…Президент України вирушав в аеропорт для відльоту до Брюсселя зі свіжим і ще зовсім «тепленьким» папірцем, без якого перспективи України отримати безвізовий режим з ЄС були би геть понурими. То був протокол засідання конкурсної комісії з обрання членів Національної антикорупційної аґенції. Журі визначило двох переможців за півтори–дві години перед президентським рейсом у середу 16 березня. Отже, ми подужали розділ 2.3.1.3. грудневого рапорту Єврокомісії щодо виконання плану з візової лібералізації, який містив зобов'язання України запустити НАЗК у першому кварталі 2016 року.
Тому в Брюсселі голова держави чувся вельми впевнено, і навіть дістав обіцянку від голови Єврокомісії Жана-Клода Юнкера, що у квітні Україну номінують на отримання безвізового режиму, а від керівника Європарламенту Мартіна Шульца — що євродепутати проголосують за лібералізацію до кінця року.
Промовисте фото з останнього засідання конкурсної комісії: професор Володимир Сущенко після виснажливого марафону
Для українців є дві добрі новини з цього приводу: по-перше, з'явився шанс на вільне пересування країнами ЄС, по-друге, нагода провчити місцевих корупціонерів. Дуже красномовно з цього приводу висловився член конкурсної комісії Андрій Марусов: «Безвізовий режим із ЄС потрібен українцям, щоб «валити» із України. А зубаста Аґенція з запобігання корупції — щоби в ній жити».
Як писав «Z», переможцями конкурсу стали експерт з антикорупції Руслан Рябошапка та правник Руслан Радецький. Аж на третій день засідання журі пустило зі свого комина білий дим. Обидва кандидати отримали по сім голосів від комісії, але це стало наслідком компромісу. Перед тим, як знайшовся консенсус, уперті представники громадських середовищ наполягали на тому, щоби комісія обрала до НАЗК найнепримиреннішого серед кандидатів — Рябошапку, а також іще котрогось із претендентів, бажано професора Миколу Хавронюка. Натомість візаві вимагали, щоби був будь-хто інший, окрім Рябошапки. Тобто, в цьому випадку, очевидно, відбувся «розмін».
Врешті, оця кількамісячна непоступливість передалася й самій НАЗК. У четвер члени аґенції зібралися на своє перше засідання, проте за дві години так і не вирішили, хто її очолюватиме. Для успішного голосування належить зібрати підтримку більшості з трьох голосів. Тим часом триває конкурс і на п'ятого члена НАЗК.
Короткими досьє «Z» знайомить Вас із особами, які провадитимуть контроль декларацій українських чиновників, боротимуться з конфліктом інтересів і стежитимуть за прозорістю у фінансуванні партій.
Також викладаємо оцінки, які з цього приводу висловили у розмовах із нами представники «Transparency International Україна» та «Реанімаційного пакету реформ».
Руслан Рябошапка. Як не здобувати друзів і впливати на людей
Руслан Рябошапка подавався на конкурс як експерт антикорупційних проектів Програми розвитку ООН та Організації економічного співробітництва та розвитку.
Категоричними прихильниками Рябошапки були «громадські» члени конкурсної комісії: директор Центру політичних студій та аналітики Віктор Таран, представник Transparency International Андрій Марусов, а також професор Києво-Могилянської академії Володимир Сущенко. Таран і Марусов відмовлялися підтримувати інших кандидатів, поки комісія не обере Рябошапку. Кандидатура пана Руслана була такою переконливою, що один із фаворитів, Микола Хавронюк, заявив про готовість знятися з кастинґу, тільки б комісія обрала колеґу.
