Вручення театральної премії «Київська пектораль» нинішнього року відбувалося вже у двадцять перший раз. Відсвяткувавши минулорічний ювілей найстаршої не лише в Україні, а й на всьому пострадянському просторі премії за найвищі досягнення у театральному мистецтві, співзасновники «Пекторалі» провели нинішню церемонію нагородження у підкреслено буденній, майже аскетичній манері.
Театральна спільнота Києва та інших міст України за два десятиліття існування премії призвичаїлася, що церемонія проходить 27 березня, у Міжнародний день театру, рідше – у його переддень. Ламаючи канони, нинішня церемонія проходила 25-го березня та була приурочена радше до вихідного дня у Національному театрі ім. Івана Франка та пов'язаної з ним дешевої оренди приміщення…
Нагородження премією «Київська пектораль» відбувається у чотирнадцяти усталених номінаціях. Окрім того, Оргкомітетом визначається щорічна «Подія року» та лауреат премії «За вагомий внесок у розвиток театрального мистецтва». Премію у номінації «Подія року» вирішили не присуджувати. А от лауреатом «Київської пекторалі» в номінації «За вагомий внесок у розвиток театрального мистецтва» стала відома актриса, педагог Київського Національного університету театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого Валентина Іванівна Зимня. За плечима у пані Валентини двадцять років плідної роботи в театрі та вже сорок років викладацької діяльності , про що красномовно свідчать десять акторських випусків у КНУТКіТі. Глядацька зала, у якій немало було учнів Валентини Іванівни, слухала промову лауреатки та аплодувала їй стоячи.
Премію у номінації «За кращий акторський дебют» діячі театру вважають однією з найбільш важливих. Дійсно, коли твої перші кроки на професійній сцені були помічені та гідно відзначені – таку «путівку у життя» важко переоцінити. Номінувалися на премію актори Антон Себастьян за роль Штаха та Аліна Скорик за роль Наташі, зіграні у експериментальній виставі «Кома» Фолькера Шмідта та Георга Штаудахера (режисер Андрій Май, Молодий театр) та Антон Соловей за роль Саші-Колі у виставі «Найлегший спосіб кинути курити» Михайла Дурнєнкова (режисер Стас Жирков, спільний проект Національного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса та театру «Відкритий погляд»). Акторський дебют Антона Солов’я і став кращим у номінації. Премію ж «За кращий режисерський дебют» цього року експертною комісією було вирішено не присуджувати із-за недостатньої наповненості номінації.
В номінації «За краще пластичне вирішення вистави» змагалися дві роботи балетмейстера Ольги Семьошкіної: «Перехресні стежки» за Іваном Франком, режисер Дмитро Чирипюк та «Сон смішної людини» за Федором Достоєвським, режисер Максим Голенко (обидві вистави – Національний театр ім. Івана Франка) та робота режисера Дмитра Богомазова над спектаклем «Войцек» Георга Бюхнера, театр драми і комедії на лівому березі Дніпра. Лауреаткою очікувано і заслужено, до того ж – вперше стала пані Семьошкіна за виставу «Перехресні стежки».
Конкуренція в номінації «За краще музичне оформлення» була великою, до нагороди були представлені Олександр Курій за роботу над виставою «Войцек. Карнавал плоти» Георга Бюхнера, (режисер Дмитро Богомазов, театр драми і комедії на лівому березі Дніпра), Наталія Бегма, за емігрантський мюзикл «Ниоткуда с любовью» за Й. Бродським, О. Вертинським, О. Галичем (режисер Олексій Кужельний, майстерня театрального мистецтва «Сузір'я») та Анатолій Шух за музичну казку «Білосніжка» Григорія Усача (режисер Сергій Єфремов, муніципальний театр ляльок). Премії «Київська пектораль» були удостоєні Олександр Курій та колектив авторів-виконавців з акторського складу театру – Андрій Самінін, Михайло Кукуюк, Олександр Кохановський, Іван Завгородній, Ігор Антонов та Віталій Салій – у виставі «Войцек» звучать виключно жива музика і вокал!
