Бриґада волонтерів з Городка (Хмельниччина), які ремонтують панцеротехніку для Збройних сил України, працює вже понад рік. І «Z» вже розповідав про цих людей, які встигли «поставити на колеса» понад півтора десятка машин. А в березні їх навіть відзначили медалями Міністерства оборони «За сприяння Збройним силам України».
Де воює більшість відремонтованих у Городку машин, волонтери не знають. Панцерники й тягачі вони передають назад на базу зберігання, звідтіля їх доправляють до іншої частини, де на них монтують озброєння. Щойно після того БТРи та БРДМи їдуть на фронт. Тож дізнавшись, що два БТР-70 потрапили до уславленого «Айдару», майстри, звісно, вирішили провідати своїх «дівчаток». Чому «дівчаток»? Бо відремонтовані руками волонтерів панцерники й автівки дістають власні імена. До славетного батальйону потрапили БТР-70, які нарекли іменами «Надія Савченко» та «Діана». Якщо з «Надією» все зрозуміло, то щодо «Діани» варто пояснити: назвали панцерник на честь відомої волонтерки Діани Макарової.
Нагода потрапити до «Айдару» трапилася лише на початку квітня, і з неї, певна річ, скористалися. У гості поїхали не з порожніми руками — волонтери прихопили зі собою понад півтони зібраних земляками гостинців. Були й подарунки «для душі» — малюнки та листи від школярів села Чорниводи та сувеніри й обереги, виготовлені учнями Городоцької дитячої художньої школи. Здебільшого то були різнокаліберні сови — цей птах є офіційним символом батальйону «Айдар». Юні митці ГДХШ є давніми й активними учасниками волонтерського руху, а їхня школа (єдина серед усіх художніх шкіл України) навіть має за це нагороду — грамоту міністра оборони.
Відрекомендувавшись командуванню й розвантаживши подарунки, волонтери одразу ж побігли до своїх БТРів. Звісно, вони вже не виглядали «доглянутими» та лискучими, наче щойно вийшли з майстерні. Фронтові дороги — не прогулянка автострадою. Тепер це справжні бойові ветерани.
Волонтери й екіпаж «Надії Савченко»
А так «Надія» виглядала у квітні минулого року, відразу після ремонту
Перше, чим поцікавилися волонтери, була якість їхнього ремонту. Чи, бува, не підвела де техніка? Чи все вони добре зробили?
БТР «Діана»
Якістю ремонту айдарівці задоволені, тому сердечно подякували майстрам. Щоправда, потім у розмові зізналися, що хоч машини і дісталися їм у чудовому стані, але «сімдесятки» — це трішки не те, що потрібно за умов сучасної війни. Тепер є потреба на невеличкі, але маневрові та швидкі панцерники. «На жаль, — зітхають бійці, — такі ми бачимо лише по телевізору і чомусь виключно на вулицях тилових Києва, Дніпропетровська чи Вінниці... Але тут питання зовсім не до волонтерів, які роблять все, що у їхніх силах».
Морально застарілу техніку, а такою, на жаль, є й волонтерські БТР-70, нині використовують винятково для супроводу колон або як мобільні вогневі точки. Кидати такі машини в атаку чи висилати в розвідку — самогубство. Утім бійці зазначають, що краще бодай така броня, ніж зовсім ніякої.
Айдарівці пишуть подяку волонтерам
Що ж до назв, які волонтери дали БТРам, то ідея воїнам дуже навіть сподобалася. Тим більше, що сама Надія Савченко — боєць «Айдару». Айдарівці вважають символічним, що Надія (хай і у вигляді панцерника) далі воює у лавах батальйону.
Дізнавшись, що через Віру Савченко світлини з БТРом «Надія» волонтери планують передати путінській бранці, бійці «Айдару» попросили також передати «Кулі», що вони про неї постійно пам'ятають, дуже турбуються і бажають їй сили, витримки та наснаги, а головне — якнайшвидше повернутись в Україну.
Того ж таки дня світлини переслали Надіїній сестрі. Віра Савченко була зворушена і пообіцяла, що Надія найближчими днями ці фото побачить (розмова відбулася за день перед тим, як Віра мала виїхати до Росії). Від імені сестри вона також подякувала волонтерам і бійцям за підтримку.
В «Айдарі» повно собак, які прибилися до батальйону в зоні бойових дій. Серед них — і безпородні, і найдорожчих порід
Цей песик називається Айдар
Під час обстрілу Айдара важко контузило, вибухом йому пошкодило око
Вдячні айдарівці подолянам і за зібрані ними продукти. «Тут важливим є сам факт, що люди у тилу про нас не забувають, — кажуть бійці. — Та й урізноманітнити харчування домашнім ніколи не завадить. Але головне для нас — увага й підтримка народу».
Сподобалися бійцям привезені волонтерами журнали «Миротворець». Це мілітарний журнал, спеціально адресований воїнам східного фронту. Крім військової аналітики та новин оборонпрому, журнал дає корисні поради від «бувалих», розповідає про історію українського війська ледь не від княжих часів і дає візії майбутньої перемоги.
Побажання для волонтерів
Найбільший ажіотаж серед воїнів зчинили дитячі малюнки та сови-обереги. Бійці, які воюють на волонтерських «дівчатках», одразу ж отримали по своїй сові. А от коли інші спробували «осовитися», то командири «надавали по руках». Мовляв, іншим обереги і малюнки вручимо на вечірньому шикуванні, до того ж лише найкращим — як нагороди. На знак подяки чорниводським і городоцьким дітлахам.
Сови від юних митців. Одна оселилася в найпочеснішому куточку намету
«Для нас ці дитячі малюнки та сувеніри навіть важливіші, ніж усе інше, — каже командир взводу розвідників з позивним "Таєц". — Бо ми саме за цих дітей і воюємо. Не за чиновників, не за уряд... Саме за дітей — вони майбутнє нашої країни. На Сході це добре видно. Якщо дорослі у своїй більшості невиліковно вражені "совком", то діти та підлітки — переважно за Україну. Вітаються з нами "Слава Україні!", постійно випрошують українську символіку... Дуже сильні конфлікти у сім'ях між дітьми й дорослими. Діти не хочуть у "совок", вони хочуть нормально жити. За цих дітей, за їхнє майбутнє ми й воюємо. А малюнки й сувеніри — це для нас постійне нагадування, за кого і за що ми ходимо під кулями...»
Знимки Дмитра ПОЛЮХОВИЧА
Для тих, хто хоче допомогти волонтерам Городка: Приватбанк, картка 4149 4978 4186 1794, Полюхович Дмитро