Натомість противником претендента виступала голова комісії, заступник міністра юстиції Наталія Севостьянова, яка не забула скандального звільнення Рябошапки з Мін'юсту: у 2014 році він пішов з посади заступника міністра, гримнувши дверима, через конфлікт з Павлом Петренком. А Віктор Шлінчак опирався кандидатурі Рябошапки до останнього, поки врешті не сказав, що підтримає всіх десятьох фіналістів, аби тільки не зривати безвізовий режим. Зате за пана Руслана так і не наважилася проголосувати Леся Шевченко, про яку кажуть, що теж має конфлікт з бунтівним членом НАЗК. Пані Шевченко казала, що Рябошапка — надто конфліктний і амбіційний, не схильний до врахування чужої думки. Втім, громадські середовища цю непримиренність члена НАЗК зараховують і до його переваг.
Рябошапка народився 1976 року у селищі Любашівка Одеської області. У 1998 році закінчив Міжнародний Соломонів університет, отримавши кваліфікацію спеціаліста з правознавства. Між груднем 2003 року і червнем 2010-го очолював департамент антикорупційної політики Міністерства юстиції, якийсь час працюючи і в уряді Миколи Азарова. Цей фраґмент з біографії був підставою для критики Рябошапки на засіданні Кабінету Міністрів 16 березня: уряд схвалив його кандидатуру з запасом в один голос — і Арсеній Яценюк каже, що саме його голос був вирішальним. У березні–жовтні 2014 року Рябошапка працював заступником міністра юстиції.
Руслан Радецький. Від Врадіївки до Банкової
Руслан Радецький народився 1973 року в місті Андрушівка на Житомирщині. У 1999-му закінчив військовий інститут при «Львівській політехніці», у 2003 р. — Житомирський державний технологічний університет, у 2008 р. — Київський національний університет ім. Шевченка. Правник. Має багато професійну біографію: працював у Пенсійному фонді, РНБО, НТКУ, Укравтодорі. Був першим заступником прокурора Деснянського району Києва.
Консультує громадську експертну раду при комітеті Верховної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією. До свого обрання у НАЗК був членом партії УДАР, працював помічником народного депутата Віктора Чумака, який відмовився від посади в Антикорупційній аґенції. Одна з найгучніших адвокатських справ Радецького — захист потерпілої у справі «врадіївських ґвалтівників».
Загалом беручи, експерти з антикорупційної сфери, з якими поспілкувався «Z», дуже стримано характеризують Радецького, бо мало обізнані з його діяльністю. Втім вони зазначають, що Руслан, очевидно, уособлює президентську квоту у складі НАЗК.
Прикметно, що на конкурсі представник Адміністрації Президента Олександр Данилюк поставив Радецькому максимальну кількість балів у внутрішньому рейтинґу — 100 пунктів! Такої оцінки не заслужив жоден інший кандидат від жодного члена журі. При тім сам Радецький, незважаючи на аванс представника АП, за сумою балів став лише шостим. Цікаво, що кандидатура Руслана заімпонувала насамперед представникам влади у складі конкурсної комісії: на першому етапі голосування, крім Данилюка, його кандидатуру підтримали замміністра юстиції Наталія Севостьянова та голова Національної аґенції з питань державної служби Костянтин Ващенко. Пізніше додалися голоси Тарана, Марусова, Шлінчака, Шевченко.
Наталія Корчак. Учитель Яценюка
47-річна Наталія Корчак ішла на конкурс як доцент кафедри адміністративно-правових дисциплін Національної академії прокуратури України. Але їй судилося стати відомою за іншою викладацькою посадою: у 1995–2003 рр. вона читала правознавство у Чернівецькому університеті, тож встигла побути учителем і для Арсенія Яценюка (випустився 1996 року), і для Павла Петренка (випуск 2001-го). Отож пані Корчак, обрану до НАЗК іще в грудні, пов'язують зі сферою впливів Арсенія Петровича.
Пані Наталія — уродженка Козятина (Вінниччина). Кандидат юридичних наук. Дисертація — на тему антимонопольного реґулювання підприємництва. Якийсь час працювала в Антимонопольному комітеті. Також викладала в Київському університеті Шевченка, Авіаційному університеті.