Номінація «За кращу сценографію» включала роботу художника Олександра Друганова – вистава «Перехрестя» на музику Мирослава Скорика (режисер Раду Поклітару, Національна опера України) та акторів Бориса Орлова, Ігоря Рубашкіна – вистава «Корабль не придёт» Ніса-Момме Штокмана (режисер Олександр Крижановський, Новий драматичний театр на Печерську) і Лариси Паріс – вистава «Эллины. Этюды к трагедии «Аякс» за Софоклом (режисер Лариса Паріс, «Студія Паріс»). Нагороду отримали актори театру на Печерську Борис Орлов та Ігор Рубашкін. Видається трохи дивним, що до списків номінантів не потрапила чудова сценографія Андрія Александровича-Дочевського до вистави «Перехресні стежки» в театрі ім. Івана Франка.
На «Кращу жіночу роль другого плану» були номіновані Олеся Жураковська за роль Облоскіної у виставі «Опискин. Фома!» за Федором Достоєвським (режисер Олексій Лісовець, театр драми і комедії на лівому березі Дніпра), Катерина Кістень за роль Княгині у виставі «Святою ночью» за Антоном Чеховим (режисер Олена Лазович, Новий драматичний театр на Печерську) та Тетяна Міхіна за роль Смішної у виставі «Сон смішної людини» за Федором Достоєвським, (режисер Максим Голенко, Національний театр ім. Івана Франка). Найкращою була визнана чеховська Княгиня – Катерина Кістень.
У номінації «За кращу чоловічу роль другого плану» були представлені аж три роботи молодого, проте знаного актора Віталія Салія з театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, а саме: ярмарковий зазивала та дурачок Карл з вистави «Войцек. Карнавал плоти» Георга Бюхнера, (режисер Дмитро Богомазов) і Видоплясов з вистави «Опискин. Фома!» за Федором Достоєвським (режисер Олексій Лісовець). Компанію йому склали відомі актори Національного театру ім. Івана Франка, зайняті у виставі «Перехресні стежки» за Іваном Франком (режисер Дмитро Чирипюк) – Петро Панчук з роллю Стальського та Олег Стальчук з роллю Барана. Саме пан Стальчук і вийшов переможцем у цій дуже щільно заповненій номінації.
Номінантками «За кращу жіночу роль» стали: Лариса Паріс за роль Текмесси, вистава «Эллины. Этюды к трагедии «Аякс» за Софоклом (режисер Лариса Паріс, «Студія Паріс»), Наталя Доля за роль Альони, вистава «Женцины. Фрагмент. Скандал без антракта» О. Марданя (режисер Ірина Дука, Національний театр російської драми ім. Лесі Українки) та Яна Соболевська за роль Марії, вистава «Войцек. Карнавал плоти» Георга Бюхнера, (режисер Дмитро Богомазов, театр драми і комедії на лівому березі Дніпра). «Пекторалі» була удостоєна надзвичайна Лариса Паріс, за водночас епічний та хвилюючий образ Текмесси. Варто зазначити, що актриса, яка є непересічним явищем на столичному кону, статуетку за свій акторський доробок отримує вперше.
На «Кращу чоловічу роль» номінувалися дійсно кращі актори київської сцени: Володимир Кузнєцов – Лемарес у виставі «Лист Богу» Анатолія Крима (режисер Ігор Славінський, театр на Подолі), Лев Сомов – Фома Опискин та Анатолій Ященко – Ростаньов, обидва – у виставі «Опискин. Фома!» за Федором Достоєвським (режисер Олексій Лісовець, театр драми і комедії на лівому березі Дніпра). А заслужену нагороду отримав неперевершений Володимир Кузнєцов. Пан Кузнєцов вже неодноразово був відзначений цією професіональною премією, проте під час нагородження прозвучало цілком закономірне питання, чому актор такого рівня досі не має жодного звання.
В номінації «За кращу режисерську роботу» змагалися не три, а чотири претенденти на нагороду – Дмитро Богомазов за виставу «Войцек. Карнавал плоти» Георга Бюхнера та Олексій Лісовець за виставу «Опискин. Фома!» за Федором Достоєвським (обидва режисери театру драми і комедії на лівому березі Дніпра), Олександр Крижановський за виставу «Корабль не придёт» Ніса-Момме Штокмана (Новий драматичний театр на Печерську) та Ігор Славінський за виставу «Лист Богу» Анатолія Крима (театр на Подолі). Експертна група обрала переможцем Олексія Лісовця.
