Всесильний був твій дух. Нїякії тюрми
Не омертвили в нїм любови до Вкраїни;
Ти бачив як пророк з глибин важкої тьми
Будучі ясні днї невольної країни.
Ти вірив в те, за чим твоя душа тужила,
І вірив в заповіт відвічного Днїпра;
Як пристрасно твоя душа той шум любила,
Що плив неначе клич з Днїпрового нутра!
"Україна вільна! Конець її недолї!
Вже хлїборобський плуг блестить упять полями.
I гордо линуть в даль твої пеани волї,
Що їх ти виспівав, як мучив ся тюрмами!"
Ось так Днїпро... Та — чуй! Жандарми, крик і кнути...
Се — гноблений народ і мука і насила!
Про великанський чин, про свободу — не чути...
Нехай що і тюрма геройства сотворила.
Та чорную судьбу свою Ти не прокляв,
Бо проти люду мук — Ти бачив в нїй краплину...
Ти про безкрайнїй степ крізь тихий плач співав
І за нещасний люд молив ся без упину.
Та хоч сто лїт борби вже лине в вічні тїни,
Ти наче полумінь запалюєш й гориш:
Ти божественним став для всеї України, —
В Тобі вона себе з поклоном здоровить!
З болгарського рукопису переклав Остап Грицай.
[Вістник Союза визволення України, 26.03.1916]
26.03.1916