Олександр Скопич. Протеже
Олександр Скопич, як і Наталія Корчак, був обраний до НАЗК у грудні на першому етапі конкурсу. Скопича вдалося обрати до аґенції лише завдяки компромісу з представниками громадських середовищ комісії: вони пообіцяли забезпечити кандидатові підтримку в обмін на те, що інші члени підтримають висуванців «третього сектору». Та замість двох незалежних кандидатів до НАЗК потрапив лише Віктор Чумак. Він із часом зрезиґнував з посади, бо не побачив у керівництва держави достатньої політичної волі для запуску дієвого органу.
Окрім того, Скопич, колишній заступник голови Національної аґенції з питань державної служби, мусить завдячувати нову посаду своєму колишньому керівникові — Костянтинові Ващенку, який був членом конкурсної комісії. Ващенко дав вирішальний голос на підтримку кандидата. Нині громадські організації намагаються оскаржити призначення Скопича на посаду, бо у вирішальному голосуванні був очевидний конфлікт інтересів.
Олександр Скопич народився 1975 року на Київщині. У 1999 році закінчив Львівську комерційну академію за спеціальністю правознавство. У 2004р. — випускник Національної академії державного управління при президентові України. Від 2007 року працював в управлінні Державної служби, від 2009-го — у Комітеті з реґуляторної політики та підприємництва, від 2010 року — у Міністерстві доходів і зборів.
КОМЕНТАРІ
Виконавчий директор «Transparency International Україна»
Олексій ХМАРА
«Був ризик втратити все»
- Пане Олексію, як Ви оцінюєте підсумки конкурсу? Чи міг результат бути кращим?
- Почну з того, що якби всі сторони дотримувалися власного слова, то ми би мали укомплектовану Національну аґенцію з питань запобігання корупції ще в грудні.
На першому етапі конкурсу вимальовувався формат, що до НАЗК пройдуть чотири особи: двоє представників від громадськості і двоє представників, афілійованих із владою. Але, на жаль, тоді комісія змогла обрати лише трьох. Третій — незалежний кандидат Віктор Чумак — у підсумку зневірився у НАЗК і пішов із аґенції, відтак довелося дообирати членів аґенції.
На останньому етапі могли обрати двійку найсильніших кандидатів — і пана Руслана Рябошапку, який був найбільш професійним кандидатом серед усіх, і пана Миколу Хавронюка, який мав найвищі рейтинґи серед членів комісії. Але, на жаль, унаслідок антипатії з боку окремих членів конкурсної комісії до пана Рябошапки вийшов отакий компроміс: Рябошапка і пройшов в аґентство, але, по суті, на противагу йому обрали іншого кандидата, можливо, і доброчесного, можливо і професійного — але без належного досвіду у сфері антикорупції. Тому: так, результат міг бути кращим, але і те, що є сьогодні, я можу привітати як вистражданий компромісний результат, тому що був реальний ризик зірвати і конкурс, і запуск аґенції, і «безвіз».
- Тобто можна сказати, що на фінальному етапі була домовленість, і сторони «обмінялися» кандидатами?
- Варто звернути увагу, що до останнього раунду засідання конкурсної комісії тривало аж три доби з перервами, однак безрезультатно. А останнього дня засідання ще й перенесли із 12:00 на 15:00. Зате потім, коли почали працювати, то буквально за десять хвилин все вирішилося. За Рябошапку в попередні дні ніяк не набиралося більше п'яти голосів — а тут сім, і так само сім голосів за іншого кандидата. Тобто — так, я вважаю, що це результат певного компромісу. Я би не став називати це «договірняком» — то був консенсус.
- Як ота груднева історія з домовленістю про чотирьох паритетних членів НАЗК вплинула на нинішній етап конкурсу?