Претенденти з попередньої номінації фігурували і в наступній – «За кращу камерну виставу (виставу малої сцени)». Серед претендентів були названі спектаклі «Корабль не придёт» Ніса-Момме Штокмана та «Святою ночью» за Антоном Чеховим, обидва – Новий драматичний театр на Печерську, «Лист Богу» Анатолія Крима, театр на Подолі. «Пектораль» отримав Новий драматичний театр на Печерську за виставу «Корабль не придёт», режисер Олександр Крижановський.
У номінації «За кращу дитячу виставу» були представлені два спектаклі Київського муніципального театру ляльок – казки «Білосніжка» Григорія Усача, режисер Сергій Єфремов та «Дюймовочка» Ханса-Кристіана Андерсена, режисер Михайло Урицький, а також вистава ТЮГу на Липках «Не хочу бути собакою» С. Бєлова та С. Куваєва, режисер Олександра Сенчук. Нагороду здобула андерсенівська «Дюймовочка».
За перемогу в номінації «За кращу музичну виставу» змагалися балет «Перехрестя» на музику Мирослава Скорика (режисер Раду Поклітару, Національна опера України), оперета «Циганський барон» Й. Штрауса (режисер Богдан Струтинській, Національний театр оперети) та емігрантський мюзикл «Ниоткуда с любовью» за Й. Бродським, О. Вертинським, О. Галичем (режисер Олексій Кужельний, майстерня театрального мистецтва «Сузір'я»). Цілком очікувано переміг сценічний витвір Раду Поклітару, сучасний концептуальний балет «Перехрестя».
І, врешті-решт, найголовніша та найочікуваніша номінація – «За кращу драматичну виставу». Наповненість цієї номінації визначає потужність річного мистецького процесу на столичному кону, а вистава-переможець зазвичай стає візитівкою театрального сезону. За підсумками за 2012 рік на кращу драматичну виставу великої сцени номінувалися: одна вистава Національного театру ім. Івана Франка – «Перехресні стежки» за Іваном Франком (режисер Дмитро Чирипюк) та дві вистави театру драми і комедії на лівому березі Дніпра – «Войцек. Карнавал плоти» Георга Бюхнера (режисер Дмитро Богомазов) і «Опискин. Фома!» за Федором Достоєвським (режисер Олексій Лісовець). Група експертів «Київської пекторалі» віддала перевагу міцній добротній режисурі Олексія Лісовця, зазначу – цілком заслужено. Але, як на мене, явно недооціненим, «за дужками» підсумків минулого року залишився спектакль Дмитра Богомазова «Войцек. Карнавал плоти». Зауважу, що яскрава, метафорична, синтетична вистава пана Богомазова цілком могла б претендувати і на «Подію року». Таким чином, нагороди були розподілені очікувано й заслужено, проте, найкраща вистава року залишилася без відзнаки.
У зв’язку з цим дозволю собі наголосити на принциповій відмінності цьогорічної роботи експертної комісії «Київської пекторалі». Театральна премія позиціонується як професіональна, фахова відзнака. Втім, половину експертної комісії – в якості експерименту – складали студенти-театрознавці КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого, які ще не набули необхідного досвіду та не виробили критеріїв у оцінці вистав. І богомазовський «Войцек» виявився їм явно «не про їх зуби», тому і залишився без нагороди…
Премії присуджені, статуетки роздані, «нагороди знайшли своїх героїв». Так чому ж після церемонії вручення театральної премії «Київська пектораль» залишилося стійке відчуття невдоволення, відсутності очікуваного свята?! І річ навіть не в тім, що, вручаючи заповітні конверти (а матеріальне наповнення премії вже шостий рік поспіль складає незмінну тисячу доларів), організатори не спромоглися привітати лауреатів бодай квіточкою! Кидалася у вічі слабкість та безпомічність режисури церемонії, яку не могли подолати ані титанічні зусилля ведучих – Лариси Руснак та Анатолія Гнатюка, ані стримані хореографічні та вокальні «вставні номери», ані натужний гумор випадкових людей, що вручали нагороди.
Близько трьох десятків київських театрів фактично без грошей на постановки випустили протягом 2012 року 87 вистав – звісно, різних за масштабом та художнім рівнем. І столична театральна спільнота, безперечно, заслуговує на свято. Яке у нинішній День театру, на жаль, не відбулося…