані "лазєнки" (бані), які, за свідченнями сучасників, були справжніми будинками розпусти. На місці, де тепер будинок університету, стояв тоді домик під назвою "Касто Гехта", в якому, між іншим, польська шляхта гучно приймала в 1817 році австрійського цісаря Франца І. З усіх служб Гехта залишилася в парку ще й тепер так звана кам'яна "глорієтта" з стрункими дорійськими стовпами.
Згодом, внаслідок стікання вод з міських узгір'їв, вся долішня частина парку стала мочаристим багном. Уже спадкоємець Гехта — Каєтан Морін збанкрутував на "Єзуїтському городі" і в 1847 році продав його панові Вендриховському, а цей через сім років знову продав його місту. Міський садівник Бауер без потреби знищив чимало старих дерев, але врешті привів парк до майже такого стану, як ми його бачимо сьогодні.
[Вільна Україна]