- Саме через те, що члени комісії від влади недоброчесно повелися в грудні, нинішній етап був таким конфліктним. У чому різниця між сьогоднішньою і тодішньою ситуацією? У грудні люди у прямому ефірі перед телекамерами домовлялися про те, що в аґенції має бути паритет: два громадських представники, два від влади. Всі публічно обмінялися обіцянками, а потім один із членів комісії, голова Нацдержслужби, не проголосував. Через те найбільш категорична частина комісії від громадських середовищ уже не вірила жодному слову й жодним обіцянкам. Вони не хотіли голосувати ні за кого іншого, поки не розглянуть першим найбільш професійного кандидата — Руслана Рябошапку. А іншим членам він просто не подобався. Засідання розтягнулося на три доби, бо сторони не довіряли одна одній. Ситуація була тупиковою. Якби все було просто, то президент не збирав би в себе конкурсну комісію посеред ночі. Петро Порошенко і Ян Томбінський пояснили, що насправді означає для України провальний конкурс, і я дуже щасливий, що до них дослухалися, і що врешті-решт знайшли порозуміння між собою. Хоча, повторюся, якби люди тримали слово від самого початку, то ми уникнули б тяганини.
- На початку року низка громадських організацій заявили про намір оскаржити призначення Олександра Скопича до НАЗК. Ваша позиція не змінилася?
- Так, до суду подали колеґіальний позов, і «Transparency International Україна» є однією зі сторін. Ми вважаємо, що пана Скопича нечесно вибрали членом НАЗК через те, що за його кандидатуру голосував безпосередній керівник. Це є конфліктом інтересів. Яким чином людина може здійснювати повноваження із запобігання конфлікту інтересів серед державних службовців, якщо її саму обрали в такий спосіб? Можливо, Скопич хороший кандидат — гаразд, тоді проголосуйте «чисто», без урахування голосу людини, яка ним керує.
Рябошапка (позаду) слухає критику на свою адресу від міністра Жданова на засіданні уряду
- У грудні в інтерв'ю «Z» Ви казали, що в НАЗК може сформуватися пропрем'єрська більшість. Яка ситуація наразі?
- Зараз уже виник певний баланс. Двоє перших осіб, яких обрали до НАЗК, справді тяжіють до прем'єра, і це дуже просто простежити. Пані Наталія Корчак — науковець із Чернівців, працює в академії прокуратури, тривалий час викладала в університеті, в тому числі навчала прем'єр-міністра Яценюка і міністра юстиції Петренка. Пан Скопич — прямий підлеглий керівника Нацдержслужби, який є підлеглим прем'єра. Я дуже рідко чув, щоб підлеглі керівників суперечили волі керівників. До речі, таким винятком був і пан Рябошапка, який звільнився із Міністерства юстиції, протестуючи проти дій міністра Петренка. На засіданні комісії це намагалися видати як зняття з посади через люстрацію, що є неправдою.
З іншого боку, є пан Руслан Радецький, який є адвокатом, він виходець із правоохоронної системи, і позиціонує себе як незалежний кандидат. Він свого часу працював у команді партії УДАР, потім — у президентській силі.
А якщо говорити про Руслана Рябошапку, то він в останні роки встиг зі всіма посваритися, тож у нього нема «своїх людей» ані серед колишніх, ані серед теперішніх і, мабуть, не буде серед майбутніх.
Тому маємо баланс трьох сил: є прем'єрська частина, є пропрезидентська, і є дуже незалежна у своїх поглядах людина. Думаю, що тут не йдеться про ситуацію, коли матимемо лебедя, щуку і рака, а скоріше про синергійний клубок, який посилить НАЗК.
Буде і п'ятий представник у НАЗК, адже конкурс усе ще триває. Серед фіналістів минулого етапу конкурсу бачу багато достойних кандидатів. Серед того десятка, що дійшов до фіналу, щонайменше п'ятьох можна вважати достойними. Той самий Микола Хавронюк, або Володимир Купрій, або Юлія Тищенко — є з кого вибирати. Сподіваюся, що вони захочуть продовжити участь у конкурсі. Якби я мав вплив на таке рішення, то волів би, щоб їх пустили одразу у фінал, бо вони вже пройшли відбір, спецперевірку, і всім відома їхня позиція.
Менеджер антикорупційної групи «Реанімаційного пакету реформ» Олександр ЛЄМЕНОВ
«Рябошапка сильний не галасом, а арґументами»
– Найважливіше, що до складу НАЗК увійшов Руслан Рябошапка. Це великий професіонал у антикорупційній політиці і дуже принципова людина, яка за будь-яких умов обстоюватиме власну позицію й не піде на жодні політичні домовленості.
Для влади фіґура Рябошапки була небажаною. Троє членів конкурсної комісії вперто не хотіли голосувати за Рябошапку: заступник міністра юстиції Наталія Севостьянова, а також Леся Шевченко і Віктор Шлінчак. При цьому вони не могли чітко арґументувати свою неприхильність до кандидата, а їхні питання були тенденційними. Влада від початку прагнула зробити Антикорупційну аґенцію повністю «ручною». Зрозуміло, які мотиви ними керують: НАЗК займатиметься перевіркою декларацій, контролем за фінансуванням політичних партій, вистежуватиме конфлікт інтересів.
Ситуація переломилася ближче до вильоту президента України до Брюсселя. У суботу мені випала нагода разом із кількома іншими експертами у галузі антикорупційної політики зустрітися з Петром Порошенком. Президент чітко описав три кроки, які слід зробити для виконання всіх умов перед Євросоюзом: по-перше, ветувати закон нардепа Денисенка, який був прийнятий з голосу, по-друге, прийняти новий закон, який, звичайно, не є ідеальним, але дозволяє запустити електронне декларування і фактично дати роботу для НАЗК, по-третє, обрати іще двох членів до НАЗК, щоб аґенція мала кворум і була повноважною. Фактор Брюсселя підштовхував до пошуку рішення.
Мушу відзначити позицію експертів «Реанімаційного пакету реформ» Андрія Марусова, Віктора Тарана і професора Володимира Сущенка, які відмовлялися йти на варіанти, вигідні владі. У владі розраховували, що громадянське суспільство прогнеться і члени комісії здадуться. Але ні. Вперше на цьому конкурсі вдалося проломити спротив влади.
Про іншого кандидата — Руслана Радецького — не можу сказати ні позитивного, ні неґативного. Досі не випадало нагоди ознайомитися із його професійною діяльністю.
Як на мене, найкращим варіантом було би, якби у склад НАЗК потрапили Руслан Рябошапка та Микола Хавронюк. Обидва є дуже сильними фахівцями з антикорупційної політики, це дуже досвідчені юристи. Рябошапка працює в антикорупційні сфері безперервно понад десять років, а Хавронюк — цілих двадцять. Але пан Хавронюк як лідер внутрішнього рейтинґу конкурсної комісії, спостерігаючи за цими дискусіями, заявив про те, що готовий поступитися своїм місцем а аґенції, щоб на його місце зайшов Рябошапка. У принципі, влада була готова погодитися на Хавронюка. Вони сподівалися, що до складу аґенції оберуть іще одного лояльного члена, і тоді голос Хавронюка — людини дуже досвідченої, принципового юриста — був би малопомітним серед інших трьох представників. Важливо було обрати Рябошапку, бо він спроможний переламати спротив системи.
Ні, не йдеться про те, що Рябошапка буде галасним. Це професіонал, який знається у своїй справі і добре розуміє, як має працювати цей орган. Коли члени НАЗК перебуватимуть в одному кабінеті, він зможе не галасом, а арґументами переконати голосувати за певні рішення або, навпаки, унеможливити одіозні кроки. Він не допустить підкилимних рішень. Ця людина зможе зробити роботу НАЗК не лише прозорою, а і якісною. Тому те, як завершився конкурс, — це не поразка, а своєрідна перемога.